Великі, як Шевченко. Чи можуть сучасні письменники стати геніями нації?

У ХІХ столітті, коли народжувалася наша нація, поет, художник та прозаїк Тарас Шевченко став відомим та популярним серед тисяч українців. Пізніше його охрестили батьком народу, генієм, націєтворцем.

Тож напередодні шевченківських днів ми поспілкувалися із кандидатом філологічних наук, директором музею Івана Франка у Львові Богданом Тихолозом і запитали, чи сьогоднішні поети й письменники можуть у майбутньому стати національними геніями і певною мірою, святими, як Тарас Шевченко і чи варто сакралізувати їх взагалі.

Запитуючи, журналісти згадали імена популярних авторів – Сергія Жадана, Юрія Андруховича, Оксани Забужко.

На думку філолога, сучасні письменники навряд би були втішені від такої думки, що колись стануть пам’ятниками, бронзовими ідолами, подібно до Кобзаря.

Дуже сумніваюся, що і Шевченко про це мріяв. Коли я говорив, що ми навряд отримаємо такого поета, який створить новочасний міф, єдиний, об’єднавчий для цілої України, як культурної нації, я не мав на увазі, що письменники у жодний спосіб не впливають на громадську думку. Ні, вони впливають, вони є голосами суспільної свідомості, а й також суспільного несвідомого. Так само і Шевченко був носієм цього несвідомого.   – міркує Богдан Тихолоз.

Ще за життя Тарас Шевченко отримав образ поета-пророка. Цей образ був характерним саме для епоха романтизму. Уже в час позитивізму письменник став дзеркалом, секретарем, критиком, аналітиком суспільства, але не пророком.

Юрій Андрухович, Оксана Забужко, Тарас Прохасько

Сьогодні, на думку пана Тихолоза, письменник може мати колосальний суспільний авторитет, але навряд хтось із сучасних авторів отримає той статус, тому що світ змінюється.

Ця надмірна Сакралізація приводить до того інтелектуального ледарства , коли ми чекаємо що святий порятує від наших болячок. Ми повинні шанувати діячів минулого, глибше пізнавати, не тільки у їх величі, а й недоліках, перемогах і поразках, – вважає філолог.

 Не потрібно демонізувати чи очорнювати діячів минулого. На них треба дивитися спокійно, вдячно та критично, як на себе у дзеркало. Бо коли нація дивиться у дзеркало свого минулого і постійно падає на коліна, говорячи, як усе було геніально, це свідчення неадекватної поведінки.

Текст: Роман Коржик

Відео: Максим Мацюк