“Фаскінейшен оф зе івнінг”. Лесь Подерв’янський презентував нову книгу
В київському клубі Atlas Лесь Подерв’янський презентував нову книгу “Фаскінейшен оф зе івнінг”. Бо з дому, як зазначив автор, йому ближче в “Атлас” ніж на книжковий форум у Львів.
ТЕМАТИКА
Проза, поезія, театр, кіно, п’єси, абсурдність життя.
ПРО ЩО
Нове зібрання творів класика сучукрліту Леся Подерв’янського містить як тексти, що вже розійшлися на цитати, так і нові твори, які раніше не друкувалися. У збірці з’явилися перші твори із серії «Больнічка». Книга «Фаскінейшен оф зе івнінг» також роботи у новому жанрі — SMS-оповідання. Публікується також повнометражна комедія-екшн «Ваша Галя балувана» — неперевершена кіноісторія про прекрасну Галю, Дао та українську якудзу, пише видавництво “Наш формат”.
КОМУ СПОДОБАЄТЬСЯ КНИГА
Для широкого кола читачів із почуттям гумору, які розуміють (при)значення обсценної лексики.
ЯК ВІДБУВАЛАСЯ ПРЕЗЕНТАЦІЯ
– А це зараз чи після ?- питає огрядна пані у вузьких шкіряних штанах і киває на стіл з наїдками, за яким сканують її квиток.
Канєшно “До”,- відповідає бармен.
На вході до залу частують шампанським у паперовій і горілкою в скляній тарі. Закушувати пропонують канапками з салом. Чоловіки залпом перекидають горілку й на ходу хапають закусь. Жінки беруть одразу по два шампанських. Двоє барменів ледь встигають розливати нові порції.
– Ось ця, нова – 600 гривень, но єслі хочете ржачну, то беріть оцю за 300 – “Таємничий амбал”,- двоє дівчат продають книжки і диски Леся Подерв’янського, футболки та торби з його цитатами.
нова – 600 гривень, но єслі хочете ржачну, то беріть оцю за 300 – “Таємничий амбал”
За годину набивається повна зала. Кому не вистачило місця, сідають на підлозі. При світлі телефонів читають нову книгу Подерв’янського. Із-за лаштунків виходить Митець у світлому костюмі та замшевих черевиках мишачого кольору. Зал вибухає оплесками. Окремі шанувальники встають і починають свистіти.
– Слава Україні!- письменник піднімає стиснуті в замок руки і публіка втихає.
– Меня зовут Айдер. Я татарин,- починає вечір журналіст Айдер Муждабаєв. Він у поло з логтопипов кримсько-татарського телеканалу ATR – Метр пригласил меня побыть модератором. Сказал, что раньше, до меня, это делало много идиотов. Поэтому я тоже смогу. Книга большая, толстая и с мелким шрифтом.
Лесь забирає мікрофон й пояснює, що його нова книга – це перевидання відомих творів. З нового там – sms-оповідання та цикл “Больнічка”. Із течки дістає білі аркуші й починає читати.
…З пагорба було зручно спостерігати за пригодами жінок в корпусі гінекології. Якось ми натрапили на яму з хірургічни відходами. Синьовата рука людини, відтята хвацьким хірургом, відсторонено відпочивала в траві поруч з ямою. Дибіл Вова прив’язав її до дрючка на зразок значка римської когорти і заволав “Я – Спартак”. Наш підрозділ сповз з пагорба. Біля вулиці ми вишукались колоною і рушили в напрямку гастронома…
Події відбуваються навколо столичної Олександрівської лікарні.
– Я там просто жив. І, якщо мої герої комусь здаються дебілами, то вони теж люди. У мене немає героїв, яких би я не любив,- пояснює автор.
Серед героїв оповідань кіт Мурзік, який живе в лікарні й переказує все, що там підслухав і побачив.
Це мистецтво. Це тобі не кіт насцяв,- завершує читати Подерв’янський і відпиває з пляшки. – Це вода, але мені більш дружня горілка. Трави не курю, бо від неї мені ноги віднімає.
Подерв’янський переходить до sms-оповідань.
– Ми з композитором В’ячеславом Назаровим зробили оперу “Звірі”. Назаров, встань, хай на тебе люди подивляться,- каже письменник. В першому ряду підводиться дрібний сивий чоловік в окулярах, ледь киває і швидко опускається в крісло. – Для промоушена я прямо в телефоні писав оповідання і розсилав всім підряд.
Це новий жанр в літературі.
Це новий жанр в літературі.
…Попав під вплив буржуазних пісатєлєй і став мічтать, шо колись піде в оперу і буде сидіти с красівой тьолкой, а в антракті пити шампань і жерти устріци в буфєті. Одного разу він дізнався, шо в район приїхала sms–опера “Звірі” і зрозумів, шо мєчта бліска до осущіствлєнія. Тож купив квитки, а оскільки своєї тьолки він немав, запросив сусідку Вєрку. Шоб піти разом. Вєрка зраділа, накрасила губи, зробила євроманікюр, вдягла вихідне тігрове плаття і пішла з мужиком в оперу. В опері вапшє було весело. Артісти бігали, співали, матюкались. Все було, як в жизні тільки єщьо лучше…
Вєрка зраділа, накрасила губи, зробила євроманікюр, вдягла вихідне тігрове плаття і пішла з мужиком в оперу.
