Василь Симоненко. Правила життя

 Влучні вирази з щоденника Василя Симоненка, ситуації, які його хвилювали.

Вірнішого і сердечнішого побратима, ніж папір, я не знаю.

Окрайці думок, 1962

Цей вислів чи не розпочинає щоденник митця. Сповідь в “Окрайцях думок” свідчить про його погляди та філософію. Поетичні рядки – про гаряче серце.

Влучні цитати рясно вкривають вступний запис щоденника Симоненка:

Є три категорії брехунів: одні брешуть, щоб мати з цього моральну чи матеріальну вигоду, другі брешуть, аби брехати, а треті служать брехні, як мистецтву. 

Окрайці думок, 1962

Я розумію, що поет з мене такий собі. Але бувають і гірші. Такі, як я, теж необхідні для літератури. Ми своїми кволими думками угноїмо грунт, на якому виросте гігант. Прийдешній Тарас або Франко. Жду його, як віруючий пришестя Христового. Вірю, що мені пощастить почути радісну осанну на честь його приходу. Хай тільки не зважає він на нас, маленьких чорноробів поезії. Він виросте з нас.

Окрайці думок, 1962

Немає нічого страшнішого за необмежену владу в руках обмеженої людини.

Окрайці думок, 1962

Цей афоризм із щоденника Симоненка стосується виступу посадовця. Контекст такий:

Голова колгоспу з Єременкового села кричав на зборах від безсилля і люті:
— Я вам зроблю новий 33-й рік!
Звичайно, ніхто навіть не подумав взяти за комір цього негідника. А цей же дурень однією своєю ідіотською фразою знищить наслідки роботи десятків розумних людей. Якби в наших вождів було більше глузду, ніж є, подібні крикуни милувалися б небом крізь ґрати.

До безтями ненавиджу казенну, патентовану, відгодовану мудрість. Якими б цитатами бездари не підпирали свою розумову стелю, вона, однак, занизька для нормальної людини.

Окрайці думок, 1962

До чого змілів наш гумор, як зубожіла сатира! Стиляги, перекупки, вузькі штанчата і модні зачіски — чи варто серйозним людям тратити на це нікчемство не лише слова, а й нерви? А скільки вже назубоскалили з поганих літконсультантів! Я ніколи навіть не пробував писати ґрунтовні і глибокі відповіді на мілкі твори. В калюжі глибоко не пірнеш, будь ти хоч японським шукачем перлів.

Окрайці думок, 1962

Замість післямови

Одійде в морок підле і лукаве,

Холуйство у минувшину спливе,

І той ніколи не доскочить слави,

Хто задля неї на землі живе.

“Пересторога словолюбцеві”, 1963

Василь Симоненко ніколи не вважав славу за мету чи рушійну силу творчості. Перед силою вічності слава пуста. Проте до нього вона таки прийшла, і навряд ім’я Симоненка відійде в невідомість.

Анна Єгорова, журналістка видання zmist.pl.ua