Копірайтер, баскетболіст, інженер. Ким був генерал УПА Роман Шухевич

Цей матеріал – спроба показати Романа Шухевича як людину, яка заради України досягала успіхів у спорті, розвивала креативний бізнес у Львові та зі зброєю в руках боролася за здобуття незалежності, а також на основі досліджень професійних істориків розвінчати міфи, створені радянською пропагандою.

Спортсмен та бойовик під прикриттям

У 1926 році організації українських націоналістів, бандерівців чи мельниківців ще не було. Але радикально налаштована молодь у Львові під прапором українського націоналізму та визвольної боротьби тероризувала представників польської влади. Роман Шухевич розпочав цю боротьбу в 19 років. Він убив польського міністра Собінського. За що? А за те, що пан Собінський закрив більше 2 000 українських шкіл на Західній Україні, яка перебувала тоді в складі Польщі. Можна називати його терористом, можна виправдовувати, героїзувати. Ми не будемо робити ні того, ні того. Ми констатуємо факт: Роман Шухевич, будучи членом Української військової організації, реалізує її проекти та ідеї, які мають мету – відновити незалежність держави, що міжнародна спільнота, з одного боку, а з іншого – більшовицька Росія, стерли з лиця землі у 1921 році.

Роман Шухевич був певен, що для боротьби за Україну потрібне здорове тіло і здоровий дух. Саме тому він гарно вчився, займався музикою, здобув вищу освіту і практикував здоровий спосіб життя та спорт. Юнак грав у футбол, баскетбол, плавав, був легкоатлетом та виконував неймовірні піруети на ковзанах.

Як і годилося юному націонал-патріоту, Роман вступає до скаутської організації «Пласт». Будучи бойскаутом він мандрує по Карпатам, долає перевали та хребти, проводить час у таборах, ночує в наметах, палить вогнища, плаває у холодних водах гірських річок. Починається період життя Шухевича, який сміло можна охрестити, як work and travel. Праця, робота над собою, шлях до майбутньої політичної кар’єри, ну і звісно – мандри по Західній Україні разом з бойскаутами.

У 1924 Роман Шухевич та пластуни влаштували грандіозний похід в Карпати. Спочатку, бой-скаути приїхали у село Дора, що біля Яремче. Там в будинку одного священника вони влаштували справжнє пластунське паті: разом із музикантками хору «Бандурист», молодь співала танцювала, розважалися. А далі – мандрівники вирушили в путь. Цілий місяць Шухевич ходив зі скаутами, підіймався на Говерлу, Чорногору, пройшов Бескиди і Горгани.

У селі Бубнищі Роман Шухевич здійснив патріотичну акцію. Він заліз на круту скелю, і зняв з її вершечка прапор Австро-Угорщини, і почепив синьо-жовтий український стяг. Його боротьба за Україну продовжується.

Боротьба проти поляків: криваве продовження

Польща. 1920-ті роки. Економічна криза, лідер держави Юзеф Пілдудський бореться із опозицією. Відбувається радикалізація населення. Історик Юрій Юрик у статті пише:

  – Між легальними українськими партіями і польськими організаціями робились певні кроки до порозуміння, найбільш радикально налаштована молодь, здебільшого представники новоствореної ОУН вдалися до масових акцій саботажу проти польських державних установ та приватних маєтків. Акції саботажу проявлялися у перерізанні телефонних та телеграфних ліній, створенні перешкод на залізниці, підпалах будинків та майна польської меншини краю. Так, за даними польської преси, тільки на кінець літа 1930 року було спалено 62 житлові будинки, 87 стодол, 78 господарських споруд та 112 скирт збіжжя і сіна. Підпали були найбільш розповсюдженою формою саботажу — в серпні-вересні вони склали 83 % від всіх актів «саботажної акції».

Навіщо українські націоналісти робили все це? Їх ціль була в тому, щоби остаточно розхитати політично-нестабільну польську державу, розвалити її, і показати світовій спільноті неможливість існування українців у складі Польщі. Ну штибу: дивіться всі, яка Польща нестабільна, нам українцям жити не дають, мовою своєю говорити забороняють, школи наші закривають. Хочемо свою, окрему державу!

У відповідь на таку діяльність українців, польська влада розпочинає політику пацифікації, або утихомирення населення.

Польська поліція приїздила в українські села і влаштовувала там погроми – били вчителів, священників, палили книжки, портрети Шевченка та Франка, гвалтували жінок.

Роман Шухевич та українські націоналісти відповіли. Під керівництвом героя нашої статті українські бойовики нападали на польських інкасаторів, вбили комісара поліції Чеховського, завалили Броніслава Пєрацького  – міністра, керівника цієї от політики пацифікації.

