Геноцид українців крізь майже сторіччя: як світ бачить Голодомор сьогодні
Доки триває новий акт геноциду українського народу, редакція журналу “Артефакт” згадує попередню спробу москви знищити українську ідентичність та досліджує сприйняття цієї трагедії світом. Говоримо про Голодомор…
У 2023 році від закінчення масового голоду, штучно створеного більшовиками в Україні, виповнюється 90 років. І хоча до 26 листопада, коли проводиться офіційний день пам’яті жертв Голодомору, ще далеко, редакція журналу “Артефакт” вважає за важливе порушити зараз саме цю тему.
У неймовірно важкий для нашої країни період, коли відбувається новий геноцид українського народу, а творцями його знову виступають орди зі сходу, необхідно зберігати історичну пам’ять. Поки одні країни виступають проти війни в Україні на всіх рівнях, інші вагаються перед тим, щоб узагалі назвати злочин кремлівського режиму війною. З Голодомором маємо схожу ситуацію. Тож дізнаймось, який статус у Голодомору в світі, що кажуть історики з приводу кількості жертв та які скандали були пов’язані з наймасштабнішою українською трагедією ХХ століття.
Які країни визнають Голодомор геноцидом?
Те, що Голодомор є геноцидом українського народу і злочином проти людяності, це аксіома, проте, лише для українців. В інших країнах процес визнання Голодомору геноцидом ще триває. Сьогодні, список держав, які визнали Голодомор актом геноциду українського народу, виглядає наступним чином:
- Австралія
- Бельгія
- Бразилія
- Болгарія
- Канада
- Чилі
- Колумбія
- Хорватія
- Кіпр
- Чеська Республіка
- Еквадор
- Естонія
- Європейський парламент
- Франція
- Грузія
- Німеччина
- Угорщина
- Ісландія
- Ірландія
- Латвія
- Литва
- Люксембург
- Мексика
- Молдова
- Нідерланди
- Парагвай
- Перу
- Польща
- Португалія
- Румунія
- Словаччина
- Словенія
- Великобританія
- США
- Ватикан
Першою в світі злочин кремлівського режиму визнала Естонія в рамках 60-ї річниці Голодомору у 1993 році. Того ж року геноцид визнала і Австралія. Після цього тема Голодомору в контексті міжнародного визнання не підіймалась до 2003 року, тобто до 70-х роковин. Тоді до списку долучились Угорщина, Канада і США. Щоправда, у випадку з США, мова йде лише про резолюцію Палати представників Конгресу.
“Резолюція Палати представників Конгресу США включила висновки Урядової комісії США щодо Голоду в Україні, створеної 13 грудня 1985 року, яка дійшла висновку, що “Йосип Сталін та його оточення вчинили геноцид проти українців у 1932-33 роках”, і постановила урочисто пам’ятати та вшановувати 70-ті роковини цього “штучного голоду” та “навмисного акту терору і масового вбивства”.”
Остаточно уряд США визнав Голодомор геноцидом лише у 2018 році. Подальше і найбільш масштабне розширення списку країн, що визнали злочин, відбувалось вже за президентства Віктора Ющенка. Акцент на темі визнання Голодомору був одним із стовпів його передвиборчої кампанії. Крім цього, саме за президентства Ющенка на міждержавному рівні геноцид визнали ООН, ОБСЄ та ЮНЕСКО. Так, ми знаємо про що ви зараз думаєте, але це теж визначне досягнення українських дипломатів.
Наступну хвилю визнання Голодомору світ побачив вже під час війни, у 2023 році. До визнання геноциду приєднались уряди Франції, Великобританії, Болгарії, Хорватії, Словаччини і ще кількох європейських країн.
Кількість жертв – предмет для дискусії?
Скільки ж українців стали жертвами злочинного московського режиму? За оцінками Інституту демографії та соціальних досліджень імені М. Птухи НАН України демографічні втрати України внаслідок Голодомору в 1932—1933 роках становлять близько 4,5 млн осіб. З них 3,9 млн — втрати, пов’язані з надсмертністю, а ще 600 тисяч — із дефіцитом народження. Ці дані є загальновизнаними та більшість науковців-істориків орієнтується саме на них.
Щоправда, у цьому питанні також існують різні точки зору, які часом переростають в інтернет-драми. Наприклад, у вересні 2021 року заступник голови Міжнародної асоціації дослідників Голодомору-геноциду, ексгенерал СБУ Микола Герасименко представив велике дослідження. У книжці «Геноцид українців 1932–1933 років за матеріалами досудових розслідувань» зазначено, що кількість жертв Голодомору становить 10,5 мільйонів осіб.
У наукової спільноти та широкого загалу відразу виникли питання, як до методології дослідження, так і до самого пана Герасименка. За офіційними даними населення УСРР за переписом 1926 року становило 28 926 000 осіб. Таким чином, під час Голодомору загинуло більше третини населення. Сумніви щодо точності цифри у 10,5 мільйонів жертв висловив історик Геннадій Єфименко, який і сам досліджував дане питання. На це Герасименко назвав Єфименко “рукою кремля”.
