Музика фестивалю “Вивих”: протест, багатогранність і перша поезоопера

 

 

Хтось маркує цей фестиваль андеграундним, хтось незвичним, а ми скажемо, що “Вивих” – змінотворчий. Бо робили його ті, хто змогли: молодь, яка  танцювала на руїнах Союзу. Та ж молодь згодом зробила Революцію на граніті, їх же ми тепер величаємо нашим культурним кодом. 

 

 

Якщо “Червона Рута”, організована останнім, показала, що українська музика була, є і буде, то “Вивих” проілюстрував це у всій можливій багатогранності на практиці. Це було щось нове й шалено божевільне,  вивихнуте: від процесу підготовки до афіш, які висміювали радянські меседжі ще за відсутності незалежності де-юре. 

 

Що з музикою?

“Нами партія більше не править!” – ці слова лунали у фінальній пісні “Вивиху” і вже були не так протестом, як фактом. Зі сцен фестивалю у 1990 році заявили про себе згодом культові “Плач Єремії” та “Мертвий півень”. Потім до “вивихнутого” двіжу приєдналися “Воплі Відоплясова”, “Табула Раса” й “Брати Гадюкіни”. 

Далі – більше

Вдруге (й востаннє) фестиваль пройшов у жовтні 1992-го. Тоді склад музикантів значно розширився. “Скрябін”, “Вій”, «Неборак-рок-бенд», «Брати Блюзу», буфф-панк-оркестр «Ку-Ку», «Слоїки», «STRESS», «Ейфорія», «Дзвін», Марія Бурмака, «Рутенія», «Клуб Шанувальників Чаю», «Колгосп імені Шерлока Холмса» – як бачите, було вдосталь і ноунеймів, й артистів з досвідом.

Різне, але своє

На “Вивихові” все було хоч і різним, але своїм, тому навряд вас здивує жанрове безкордоння запрошених виконавців. Альтернатива, рок, панк, поп, етно… 

Альтернативу представляв гурт “Жаба в дирижаблі”. Він створився за рік до першого “Вивиху”. Засновник Богдан Харченко вирішив зміксувати клоунаду та рок-н-рол. Так і створився бенд, де видовище й музика були повноцінними партнерами. 

Приятелі писали свою музику в бомбосховищі, де одного разу побачили жабу, звідти й пішла назва. А от що саме вони творили(чи витворяли?) дивіться у відео. 

 

Поезоопера “Крайслер Імперіал”

Новий всесвіт мистецтва розвивався  протягом чотирьох днів другого фестивалю у Львівському оперному театрі. Поетична опера Сергія Проскурні – єдиний авангардний спектакль, поставлений там. 

 

Імпровізація, ще більше імпровізації – так можна найбільш влучно пояснити, чого очікував від поетів “Бу-Ба-Бу” режисер. Згадує про “Крайслер Імперіал” член літературного угруповування Юрій Андрухович: “Це було щось неймовірне в тому розумінні, що ніхто з виконавців, включно з нами, не почував себе, по-перше, на своєму місці, по-друге, не був переконаний, що він знає, що відбувається і що треба робити. А публіка тим більше не розуміла”. 

Усі 4 вистави пройшли з аншлагами. Пекельний гумор за яким приховувався глибокий зміст – кожен знайшов у ній щось для себе. 

“Вивих” об’єднав людей, які хотіли іншого й показав їм, що це інше – можливе. “Для нас тоді це було духовним відкриттям: нас багато, ми не самотні”, – згадував про фестиваль організатор “Вивиху” Маркіян Іващишин.

Музика об’єднує, так було і так буде!

Авторка матеріалу – Роксолана Кривенко