І мета будь-якого такого протизаконного заходу – ослабити польську владу, що може приблизити самостійність України.

Не забули оунівці і про тих, хто мучить українців по той бік Дніпра. У Львові було вбито радянського консула Алєксєя Майлова. Це була помста за голодомор.

У червні 1934 року у зв’язку з убивством «головного пацифікатора» поліція провела масові арешти серед членів ОУН. 18 червня арештовано Романа Шухевича і згодом, 6 — 7 липня, заслано до концентраційного табору у Березі Картузькій без достатніх доказів вини. Історик Микола Посівний у статті про Романа Шухевича, яка увійшла до Літопису Української Повстанської Армії пише:

 – Вміла поведінка на судовому процесі, фахові дії його адвоката дозволили «Дзвону» уникнути тяжкого покарання. Вердиктом присяжних він був звинувачений лише у приналежності до ОУН і з нього зняли обвинувачення у намовленні Миколи Лемика до вбивства секретаря генерального консульства СРСР у Львові Алєксєя Майлова. За вироком польського суду Р. Шухевича засудили на 4 роки ув’язнення, але згідно з амністією цей термін знизився до 2-х років.

PR та реклама від бізнесмена Шухевича

Мабуть один з найцікавіших періодів життя Романа Шухевича – 1937-1938 рр. Саме тоді він вирішив зайнятися бізнесом, взяв та й відкрив рекламну агенцію під назвою «Фама».

Це були просто якість лихі тридцяті. Шухевич встиг відсидіти три роки у тюрмі за участь в революційній діяльності ОУН, яку поляки бачили просто, як тероризм.

Одразу після звільнення із в’язниці Роман взявся за підприємницьку справу. Його рекламна агенція «Фама» доволі креативно підходила до виготовлення та розміщення реклами. Плакати, банери й оголошення часто супроводжувалися еротичними сюжетами та оригінальними акціями.

Зокрема, одного разу підопічні Шухевича поширили у львівських ЗМІ  такі чутки: у певний час одна жінка має здійснити суїцид, і буде стрибати з даху готелю «Жорж». Коли до готелю злетілися журналісти, то з даху впала величезна лялька з рекламою.

Також команда Шухевича працювала на ринку крамничних вітрин, заробляла рекламою на трамвайних стовпах.  Незабаром компанія так розкрутилася, що в запальним та креативним піарникам вдалося вийти на ринки Угорщини та Німеччини.  Лідер «Фами» Роман Шухевич полюбляв вести чорну бухгалтерію і щомісяця перераховував кругленькі суми на потреби Організації українських націоналістів.

Друга Світова, «Нахтіґаль» та радянська міфологія

Друга світова війна дала нагоду для українців відвоювати свою державність, і колишній  бізнесмен Роман Шухевич стає ключовою фігурою в боротьбі за відновлення синьо-жовтої самостійності.

А все починається зі слів: Гітлер напав на Польщу. Буквально за 17 днів нова Річ Посполита перестає існувати. Оунівці не встигли схаменутися, як у Львові вже були тогочасні союзники Третього Рейху – вояки червоної армії СРСР. Сталін явно не та людина, яка погодиться на українську незалежність. Шухевич в цей час живе у Кракові. Історик Мирон Ганушевський у згаданому вже літописі УПА зазначає, що 10 лютого 1940-го у Кракові, на якій було створено Революційний Провід ОУН на чолі із Бандерою. Роман Шухевич увійшов до складу членів Революційного Проводу й був призначений Крайовим Провідником ОУН на західноокраїнних українських землях, що за пактом Молотова — Рібентропа відійшли до Німеччини (Підляшшя, Холмщина, Надсяння та Лемківщина). Входження Романа Шухевича до складу Революційного Проводу ОУН було цілком закономірним, бо то був гурт його однодумців з Крайової екзекутиви ОУН на ЗУЗ, котрі пройшли через польські суди, тюрми і концтабори, виявляли непохитність духу в боротьбі за національний ідеал. Як і Степан Бандера, Роман Шухевич усвідомлював, що від німців важко чекати позитивного розв’язання українського питання в тому напрямі, як до того прагнула ОУН.

Пан Ганушевський,  особисто згадував:

 – Я не вірю в їх добру волю визнати Україну самостійною державою. Вони нас тепер потребують і використають, бо ще не знають, як їм піде війна на Сході, але як Гітлер думає, що нас перехитрить, то помиляється, бо ми маємо свої пляни, – сказав Шухевич.