“Хто такий пан Єфименко, мені дуже добре відомо. Це такий апологет російського міру. Він не визнає геноциди. Як працюють судові експерти, як працюють науковці, пан Єфименко ніколи не стикався і не знає. Він чогось порахував, що чисельність жертв повинні визначати історики на основі якихось документів. Ні, пане Єфименко, весь світ визнає не так […] це тема криміналістики, кримінального права, це тема міжнародних конвенцій, ви їх не знаєте.[…] Ви намагаєтесь розібратися історичними методами чи методами надсмертності при масових вбивствах людей. Моя позиція в тому, що крапку в цьому питанні можуть поставити виключно комплексні судові експертизи, і на сьогоднішній день ці крапки поставлені. Десять мільйонів пʼятсот тисяч українців були знищені”
Опустимо зневажливий тон пана Герасименка і його аргумент на тему “історики не мають вивчати історію на основі документів”. Зрештою, криміналістична експертиза й справді цілком легітимний спосіб встановити кількість жертв геноциду.
Мова йде про експертизи, що призначила СБУ за новим кримінальним провадженням щодо геноциду українців у 1932–33 роках. Нове розслідування у цій справі ініціював музей Голодомору у жовтні 2019 року. На їх основі, музеєм і була надрукована книга «Геноцид українців 1932–1933 років за матеріалами досудових розслідувань». Сама ж книжка стала підставою для скандалу. Директор видавництва Markobook Марко Мельник заявив, що Національний музей Голодомору-геноциду “сфальсифікував” видання, а його бізнес зазнав через це збитків на 100 тис. гривень.
“Час говорити на чистоту. Нещодавно мене кинули на 100 тисяч гривень. А це означає, що принаймні пів року я буду змушений працювати на борги. Із шансом повернути кошти я вже попрощався. З’ясувалося, що гроші – дрібниці у порівнянні з масштабом цієї історії. Під загрозою, не більше й не менше – національні інтереси України і пам’ять про мільйони убитих голодом українців під час Голодоморів.”
За словами пана Мельника, Герасименко неодноразово втручався у видавничий процес, а його 4 рази просили передрукувати вже готову книгу, вилучили логотипи та назву видавництв.
“Саме до підготовки книги «Геноцид українців 1932–1933 за матеріалами досудових розслідувань» був залучений Микола Герасименко і саме він вилучав з обігу весь наклад з наміром перетворити на туалетний папір. Він неодноразово озвучував цей намір при свідках. Мене змусили повернути партію книг з США, але раніше Герасименко і Стасюк гарантували, що компенсують моєму партнеру в Чикаго вартість повернення вантажу. Я домовився, книги мій партнер із США повернув, проте, витрачених на пересилку (з України до Америки та назад) грошей нам не повернули. Пересилка такого вантажу за океан і назад разом з розшиванням, передруком і зшиванням цілого накладу книг склали разом понад 100 тисяч гривень збитків для мене… …Під керівництвом Герасименка (що можуть підтвердити усі, хто має стосунок до підготовки книги) макет видання був повністю перероблений, викинуті логотипи мого видавництва, прибрали навіть назву видавництва на титульній сторінці, що робить видання невідповідним до офіційних вимог для друкованих видань. Проте вихідні дані та індивідуальний номер книжкового видання ISBN, який я присвоїв оригінальній книзі, був і в переробленому макеті.”
Крім того, видавець стверджує, що пан Герасименко вніс у зміст певні “правки”.
“…Та це були далеко не всі зміни у порівнянні з оригінальним виданням. Герасименко несамовито матюкався, коли пояснював мені причини вилучення накладу і продемонстрував примірник книги, де були десятки закладок на сторінках, які він хотів змінити. Так з’явилася підробка, зображена на фото. На неї немає жодних документів, на відміну від тої, яку видавав я. Фахівці у дослідженні теми Голодомору пізніше з’ясували, що до нової книги додано низку вагомих фальсифікацій та інших свідчень непрофесійності істориків, та ще й додано грифи наукових та державних інститутів. Проти цих фальсифікацій вже виступили науковці Володимир В’ятрович, Антон Дробович, Геннадій Єфіменко, Кирило Галушко, Станіслав Кульчицький, Оксана Юркова, Людмила Гриневич, Дарія Маттінглі, Наталя Кузовова, Ірина Батирєва, Тетяна Швидченко та багато інших.”
Також видавець натякнув, що за паном Герасименком стоїть “рука кремля”, оскільки той має досвід роботи в КДБ і сумнівну репутацію в СБУ.
“Цей чоловік говорив ламаною українською, працював у КГБ під час радянської окупації і мав звання генерал-лейтенанта в СБУ (джерело в коментарях – 1). Що він робив у науково-дослідній установі, яка займається вивченням Голодоморів та збереженням національної пам’яті – для мене було загадкою. Недовгі пошуки в інтернеті показали, що його пов’язують з величезною кількістю корупційних історій під час роботи в СБУ, а також він працював «по націоналістах»”
Подія набула суспільного розголосу і музей змушений був відреагувати. Представники музею стверджували на своїй ФБ сторінці, що пан Мельник продавав “наліво” їх книжку, чим порушив авторське право. Щоправда, суспільний резонанс списали на… Ні, не “руку кремля”. Цього разу у всьому винні ФБ-боти.
