
Шевченко у трендах: як журнали ХІХ століття писали про Тараса Григоровича
Популярний Тарас: як Шевченко фігурував у медіа його епохи
Майже одразу, як вийшла поема “Гайдамаки”, європейські газети та медіа почали розповідати про те, ким був Шевченко
Тоді не було інстаграму, юний Тарас не міг зняти у тік-ток, як він тусується з ягнятами за селом, а кріпакам не кидали кеш на карту моно чи приват. Тоді все було інакше. Роль соцмереж мали журнали.
Веселі етнографи, художники й поети мандрували селами, містами, країнами, збирали пісні, легенди, оповідки. Потім цей контент акурат впорядковувався на шпальтах не жовтої, як зараз, а нормальної преси – та йшов до читачів поштою з кіньми.
Жив-був філолог Ян Петер Йордан. Стрельнула йому в голівоньку мисль: а чом би не видавати журнал “Щорічник слов’янської літератури мистецтва і науки”. З назви сього періодичного медіа можна здогадатися, як часто журнальчик виходив у світ.
У пілотному випуску “Щорічника…” з’являється перша у світі медійна згадка про Григоровича.
Історики журналу “Артефакт” знайшли інформацію про це в архівах Львівської муніципальної бібліотеки. Текст філолога Михайла Занічковського, оповідає нам таку історію. 1843 року, через два роки після виходу поеми “Гайдамаки” Шевченка, рецензію на неї, розмістили у “Щорічнику”. Деталей про рецензію зовсім-зовсім небагато, а якщо бути точним – три слова: коротка, анонімна, невдала.

Шевченко у трендах: як журнали ХІХ століття писали про Тараса Григоровича
Нам же стало цікаво – коротка настільки?
Чому ж то анонімна? І чого – невдала?
Більше світла на цю темряву пролила наша Академія Наук, котра зробила електронну енциклопедію Тараса Шевченка. На її діджитал-просторах ми надибали текст “Австрійська література і Шевченко”, в якому пишуть, що це була не рецензія, а короткий та побіжний відгук-анотація.
Ну, це вже зрозуміліше. Справді, у середині ХІХ століття, філологи любили бавитися в короткі анотації, які мали зацікавити людину знайти й прочитати твір.
Так що вайб на короткі рев’ю з’явився завдяки юним філологам ХІХ століття. От у кого інстаграм взяв ідею постів з 2 тисячами символів.
Нам все одно було замало таких пояснень, ми хотіли дізнатися, чому перший текст про Шевченка був невдалим.
Цікаву гіпотезу підкинув, як не дивно, пан Іван Франко.
1904 року в “Літературно-науковому віснику” він друкує есей “Шевченко в Німецькім одязі”, де пише про переклади творів Григоровича викладачем літератури з Чернівців Сергієм Шпойнаровським.
Причина неякісних рецензій виявилася дуже простою та банальною.
Франко пише:
“Він перекладає Шевченка на неможливий, страховинний нїмецький жарґон, який у кождого, хто привик читати нїмецькі вірші, може збудити тілько регіт, а в дальшім рядї нехіть до нашого поета, а принаймнї породити дуже некорисну опінїю прознанє нїмецької мови й верзіфікації…”
Зауважимо, ці рядки Франко писав про переклади саме пана Шпойнаровського.
Однак, цілком могло статися, що й ота перша анотація на поему “Гайдамаки” були неякісною, бо її автор погано знав українську, а так скорше за все було, бо то ж 1843 рік – тоді всі погано знали українську.
Однак не тільки австрійські філологи писали про Шевченка.
Вже по смерті Григоровича, бельгійський соціолог Еміль де Лавлє у паризькому журналі “Огляд двох світів” публікує статтю з таким текстом:
“Про поета, який хотів розбудити національні почуття народу, за що був покараний тюрмою і засланням”.
«Огляд двох світів» або «Огляд Старого й Нового світу» – це був найпотужніший літературний журнал Франції.
Історія журналу – трешова й дивацька. 1831 року власником видання став пастух, пастух, ало, вам не почулося – пастух Франсуа Бюлоз. Він розкрутив «Огляд» до таких висот, що медіа давало йому під кінець життя 365 тисяч франків чистого прибутку.
У журналі видавалися Віктор Гюго, Жорж Санд, Оноре де Бальзак, Александр Дюма. Сам «Огляд» виходить і по сей день. Ого!
Після того, як Шевченко хайпонув на шпальтах паризького «Огляду», про нього почала писати ледве не вся німецька та австрійська літературна преса.
У ХІХ столітті головною мовою високої культури та науки була не англійська, як нині, а німецька. Тож, цілком логічно, що про Григоровича найбільше текстів у західних медіа – написані саме німецькою.
Але їх писали автори різних національностей.
Так, хорватський філолог Ватрослав Ягич, керівник докторантури Івана Франка, до речі, 1879 року видає черговий журнал “Архів слов’янської філології”, в якому є стаття про Шевченка. Що за стаття – ми поки не знаємо, але скоро дізнаємося…
Викладач порівняльної лексикографії Оксфордського університету читає лекції в Британії та пише есеї про тексти Тараса Шевченка 1882 – 1883 року.
У період з 1843 по 1917 рік тільки німецькомовні літературні й історичні журнали надрукували 265 аналітичних текстів про твори Тараса Шевченка.
А німецька газета Allgemeine Zeitung 1847 року писала, що арешт Тараса Шевченка та його друзів-професорів Київського університету, обурив всіх поетів та професорів у Німеччині, Італії та Франції.
Тому про Тараса Шевченка справді знали провідні журналісти, філологи та професори ще за його життя.
Роман Коржик
Ми знайшли інформацію для цієї статті у архівах та на книжкових полицях Львівської муніципальної бібліотеки, що у Львові, по вулиці Мулярська, 2-а.
Підпишіться на їх соціальні мережі – там багато крутого та корисного контенту.
Друзі! Дякуємо, що читаєте нас!
Нам потрібна Ваша фінансова підтримка, аби далі робити контент, який популяризує Україну та бореться з російськими міфами, маніпуляціями та неправдою.
Моно: 5375 4141 3251 9074
Приват: 5168 7456 1163 3030
Ось лінки для миттєвих переказів, якщо не хочеться копіювати номера карток:
Раптом хочете підтримати через PayPal, то ось реквізити: romankorzhyk90@gmail.com
А ще у нас є крутий інстаграм – підпишіться, будь-ласочки:
Посмотреть эту публикацию в Instagram
Post a comment