Букіністичний маніяк. Церковник, який любив нюхнути книжкового пилу

У першій половині XVII століття митрополитом Київським, Галицьким та всієї Русі стає неймовірно талановитий та здібний менеджер. Новий коуч був не лише прошареним адміністратором, а й богословом найвищого левела.

У земному житті він представляв самого Константинопольського патріарха (титул “екзарх”, який з українського духовенства мали одиниці) і саме за його ініціативою було підготовлено пакет важливих для того часу реформ – православна Церква потребувала кардинальної перебудови. У наш мінливий час бродіння й самоствердження, така особа є однозначно цікавою. При цьому, як в контексті реформ, які ним пропонувались; так і в плані формування довкола своєї персони відповідного середовища – команди, яка буде чистити авгієві стайні і це все розгрібати. Зрештою, в плані особистісного розвитку та побудови самого себе.

Для активних юзерів, які часто користають з досвіду під нік-неймом “історія” й ознайомлені з біографією нашого героя, жодних питань до його майбутніх досягнень та звершень не виникає. Першою цеглиною до фундаменту успіху стало, ясне діло, знатне походження. Без такого статусу, особливо фінансового, у ті давні і далекі часи світло в кінці тунелю побачити було складно. Отож, відомий і впливовий молдавський рід, щедрі меценати православної Церкви, а батько і дядько – взагалі володарі гори: молдавські господарі. У таких умовах навіть мови не могло бути про “на щиті” – тільки “зі щитом”! Так воно й сталось.

Перший важливий левел наш герой прокачав у Львівській братській школі. Ті з львів’ян, які не полінуються задерти голову до неба, навіть можуть побачити на стінах Успенської церкви його зображення. Між іншим, саме на території цього архітектурного комплексу колись і була згадана вище школа. Не така вже й локальна, як може видатись, адже викладали там навіть греки (перший ректор – Арсеній Елассонський).

Що важливіше – школа давала непоганий рівень знань. Діячу, про якого тут оповідь, протирання штанів у Львівській братській школі пізніше дозволило потрапити в саму десятку – Замойську академію, одного з лідерів усіх хіт-парадів вищих навчальних закладів Речі Посполитої.

Якщо ж ми дуже розбалувані “європами” та “америками” і вище озвучені речі нас не чіпляють, то і тут буде чим здивувати – наш традиційний та консервативний герой, як ми його схильні собі уявляти, їде навчатись до Європи. Якийсь час тусується у Голландії. Ще далі – була Франція. Тут і зупинимось детальніше, оскільки у Парижі він навчався у тому самому єзуїтському колегіумі, що й велике світило тогочасної науки – Рене Декарт. Більше того, ті хитрі та підступні єзуїти так заперли нашого героя, що їхню систему організації навчального процесу через декілька десятків років він запозичить для заснованого ним закладу.

“Та до одного місця ті дипломи!”, – скажете ви. – “У самого їх аж 5, а роботи жодної! Будувати кар’єру в освітній сфері найкраще тоді, коли ти – дружина міністра!”. Це так, але не у випадку з нашим героєм. По-перше, він реально не мав шансів стати дружиною міністра. По-друге, до Ля Флеш у Парижі він потрапив точно не з тієї причини, що більше ніде не було місця. По-третє, маю припущення, що його навчання – це не так обов’язок і навіть не вимога батьків. Це стиль життя. По-четверте, другий і третій пункт неодноразово будуть “вилазити” протягом його життя й знаходити вияв у діяльності і звичках.

З іншого боку, маю дуже великий сумнів, що є сенс посилати до короля Речі Посполитої безголового неука з 5 дипломами, аби той представляв інтереси величезної структури. Так, я згоден, що в наші часи і таке буває, але не у ті дні. Отож, на початку 30-х років XVII століття випускник паризького вузу, в якості посланця Митрополита Київського Ісаї Копинського, їде до самого лігва лева під назвою Річ Посполита.

Він точно думав тоді не про дорогі іномарки та розкішні яхти. Все було значно прозаїчніше – треба було розказати управлінській верхівці, а особливо майбутньому королю (на вибори якого він і їхав), за що православні русини їх так “люблять”. І знаєте що, схоже риторика нашого героя знайшла прихильників. Вже наступного року він знову їде до Кракова, але цього разу на коронацію новообраного монарха – Владислава IV.

