Поет, який ходив голяка та гіпнотизував курей

Він виходив на вулиці міста голим. Не сам, а у компанії молодих дівчат. Він кричав, що голе тіло — це прекрасно й не треба соромитися його. Він запевняв людей, що одяг — це зло, він несе негатив та хвороби й агітував усіх ходити голими. І це далеко не все, що ми хочемо розповісти про нього. Тож забудьте про Марину Абрамович, Маяковського та Джіджі Алліна. То все дитячі забавки. У світі є тільки один справжній митець, поет, акціоніст і панк та перформансист. Це — Володимир Гольцшмідт. 


Його вірші — це його прожиті дні, хоча вірші на папері, з римою, все таке — Гольцшмідт теж писав. Його картини — це світ навколо, його витвори мистецтва — це його життя. А найбільше мистецтво — це людське життя. Володимир Гольцшмідт не просто так думав, писав та говорив. Він так жив. Його життя було суцільним карнавалом, естетикою та купою дивовижних вчинків, які він робив щиро.

То що ж він робив?

Починав Гольцшмідт як лектор, викладач. Читав приватні платні семінари на тему здорового способу життя. Це були дуже особливі семінари. Він там розповідав, що корисно ходити голим, приймати сонячні ванни та любити своє тіло.

А тіло в нього було ой яке — два метри зросту, амбал, накачаний, плечистий.

Гольцшмідт постійно влаштовував свої поетичні виступи. Там він не тільки читав віршів, а й доски об голову ламав. От просто брав доски чи стільці та розбивав собі об голову. 

Поетичні виступи інколи взагалі розривали всі шаблони та рамки. На одному літературнику Гольцшмідт виніс на сцену курку, поставив на стіл та почав гіпнотизувати.

При цьому він був співвласником легендарного “Кафе поетів” – місця де тусували Маяковський, Бурлюк, Єсенін. Ще й надто — Гольцшмідт сам був з цієї туси. Більше дружив з Володимиром Маяковським та ще одним поетом Василем Каменським.

І прожив Гольцшмідт цікаве життя з 1886 по 1954 рік. Тобто 68 років.

А ще він сам поставив собі пам’ятник у Москві. На ньому Гольцшмідт йшов, піднімав ногу, а цю ногу кусала собака за п’яту. У такий спосіб поет намагався показати, що суспільство зупиняє його на шляху до прогресу, і в цьому суспільстві, в цих людях тваринного більше, ніж людського.

Ну й звісно, як же не почитати трохи його віршів…


Свой памятник протест условностям мещанства
Себе гранитный ставлю монумент,
Я славлю вольность смелаго скитанства
Не нужен мне признанья документ.

Не буду ждать когда сгнию в могиле
И дети славу будут воспевать,
Ваш тон держать в хорошем стиле
Лишь мертвецов на пьядестал сажать.

Но я мудрец иной покладки
Лишь все живое признаю,
Не жду от общества закладки
При жизни памятник кую


Я рыцарь прежних дней
Поэт, художник, авиатор,
Впрягаю жизненных коней,
Я телом гладиатор.

И я для дня мудрец,
Артист, писатель, лектор,
Я врач, столяр, кузнец,
Театра я директор.

Сам же простой такой,
Земли хозяин пахарь,
Ковбоец и герой,
Изысканный я знахарь.

И странник странных стран
Куда иду не знаю
Несу Евангелье — Коран
Путь к истине познаю.


Похороны моей любви*

дарю в собственность самой талантливой девушке мира ЕЛЕНЕ БУЧИНСКОЙ.

В тоскливой родине моей,
Где мало радостных небес,
Среди холодных туч камней
Я встретил девушку чудес.

И ей дана святая власть Жизни —
Влади-мира дары
Имеет камень Альджамас
Моей таинственной горы.

И это милое дитя,
Придет и даст покой ночей
И выпьет горечи до дна
Тоскливой родины моей.

А в благодарность за приход
За Альджамас чудо-камней
Отдам я ей священный грот
Горы таинственной моей.

И отдал грот убрал камнями,
Ей фимиамы воскурил,
Дорогу выстлал алыми шелками
И для любимой дверь открыл.

Вошла она с солнцелучами
И отразила блеск в камнях,
Зачаровала дивными речами,
Горела страстью в пламенях.

Я полюбил впервые в жизни,
И отдал все, что мог иметь
И поклялся своей отчизне
Тоску людей с земли стереть.

Служил я ей, как служат Богу,
Ей все богатства отдавал,
И жизнь земли казалося убога
Я в гроте храм ей создавал…

Вдруг ураган… кошмарной сказки
И лесть предателя обман
Напоминая ее ласки
Проснулся я, прошел дурман.

И матери наследье роковое
Открылся яд в ней — паразит
Слезами плачу я от рока воя
Боюсь что солнце заразит.

Свершился рок великой мести
За грязь принесшию в мой грот
К воспетой проклятой невесте
Пришел обманутый народ.

И снова я один с сумою
Остался образ в храме
Так стало больно за мольбою
Ты! воплотилась в хаме.

Facebook Comments

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

More Readings