Авраам Лінколь. Факти та міфи

Затверджуючи «Прокламацію про звільнення рабів» Авраам Лінкольн не знав, що він підписує смертний вирок самому собі. Про його справжнє ставлення до рабства, расові погляди та політичні ідеї – у статті Романа Коржика та відеопрограмі “Одна історія” від 24 каналу. 

 

16 президент США загинув на піку своєї слави, ставши мучеником та святим американської нації. Тому всі помилки та жахи громадянської війни, яка відбувалася у час його перебування при владі, миттєво забулися. Така ідеалізація не дала критично поглянути на діяльність Авраама Лінкольна. В очах більшості він став людиною, яка пожертвувала своїм життям в ім’я збереження країни та ліквідації рабства. Однак, яким же був насправді політик, якого сьогодні вважають найкращим президентом найпотужнішої у світі країни.

 

Не варто ставити питання рабства у політиці, бо ви боїтеся збудження умів. Не можна проповідувати проти рабства у церкві, тому що це не релігійне питання. Виходить, що немає такого місця, де можна виступити проти рабства.

 

Ці рядки з промови Лінкольна, яку він виголосів під час дебатів з політичним опонентом Стівеном Дугласом, зробили його обличчям республіканської партії. І хоч Дуглас здобув перемогу на виборах у конгрес, дебати підняли рейтинг Лінкольна, підготувавши ґрунт для майбутньої перемоги на президентських виборах.  Слова політика знайшли відгук у серцях людей, що були противниками рабовласництва.

Однак сам Лінкольн виглядав доволі суперечливою фігурою. З одного боку, він виступав за скасування рабства, з іншого – не підтримував ідею соціальної та політичної рівності чорної та білої раси.

 

«Я не є, і ніколи не був прихильником досягнення соціальної та політичної рівності білої і чорної рас. Я не є, і ніколи не був, прихильником темношкірих, як виборців або присяжних та дозволу їм займати державні посади».

 

Однак на його думку, немислимо, коли одна людина пекельно працює, а інша – привласнює плоди її праці. Американські історики вважають, що коріння таких поглядів варто шукати у дитинстві Лінкольна.

 

Майбутній президент народився у селі Ходженвілль, штат Кентуккі, у родині дрібного фермера. Батько ще з юних років змушував його тяжко працювати. Однак Аврааму хотілося вчитися – читати книги, студіювати мову, літературу. Натомість, юнака змушували наймитувати на сусідській фермі, де він заробляв лишень 25 центів на день. Батько відбирав ці гроші, тож майбутній лідер нації закарбував цю несправедливість у своїй пам’яті й поклявся, що зробить усе, аби американці могли вільно працювати і справедливо заробляти.

 

Пристрасть до читання художньої літератури зробила Лінкольна освіченою людиною, а досвід роботи поштарем, клерком та землевпорядником дали навички й вміння, з якими молодий та амбіційний юрист пішов у політику.

 

У віці 25 років його обирають до законодавчих зборів штату Іллінойс. Пізніше він стане президентом – компромісним та стриманим політиком. Але на початку кар’єри, Лінкольн не був таким. Сарказм, вміння висміяти опонента й виставити його дурнем, стали невід’ємними супутниками політичного просування Лінкольна.

 

Він публікував сатиричні політичні памфлети на опонентів. Через це член законодавчих зборів Джеймс Шилдс, викликав Авраама на дуель. За правилами тогочасних протистоянь, той, кого викликали на поєдинок, міг обрати зброю. Наш герой зупинився на шаблях, оскільки був вищим за свого суперника, мав довші руки. Він уже бачив, як ранить противника і шкодує про це, однак секунданти вчасно відмовили дуелянтів битися. Лінкольн вибачився перед  Шилдсом і більше не писав політичних памфлетів.

 

Після того Лінкольн відходить від політики. Він багато читає, поглиблює знання з юриспруденції. Ось-ось відмінять рабство. Нові закони Конгресу назавжди поховають трудову експлуатацію темношкірих і це виведе економіку молодої країни на новий рівень. Адже раб не зацікавлений у результатах своєї праці й цей фактор стримує розвиток економіки. Це розуміє Лінкольн і тому вивчає право, аби захищати інтереси простих робітників у нових умовах. Однак закон про визнання штатів Канзас і Небраска не заборонив рабства. Наш герой повертається у велику політику.

Спріфгфілд. Липень 1858 року. Зал Палати представників. Лінкольн виголошує промову. «І всякий дім, що розділився сам у собі, не встоїть», – говорить він, маючи на увазі ситуацію, яка склалася в країні, що розділилася на два ворогуючих табори – прихильників та противників рабства.

 

6 листопада 1860 року Лінкольн перемагає на президентських виборах.

 

Південні штати, економіка яких трималася на праці рабів, оголошують про свій вихід із федерації. Лінкольн намагається зберегти компроміс, заявляючи, що він «не має жодних намірів втручатися в функціонування інституту рабства в тих штатах, де воно існує». Однак ці слова вже не діють. На Півдні його сприймають за лютого противника рабства та розпочинають військові дії.

Спочатку війна йшла з перемінним успіхом. Армія Півночі, хоча й зазнавала великих втрат, проте захоплювала стратегічні об’єкти конфедератів. Переломним моментом, який визначив успіх Півночі, а з ним і президента Лінкольна, стали «Закон про гомстеди» та «Прокламація про відміну рабства».

Перший давав можливість кожному громадянину отримати 64 гектари землі безкоштовно. Через 5 років земля ставала приватною власністю простого американця. Другий закон зробив темношкірих рабів вільними. Лінкольн приймає рішення про набір темношкірих солдатів у армію.

Така політика приносить перемогу Півночі. Авраам Лінкольн стає політиком, який запобіг розколу країни, скасував рабство та дав право кожному американцю мати власний шматочок землі. Але важливо, що також змінюються його погляди на питання соціальної ролі темношкірих. Лінкольн починає задумуватися про політичні права для звільнених рабів.

За три дні до своєї смерті Авраам Лінкольн виголошує промову, в якій прямо говорить, що звільненим рабам потрібно дати певні політичні права.

Актор Джон Вілкс Бут, який чув цю промову президента, сказав: «Президент хоче визнати темношкірих повноцінними громадянами нашої країни. Це його остання промова, клянуся вам».

Через три дні театрал застрелив Авраама Лінкольна. Сталося це 15 квітня 1865 року, в театрі Форда, у місті Вашингтон.

Роман Коржик

Відео: 24 канал