Два місяці тому раптово помер режисер Андрій Крітенко. Ми з Кротом працювали не стільки заради результату, як процесу. Ми кайфували. І я не думаю, що мені так скоро попадеться людина з якою так кайфово буде працювати. Тому навряд чи буде ще щось. Хоча в книзі є повнометражний сценарій навіть на кіно. Але це така штука, що треба багато гроші. Якщо на спектакль ще можна нашкрябати, то на кіно я не дуже вмію це робити.
– А може міністерство допоможе, як ставитесь до йог об’єднання із відомством спорту?- викрикують із залу.
Починається блок запитань від публіки.
– Можливо спорт – це теж культура, а можливо культура – це спорт. Хто-зна. Начальству віднєє. Але побачимо, що з цього вийде. Від назви нічого не залежить. Міністерство взагалі ніколи, нічого не вирішувало. А щодо України, то тут твориться повна херня. Але це тільки початок, квіточки. Я так думаю, бо в мене є чуйка пророка. Далі Буде іспит. І він буде важкий. Буде ганьба і ще багато чого цікавого, але назагал все закінчиться добре. Життя – це слабенькі виї…ни, до яких не слід ставитись серйозно.
Життя – це слабенькі виї…ни, до яких не слід ставитись серйозно.
На питання “що надихає ?” маю просту, банальну і правдиву відповідь – життя. Коли я опинився в радянській армії, зрозумів, що я в центрі абсурду. І там я почав строчити, як кулемет. А ще у мене хороше вухо. У 1980-ті була криза з продуктами. Не було масла. Я стояв в черзі за пивом і чую діалог:
– Ти знаєш чого масла нема?
– Ні, чого?
– Це все жиди.
– Вони все з’їли?
– Їхні коти і собачки.
Жиди, коти, собачки, нема масла. А що буде, якщо масло буде до х…я? Отака фантазія і народилась п’єса “До х…я масла”.
Розігріта публіка наступає. Хтось викрикує “Як зробити з кацапа людину?”. “А навіщо?”, – летить фраза з балкону.
– Оце правильній отвєт,- викручується письменник і переходить на романтично-гастрономічну тему. – Найкращий ранок, – це коли прокидаєшся від дзвінка у двері. Матюкаєшся і йдеш відчиняти. А там стоїть твій друг з пляшкою холодної горілки і кількою пряного посолу. Ще я люблю ходити на яхті, їздити на велосипеді і малювати. Зараз цілими днями цим тільки і займаюсь. 10 жовтня в мене разом із донькою буде виставка в Луцьку. В грудні – в Києві. Моя дитина позавчора (презентація відбулась 19 вересня – gazeta.ua) взяла третє місце в Мадриді на “Бієнале-текстиль” (BIENAL Textile art). Шось там малює на тканині.
Фанати просять анекдот. І отримують.
– Каже кум кумі: “у мене до тебе три питання”. Вона йому у відповідь: “я в сраку їб…ти не даю”. “Тоді осталось два питання”.
Від анекдотів Лесь Подерв’янський переходить на тему чистоту мови. – Суржик – це така мова. У ньому нема нічого доброго, і нічого поганого. От коли погано говориш іспанською, то в Іспанії думають, що ти їхній, тільки приїхав з якоїсь провінції. Так і в нас. Є діалекти, є суржик, а є літературна мова, якою в житті ніхто не розмовляє.
Лесь Подерв’янський починає підписувати книжки. Черга збирається на половину зали.
Збірка творів Леся Подерв’янського “Фаскінейшен оф зе івнінг” (“Чарівність вечора” – gazeta.ua) вийшла у київському видавництві “Наш формат”.
“Мені часом кажуть: “Ви ж все серйозне видаєте, а тут Подерв’янський “. Відповідаю: “Все нормально”,- каже Владислав Кириченко, директор видавництва “Наш формат” – Був у мене бізнес-партнер в Москві. Запросив на день народження. А в нього все є. Голову зламаєш над тим, що подарувати. Я купив йому диск Леся “Павлік Морозов”. Партнеру він цінніший спінінга за тисячу баксів. Їду такий, в машині диск, пляшка. Думаю, ану послухаю. У мене тоді була перша нормальна машина, з модним сіді-плеєром. Встромляю диск і на епічній потворі з цицьками його заїдає. Я заплатив за ремонт програвача 653 долари. За диск – 10. Отака от халепа. Розказав цю історію імениннику, а він не повірив. Пообіцяв йому привезти книжку і не знайшов. Пройшло років 10-12 і ми видали першу книгу Леся Подерв’янського. Тоді я вже відвіз її партнеру в Москву з автографом”.
Мирослава Соколова, Gazeta.ua
Post a comment