І диво – останній також не зумів встояти перед чарами та шармом посланця. Як наслідок, наш герой повертається до “матері градів руських” митрополитом Київським, Галицьким та всієї Русі, а йому навздогін летить офіційне визнання королем ієрархії православної Церкви. Що далі, то лояльніше король ставиться до того бідного й знедоленого люду, а потім то і взагалі “заспокоює”, леліє та колихає своїх маленьких русинів.

Цим хеппі ендом і можна було би завершувати, але за умови, якби це була казка. Назва ж статті вимагає чогось більшого. А оскільки про такі речі як історія інформації та знань у нашому публічному просторі говорять не так багато, скажемо кілька слів про це. Знання, як ви знаєте, за плечами не носять. А того їх і не носять, що всі ті знання, які наш герой тягнув за собою з польських міст додому (першого разу він до Варшави їздив), навіть не витримали би плечі атлантів. Що вже про маленьку людину казати? “Рукою власною” він уклав каталоги книг, які було придбано під час згаданих мандрівок до Варшави та Кракова. У записах є перелік книг, а також коротенький прейскурант.

Отож, перший каталог – це книги, куплені 1632 року у Варшаві. Символічна цифра у 66 штук. Ціни коливаються від декількох десятків грошів за примірник до десятків флоринів за одну книгу. Долар у той час дуже стрибав, а тому найдорожче нашому герою обійшлась античність – Аврелій Пруденцій, Ювенал та трагедії Сенеки. По 29 флоринів за кожного. За Біблію він заплатив 22 флорини. Якщо поглянути детальніше, книги були наступних категорій: антична і християнська література, поетики, збірки промов і проповідей для індивідуального розвитку. Бачимо тут “Principium Christianorum Stemmata” флорентійця Антоніо Альбіцці – родоводи правителів; також окремі книги про Жана Кальвіна, праці з естетики єзуїтських авторів, Ювенал, Сенека, Тертуліан і … Макіавеллі !!!

Поїздка до Кракова на коронацію Владислава IV Ваза збагатила нашого героя 31 книгою. При цьому, 45 флоринів він виклав за Єроніма (імовірно, кріейтора Вульгати). Також прикупив собі окремі праці медика Авіценни, роботи з поетики, риторики і логіки. Ще – поета Овідія і коментарі на Горація й Цицерона. Наголосимо окремо на поетиках і поетах. Для тих часів ця річ була дуже важливою: урочиста поезія для панегіриків, жартівлива і гумористична для інтелектуальної забави. Поетом був тоді кожен другий, або поета з себе вдавав. Згадайте собі, до прикладу, Даниїла Братковського: “Жінку із кістки сотворив ти, Боже, / Кісткою в горлі стати вона може” і ін.

Отож, книг наш герой накупив дуже багато – навіть як для нас. Але ви тільки уявіть собі, що в нього вдома робиться: Цицерон і Сенека, які були в тренді; Ніколо Макіавеллі – номінант багатьох престижних літературних нагород, зокрема, “Index Librorum Prohibitorum”; “хвалитель глупоти” і інших “чеснот” Еразм Роттердамський і ін. Біблії різними мовами, видані у різних куточках світу. Мабуть, навіть венеційські друки десь завалялись. Ясне діло, лежав на поличках і хіт сезону та лідер усіх чартів – Апостол 1574 року, виданий у друкарні Львівського братства зусиллями Івана, сина Федора. Львівські братчики просто не могли не подарувати цього видання своєму вельмишановному меценату. Списочок вражаючий! А це все тиснуло на київські дерев’яні полиці 500 років тому.

Сучасні книгомани, ви не одні! Дифірамб нашому герою, яким ми залізли до його святая святих, самої душі, демонструє, що й раніше люди мали схожу залежність і не розлучались з книгою ніколи. Наш герой один з таких. Крім читання книг, він мав ще одну перевагу – друкував їх, активно поширював та користав з них у своїх працях. Але нехай нас це не засмучує – у нас все ще попереду! Погодьтеся,  що і наш герой, бігаючи у 20-х роках XVII століття десь під Хотином, не міг думати, що так багато досягне і навіть буде канонізовий.

Євген Гулюк