Олександр Фадеєв та “Молода Гвардія”. Факти і міфи

13 травня 1956 року. Мальовниче підмосковне лісове село Пєрєдєлкіно. Іван Сєров, головний КГБіст увірвався в будинок, де проживав автор всерадянського бестселеру «Молода Гвардія» Олександр Фадеєв. На підлозі у своєму кабінеті лежав сам письменник. Лежав у калюжі крові, а поруч валявся револьвер.

Та це мало обходило КГБіста Сєрова. Йому був потрібен лист. Він почав перебирати стоси паперів, з криками: «де лист, я питаю де лист».

І лист таки знайшовся. У ньому було написано:

Не вижу возможности дальше жить, так как искусство, которому я отдал жизнь свою, загублено самоуверенно-невежественным руководством партии и теперь уже не может быть поправлено… Жизнь моя, как писателя, теряет всякий смысл, и я с превеликой радостью, как избавление от этого гнусного существования, где на тебя обрушивается подлость, ложь и клевета, ухожу из жизни. Последняя надежда была хоть сказать это людям, которые правят государством, но в течение уже 3-х лет, несмотря на мои просьбы, меня даже не могут принять. Прошу похоронить меня рядом с матерью моей.

А все тому, що на ХХ з’їзді КПРС, у лютому 1956 року було засуджено культ особи Сталіна. Фадеєв тяжко переніс ці перетрубації в середині червоної супердержави. Новим вождем комунізму став любитель показати загниваючому Заходу «кузькіну матір», імпульсивний Микита Хрущов. Єдиним з письменників, що не прийняв нового «вождя», був Олександр Фадєєв, який покінчив життя самогубством через два з половиною місяці після ХХ з’їзду.

Чому ж так? Справа у тому, що після славнозвісного з’їзду партії відбулася конференція Спілки письменників СРСР. Майстри пера вперше публічно заговорили про літераторів, які стали жертвами сталінського терору. 600 авторів. Саме такою була та цифра. Дехто вважав, що ця кров саме на совісті Фадеєва. Літературознавець Віталій Вульф, який багато років товаришував з дружиною письменника Ангеліною Степановою писав:

–   Фадєєв «безперечно несе моральну відповідальність за ту кампанію космополітизму, яку він проводив, будучи генеральним секретарем Спілки письменників. Колеги засуджували Фадєєва за те, що він разом з Самуїлом Маршаком та Юрієм Олєшею схвалив смертний вирок обвинуваченим у справі «антирадянського троцькістського центру». За те, що Анну Ахматову і Бориса Пастернака називав «вульгарністю радянської літератури» і таврував їх на всіх зборах Спілки письменників.

Одначе, на думку Вульфа, поливати Фадеєва кров’ю репресованих – безпідставно. Фадєєв очолив Спілку у 1939 році. Так, він підписував доноси та інші криваві документи. Було, що його викликав до себе Лаврентій Берія та називав імена літераторів, яких необхідно було заарештувати.

Фадеєв знав, що КДБ арештує Всеволода Мейєрхольда за пів року до цього. Але сам Олександр Олександрович не раз зустрічався з Мейєрхольдом, спілкувався з ним, проте мовчав. Та все ж, вішати усіх собак тільки на Фадеєва, на думку згаданого Вульфа, не варто. Доноси також робили та підписували інші письменники, зокрема Юрій Тінянов, Іссак Бабель.

Інша думка у Микити Хрущова:

–  Під час репресій, очолюючи Спілку письменників СРСР, Фадєєв підтримував лінію на репресії. І летіли голови ні в чому не винних літераторів. Досить було кому-небудь написати, що у магазині продають погану картоплю, і це розцінювалося вже як антирадянщина … Трагедія Фадєєва, як людини пояснює його самогубство. Залишаючись людиною розумною і тонкої душі, він після того, як викрили Сталіна, .. не зміг пробачити собі свого відступництва від правди … Він вичерпав себе і до того ж боявся зустрітися віч-на-віч з тими письменниками, яких він допомагав Сталіну заганяти в табори, а деякі повернулися потім додому …

Але у підсумку, Фадеєв закінчив так само, як Маяковський та Хвильовий. Розчарувався, не витримав тиску з боку системи. Можна звинувачувати його у смертях інших письменників, можна виправдовувати, говорити, що у нього не було вибору – це особиста справа кожного. Та по суті, комуністична система ставила перед письменником вибір: або робиш все, що ми скажемо, або ти – труп.

Зовсім інакше склалося життя Павла Загребельного. Він став чи не єдиним Радянським письменником, який у нерівному бою із «червоним диктатом» зміг пошити в дурні систему. А вона цього і не зрозуміла.