
Тарас Шевченко в Аргентині: що робить пам’ятник Кобзарю на батьківщині Лео Мессі
Тарас Шевченко стоїть в Аргентині з 1971 року. З’ясовуємо, чому це важливо…
Країни стають відомими на весь світ завдяки культурі. Не тільки народні танці, національні страви та пісні приносять їм славу: дуже часто якась нація отримує популярність завдяки своїм культовим героям. Для українців таким героєм є Тарас Шевченко. Саме він зробив можливим сам факт існування української нації, створивши козацько-міфологічну добірку віршів під назвою “Кобзар”.
Велику славу Аргентині приніс футболіст Ліонель Мессі. Його мистецтво – швидка гра, неймовірні голи та визначні перемоги запалюють серця мільйонів людей по всій планеті.
Це все до чого: у місті Буенос-Айрес, столиці Аргентини є пам’ятники обидвом – і Тарас Григорович і Ліонель Батькович удостоїлися бути увіконвічненими у бронзі.
Той факт, що Мессі має свій постамент в столиці його рідної країни – ніяк не дивує. Це ніби й логічно, хоча ставити пам’ятники живим людям – то не завжди етично.
До прикладу, пам’ятник Мессі руйнували, зокрема через зруйновані надії аргентинців, які вболівали за свою збірку 2016 року на Кубку Америки. Тоді Мессі, як лідер Аргентини не зміг привести команду до успіху – блакитно-білі програли у фіналі перчикам з країни Чилі. Льоня Мессі тоді не забив пенальті у серії післяматчевих. Чилійці виграли цю серію з рахунком 2-4.
Тарас Шевченко за збірну Аргентини не грав, пенальті не пробивав, нікого крім російського царя не розлютив, тому й отримав честь бути увіковічненим у пам’ятниках по всьому світу. Та нас цікавить: чому саме в Аргентині?
Відповідь проста й прозаїчна: діаспора. Саме наша люба українська діаспора 5 грудня 1971 року відкрила прекрасний постамент з барельєфом на честь Тараса Григоровича на благословенній аргентинській землі.
Пам’ятник Шевченку на американському континенті є не тільки у Аргентині. Його звісно ж, поставили і в США. Журнал Артефакт навіть має про це коротеньке відео:
Йдемо до Аргентини. Щоби не переказувати історію, чому ж цей пам’ятник відкрито у Аргентині, ми дослівно процитуємо слова, викарбувані на тому постаменті:
Цей пам’ятник Тарасові Шевченку, видатному українському поетові, невтомному поборнику свободи своєї Батьківщини і всіх пригноблених народів. Відкритий 5 грудня 1971 року. Він зведений у цьому місці згідно з національним законом № 17.380 як щедрий дарунок відповідно до Указу № 1042/68 місту Буенос-Айресу від українців, що проживають в Аргентині і у вільному світі, та їхніх дітей, що народилися тут, в переддень 75-річчя прибуття українських іммігрантів до гостинного дому Генерала Хосе де Сан-Мартіна. Пам’ятник присвячений благородній нації Аргентини. Українці висловлюють одностайну і глибоку подяку за дружній прийом, який вони отримали на цій землі. Від українців і їхніх нащадків, які знайшли тут не тільки мир, працю і добробут, але й дорогоцінні демократичні свободи, за які боровся героїчний Кобзар України.
Ну що ж, різні громади, громадські організації, благодійні фонди, товариства, політичні партії, люблять ставити пам’ятники, щось увіковічнювати, комусь дякую. З одного боку – це все нудні, дещо крінжові історії. Але з іншого боку – пам’ятники, скульптури є невід’ємною частиною культурного простору міста, який маркує різні прояви культури та культурні контексти.
Далі – поговоримо саме про культурні контексти, які роблять важливим присутність Тараса Шевченка в Аргентині.
Кобзар – символ боротьби з імперією
Кайдани порвіте, волю окропіте! Ми всі знаємо заклики Тараса Григоровича до боротьби, руйнування імперій, творення нової країни, де своя правда, сила, воля. У цьому контексті – Шевченко надзвичайно актуальний для Аргентини, яка вела свою війну за незалежність від Іспанії з 1810 по 1816 рік.
І Аргентина, і Україна боролися проти імперій, щоби побудувати свої незалежні держави. Тож навзаєм вивчати досвіди боротьби – доволі непогана ідея, й пам’ятник Шевченку – то хороше нагадування аргентинцям, що українці вели і досі ведуть боротьбу з імперією!
Тарас Шевченко – революціонер, демократ, політичний технолог
Створення книги віршів “Кобзар” – це як мистецький, так і політичний акт Тараса Григоровича. У 19 столітті більшість українців – це селяни, які не вміють читати. В серця цих селян треба вдихнути ідею: Україна колись була вільною, тут панували козаки, а не російські аристократи й генерали, тому мейк Гетьманщина грейт егейн!
Для цього Шевченко умисно вигадує образ кобзаря – сліпого співця, безхатька, який співає козацькі думи та несе благу ідею волі й свободи.
Прикол в тому, що кобзарі не були такими, як їх змалював Шевченко. Так, вони мали вади зору, але пісень козацьких не співали та рідний дім мали, жили повноцінним сімейним буттям. Кобзарі співали обрядові, релігійні та розважальні пісні.
Тарас Шевченко створює образ кобзаря, котрий співає козацькі думи. Починається епохи етнографії, студенти, дослідники та українські аристократи масово йдуть в народ, записувати пісні.
Етнографи та студенти просять кобзарів грати козацькі думи. Але ніхто їх не грає. Етнографи – бідкаються, кобзарі – розводять руками.
Кобзарство – це субкультура, в середовищі співців є міцна внутрішня комунікація. Чутки про запит на козацбкі думи ширяться швидше, ніж пости у твіттері чи меми в телеграмі. Кобзарі таки знахожять нечисленних колег, які знають козацькі думи.
Проходить кілька років – і багато кобзарів вивчають та грають козацькі думи.
Селяни, які не вміють читати, але вміють слухати – постійно чують козацькі пісні про волю, свободу та Гетьманщину на ринках, біля церков та в містах.
Ідея козацької вольності, запалює серця селян. Це приводить наших прапра бабусь та дідусів до національної свідомості.
Тарас Шевченко реалізовує свою політтехнологічну місію.
Нація – це коли велика група людей має розуміння того, що вони єдині, або ж коли велика група людей вірить в одні й ті ж ідеї.
Велика маса селян та аристократів повірила в ідею козацької вольності та вирішила, що пора відродити незалежну козацьку державу. Результатом цього відродження стала поява України.
Аргентинцям таким є чого повчитися в українців.
Українцям можна повчитися у аргентинців мистецтву футболу.
Роман Коржик
Друзі! “Артефакт” – це незалежний журнал про культуру, історію, суспільство. Нас ніхто не фінансує. Тому підтримайте авторів. Тут посилання на платіж через монобанк. Дякуємо!
А це карта приватбанку:
4149 4991 1010 5317
А ще у нас є свій магазин крутих футболок на історичну та культурну тематику. Ви можете придбати футболку, светр чи горнятко й цим підтримати наш журнал!
Переглянути цей допис в Instagram
Post a comment