А плани були такі: керівники ОУН домовляються з гітлерівцями про тренування українських добровольців на німецьких військових базах, з подальшим створенням українського воєнного формування, яке почне війну з СРСР за відновлення України. Так, Шухевич знав, що Третій Рейх нападе на СРСР, і в цих умовах вірив та розумів: треба проголошувати незалежність. Українські війська мають раніше за німців увійти до Львова, а за тим політичне керівництво ОУН оголосить, що Українську державу відновлено.

Тож німці дозволяють створити два військових батальйони українців – «Нахтіґаль» та «Роланд». Бійці цих двох дружин входять до Львова 29 червня 1941 року, коли його покидає червона армії. Наступного дня ОУН проголошує відновлення української державності. Однак нацисти кажуть: почекайте, це питання остаточно має вирішити тільки Фюрер.

«Нахтіґаль» продовжує бойові дії, в надії, що все ж таки Гітлер визнає Україну. Шухевич бере участь у бойових діях проти Червоної армії, зокрема, під Браїловим та Вінницею. Після цього батальйон було відведено на відпочинок до містечка Юзвин (тепер Некрасове). Історик Мирослав Кальба пише, що саме тут Роман Шухевич та його вояки з жахом дізналися про підсумки наради 16 липня 1941 року в ставці фюрера, які остаточно знімали з порядку денного питання самостійності України: Східна Галичина включалася до складу Польського генерал-губернаторства, Північна Буковина, Бесарабія та територія між ріками Дністер та Південний Буг приєднувалися до Румунії, інші українські землі увійшли до райхскомісаріату Україна або в підпорядковування військовій адміністрації. У зв’язку з цим Легіон, який на той час перебував біля Вінниці, відмовився від подальшої служби в німецькій армії. Роман Шухевич різко зреагував на згаданий перебіг подій і начебто надіслав до ОКВ протест, в якому підкреслювалось, що внаслідок „арешту нашого Уряду і Провідника, Легіон не може дальше перебувати під командуванням німецької армії.  Загострення стосунків нацистів з ОУН(Б) змусило їх розформувати батальйони «Нахтіґаль» і «Роланд».

Радянська пропаганда створила міф, буцімто Роман Шухевич брав участь у каральних акціях проти білоруського мирного населення, займався розстрілами євреїв та поляків у Львові разом з нацистами. Цей міф розвінчує доповідь доцента Київського національного університету імені Тараса Шевченка, кандидата історичних наук Івана Патриляка. Її було виголошено 6 лютого 2008 року перед учасниками Громадських слухань «Звинувачення проти «Нахтігалю» – історична правда чи політичні технології».

 – У радянській та польській історичній літературі довгий час побутувала версія про причетність українських добровольців з батальйону «Нахтігаль» до розстрілів польських інтелектуалів та єврейських погромів у Львові на початку липня 1941 р. Найновіші дослідження українських і польських учених доводять необґрунтованість звинувачень «Нахтігалю» в злочинних акціях у Львові. Ці дослідження співпадають із висновками західнонімецьких судів про непричетність «Нахтігалю» до злочинів,– зазначив І.Патриляк.

.Патриляк також додав, що документи, які є сьогодні в руках дослідників дозволяють стверджувати, що наказ про знищення львівських професорів віддав шеф СД у Генеральному Губернаторстві, бригаденфюрер СС Карл Ебергард Шенгарт. Пошук та розстріл інтелектуалів виконала очолювана ним “Айнзацкоманда для особливого застосування, до складу якої окрім німців входило шестеро українців-перекладачів, відібраних серед членів української допоміжної поліції з Генерального Губернаторства. Очевидно, наявність у складі «Айнзацкоманди» українців-перекладчів дозволяла довгі роки приписувати цей злочин «Нахтігалю».

Були також виявлені німецькі документи також дозволяють стверджувати, що масові розстріли євреїв (було знищено 1400 осіб) вніч з 4 на 5 липня 1941 р. у Львові здійснювалися німецькою поліцією безпеки. Нагадаємо, що до Львова вже о 5 годині ранку 1 липня 1941 року ввійшла тисяча бійців із “айнзацгрупи С” доктора Раша, ще тисяча прибула наступного дня. Тож у місті вистачало німецьких поліційних спецсил для вчинення розправи і над професорами, і над мешканцями єврейських кварталів. Погром та екзекуції над останніми здійснював відділ карателів очолюваний гауптштурмфюрером СС Феліксом Ландау, який організаційно підпорядковувався «айнзацгрупі С».

 – Злочинна практика нацистів на Сході свідчить, що до своїх найбрутальніших акцій вони в будь-якій окупованій країні намагалися залучити місцеве населення. Зміна влади завжди виносить на поверхню злочинні елементи. Так воно було й у Львові. Міське шумовиння використало нагоду та приєдналося до цієї акції. В тих перших днях усе те проходило безкарно, –­ наголосив Патриляк.

