Адріанів вал – сентимент, що ріднить Джорджа Мартіна та Редьярда Кіплінга

Між Редьярдом Кіплінгом та Джорджем Мартіном є дещо спільне. І ця схожість  полягає не в тому, що вони пишуть англійською (хоча як без цього).

В своїй творчості вони обоє зверталися до одного давнього британського сентименту, родом ще з Римської імперії – Адріанового валу.

122 року молодий римський імператор Адріан відвідав далеку провінцію своєї імперії – Британію. Там він зрозумів, що на північ від земель де тріумфує римське право, тріумфують лише дикі войовничі пікти. Для захисту своїх підданих правитель вирішив закласти стіну, яка мала б довжину в 117 кілометрів та проходила б від заходу на схід, з’єднуючи береги Ірландського та Північного морів.

Ця стіна отримала назву Адріанів вал та стала однією з найзначніших римських Limes (укріплених кордонів)

1906 рік – в світ виходить оповідання Редьярда Кіплінга «На великій стіні».

Сюжет заключався в наступному. Ветеран розповідав дітям чудову історію про римлян, піктів та стіну. Мало хто краще за нього міг розповісти про вал. Він – офіцер, що по милості Магна Максима став капітаном стіни.

З Магном він познайомився коли пішов на полювання в країну піктів зі своїм товаришем Пертинаксом та провідником на ім’я Алла.

У підніжжя пагорбу в невеликій улоговині, тримаючи за віжки поні, самотньо сидів Максим -імператор Британії! На ньому був мисливський костюм, в руці був батіг. Я впізнав його по поставі.

За словами Партинакса, на стіні служили лише покидьки, ті хто був не потрібен суспільству.

Його слова підтверджує і головний герой

Серед офіцерів не було, напевно, ні одного, крім мене, хто не вчинив би якогось проступку: один убив людину, інший вкрав гроші, третій образив магістрата або насміхався над богами.

А що таке Стіна в «Пісні льоду й полум’я»? (ну добре, добре в  «Грі Престолів» теж)

Це колосальна споруда понад 200 метрів у висоту, що оберігається орденом з назвою «Нічний дозір».

В Мартіна на стіні теж служать різного роду маргінали та відщепенці. Він майже повністю складається зі злочинців, які намагаються почати життя «з чистого аркушу».

Джон Сноу, чи не найвідоміший дозорний був бастардом короля Неда Старка. На стіну він їде в надії, що хоч там бастард зможе пробитися на гору (при королівському дворі незаконнонародженій дитині ні на що сподіватись). Так і кіплінговський Пертинакс тікає на стіну після того, як його фактично позбавляє спадку його дядько, вдома йому нормального життя не бачити.

До речі, дозорні, як і імперські вояки періодично виходять в розвідку за стіну.

Обидва письменники фактично зображують  Адріанів вал, але роблять це по різному. То в чому різниця в зображанні стіни Кіплінгом та Мартіном?

Кіплінг описує нам вал таким, яким він був насправді та розкриває нам те почуття благоговіння, що охоплює легіонерів при погляді на нього.

Через рівні проміжки на Стіні підносяться сторожові вежі, а між ними знаходяться менші вежі. Висота стіни тридцять футів. Навіть по її самій вузькій ділянці, від однієї вежі до іншої, можуть пройти в ряд три людини в повному озброєнні.

Але проблема в тому, що у сучасного читача це викликає справжній когнітивний дисонанс: з одного боку читач відчуває очарування, яке оволодіває римлянами, а з іншого – не може зрозуміти його причину – для сучасної людини вал вже виглядає ну зовсім не вражаюче.

Джордж Мартін пішов іншою дорогою. Він спробував матеріалізувати те враження римлян від стіни та створити фізичний об’єкт, що навівав би на сучасного читача (чи то глядача) ті ж самі емоції.

Стіна Вестероса – той обра, що поставав у бритів та римлян тих часів. Образ, що втілював у собі захист, силу та могутність. Так. як Нічний дозор захищає Сім королівств від здичавілих, так і солдати Адріанового валу захищали Британію від піктів.

А чи тільки від піктів захищав провінцію вал? В першу чергу. він захищав громадян імперії від невідомості, від тих небачених жахітть, що поставали у їхній свідомості при згадці про північні краї.

Саме цей страх невідомого Мартін оформив у образ білих ходоків.

Вадим Патик