“Як виявилося, книги, які видавав ФОП Марко Мельник на замовлення Музею, продаються у провідних книгарнях України (в тому числі «Книгарні «Є», про що є задокументовані факти). А сигнальну версію книги «Геноцид українців 1932–1933 за матеріалами досудових розслідувань» ще до затвердження її до друку пану М. Мельнику вдалося продати в США (про що він сам зазначає у своєму дописі). Зазначимо, що це все відбувалося без відома Музею з метою отримання додаткового прибутку. Після виявлення та задокументування фактів Музей звернувся до ФОП Марка Мельника з проханням надати пояснення, на яких підставах він здійснює реалізацію книг. У відповідь ми отримали низку погроз: якщо ми не відкличемо свого листа, то проти музею та директора буде розгорнуто масштабну піаркампанію з використання фб-ботів у поширенні фейкової інформації (власне, саме це ми і можемо спостерігати зараз).”
Чому такі розбіжності в цифрах?
Загалом, у питанні кількості жертв Голодомору є два ключових “табори”. Перші притримуються “загальноприйнятої” версії 4,5 млн сукупних демографічних втрат. До нього належать такі історики й демографи, як Наталя Левчук, Омелян Рудницький, Геннадій Єфименко, Олег Воловина та інші.
Другий табір наполягає на цифрі в 7–10 мільйонів жертв. До нього зараховують історика Володимир Сергійчук і географ Роман Теслюк. В інтервʼю для “Тексти” Сергійчук свою позицію аргументує наступним чином:
“Треба знати, скільки населення було на 1 січня 1932 року і скільки на 1 січня 1934 року. Я знайшов ці дані у статистичних довідниках. Отже, до 32,68 млн (населення на 1 січня 1932 року) додаємо 1,25 млн народжених у 1932–1933 роках. На 1 січня 1934 року мало б бути 33,93 млн. А було 26,812 тис. осіб. Маємо різницю у 7,1 мільйона. Але втрати могли бути й більшими.”
Відчутна частина науковців взагалі вважає недоречними подібні “змагання з геноциду”. Як зазначив директор Українського інституту національної пам’яті Антон Дробович в інтервʼю “Радіо Свобода”, жодні цифри не можна вважати правдивими:
“Не може йтися про якесь змагання за кількість жертв, так звані війни пам’яті або конкуренцію жертв. Це річ не тільки антинаукова, але ганебна і неприпустима. Від того, що українська спільнота, що українська держава, що українська наука, що наука взагалі тільки програють. Звісно, можуть бути переглянуті цифри, знайдені нові дані. Але результати мають бути верифіковані в нормальну академічну дискусію. Неприпустимо, коли якась група чи спільнота каже: це питання не можна дискутувати, святотатство сумніватися в якихось цифрах. Не існує «святих» цифр. І я сподіваюся, що наукова дискусія щодо кількості жертв буде якісною і цивілізованою. Ми не повинні боротися за чемпіонський титул в жертвах геноциду. Це не є тема, мета і завдання. І, якщо ставити такі цілі, то від цього точно програють всі. Ми маємо боротися за правду, а вона і так складна.”
***
Отож, процес визнання Голодомору Геноцидом триває. З високою ймовірністю, у листопаді, на честь 90-х роковин трагедії, ми почуємо ще багато гучних заяв від дружніх країн. Щоправда, чи мають вони значення, якщо головний винуватець, росія, дотепер удає, що це не злочин проти людяності, а лише трагічний збіг обставин? Доки росія не визнала свою причетність, не розкаялась та не показала справжніх документів, будь-які дискусії на тему кількості жертв не можуть претендувати на якусь точність і вважатись істиною в останній інстанції. Найкраще це все підсумує Компендіум соціальної доктрини Ватикану:
“… Двадцяте століття несе на собі трагічний відбиток різних геноцидів: від геноциду вірмен до геноциду українців, від геноциду камбоджійців до геноцидів в Африці та на Балканах… …Спроби знищення цілих національних, етнічних, релігійних чи мовних груп є злочинами проти Бога і самого людства, і винні в таких злочинах повинні відповісти за них перед правосуддям.”
Андрій Куранов
Друзі! Дякуємо, що читаєте нас!
Нам потрібна Ваша фінансова підтримка, аби далі робити контент, який популяризує Україну та бореться з російськими міфами, маніпуляціями та неправдою.
Моно: 5375 4141 3251 9074
Приват: 5168 7456 1163 3030
Ось лінки для миттєвих переказів, якщо не хочеться копіювати номера карток:
Раптом хочете підтримати через PayPal, то ось реквізити: romankorzhyk90@gmail.com
А ще у нас є крутий інстаграм – підпишіться, будь-ласочки:
Посмотреть эту публикацию в Instagram
Post a comment