Документи свідчать, що у Львові розпочався спровокований нацистами погром у якому брали участь місцеві українські та польські люмпени. Однак немає достовірних документів, які б свідчили про участь у антиєврейських акціях бійців куреня або про віддачу наказів командуванням частини про злочинні акції.

Генерал УПА

Історик Іван Патриляк пише, що Роман Шухевич вирвався з німецького ув’язнення, незабаром зв’язався з членами Проводу ОУН(Б). Через арешт німцями Д. Грицая був замість нього призначений військовим референтом Проводу ОУН (Б). Від цього часу Роман Шухевич безпосередньо став біля витоків створення УПА: ще на початку грудня 1942 р. до такого рішення прийшла таємна військова конференція ОУН у Львові. По її наслідках, за словами М. Лебедя, «у грудні 1942 р. Провід Організації видає наказ тереновому Проводові Волині переорганізувати існуючі вже дрібні збройні відділи та організувати широко розплановану збройну самооборонну боротьбу українського народу».

УПА була створена 14 жовтня 1942 року за рішенням політичного проводу ОУН для захисту мирного населення України від знущань Німецької окупаційної влади. Головнокомандуючим УПА, з 1943-го по 1950-й був Роман Шухевич, псевдонім Тарас Чупринка. Маючи визначні здібності, він створив дієздатну, багаточисельну військову силу, котра потужно протистояла Німецьким і Радянським каральним військам.

УПА це широкомасштабний партизанський рух опору, який був дуже добре організованим, мобільним, скоординованим і являв собою дійсно партизанську армію відмінну від усіх інших, що діяли в Другу Світову Війну. УПА ніколи не отримувала міжнародної допомоги. Зброю, боєприпаси, уніформу діставали в бою з нацистами і більшовиками. УПА володіла сіткою підпільних військових навчальних закладів. Також в кожному військовому підрозділі перебував священник, котрий виконував функції капелана.

У збірці історичних нарисів про ОУН та УПА, який видала академія наук України, пишеться, що збережені документи УПА містять згадки про дрібні бойові зіткнення з німцями, при цьому відсутня інформація про битви з великими силами вермахту. Остаточне рішення про виступ проти німецьких окупантів ОУН-Б прийняла на III конференції 17-21 лютого 1943 р. До другої половині 1943-го збройні загони ОУН-Б і УПА взяли під контроль значну частину сільських територій округу Волинь і Подолія райхскомісаріату Україна.

Протинімецький фронт ОУН і УПА, який виник на початку 1943 р. і проіснував до середини 1944 р., відіграв винятково важливу роль в українському русі опору в роки Другої світової війни. Збройний виступ проти нацистської Німеччини, яка категорично заперечувала можливість існування самостійної України, дозволив ОУН(Б) згуртувати в лавах УПА тисячі українських патріотів і об’єднати їх навколо ідеї боротьби за Українську самостійну соборну державу. Однак боротьба ОУН і УПА на протинімецькому фронті не набула пріоритетного значення в стратегії українського руху і мала тимчасовий характер, тому що головним ворогом української самостійності визнавався московський імперіалізм. Цей базовий принцип зводив бойові дії повстанської армії проти німців до форм «самооборони народу» і трактував нацистів, як тимчасових окупантів України. Збройні акції УПА на протинімецькому фронті не мали стратегічного значення і не впливали на хід боротьби між Німеччиною і Радянським Союзом, а лише обмежували діяльність німецької окупаційної адміністрації стосовно економічної експлуатації теренів Волині—Полісся, де створювалася матеріальна база українського самостійницького руху. Разом з тим спротив ОУН і УПА німецькій політиці у північно-західному регіоні України в певній мірі обмежував можливості гітлерівців стосовно боротьби з радянським партизанським рухом на Волині—Поліссі та в прилеглих до цього терену районах Правобережної України. В цілому ж дії ОУН і УПА на протинімецькому фронті не відіграли помітної ролі у звільненні території України від німецьких окупантів.

Роман Шухевич весь цей час командував УПА. Аж поки його не знищили радянські агенти. Видання історична правда пише:

 5 березня 1950 року у бою із загоном радянських спецслужб загинув командир УПА Роман Шухевич. А ось що робили з тілами націоналістів: “Останки вивезли на машині за 300 км у лісовий масив на Житомирщині, після ретельної кремації прах зібрали, подрібнили, розвіяли, а місце закамуфлювали під стоянку туристів…”

Інфорграфіка: Рузанна Давітян, tribuna.pl.ua