Ловелас Павло Тичина. Любовні пригоди і трикутники відомого поета

Тичина крутив роман із двома сестрами.

16 вересня 1967 році у Києві помер український поет, музикант та художник Павло Тичина. Йому було 76 років. Він був ніжним, дуже вразливим романтиком із жіночним обличчям. Любив жартома удавати дурника і по-хлоп’ячому сміявся, згадували знайомі, пише газета по-українськи. 

Він народився у багатодітній родині сільського дячка та вчительки, був 7 дитиною. У 9 років став співаком архієрейського хору при Троїцькому монастирі у Чернігові, навчався у духовному училищі. Через музичні здібності, регент хору взяв його помічником. Тоді поет навчав нотній грамоті видатного хорового диригента Григорія Верьовку. Тичина завжди вважав себе музикантом. Таку ж шукав дружину. Говорив, що ніколи не полюбить жінку, яка не має слуху.

Згодом Павло серйозно зайнявся малюванням, став вхожий у коло місцевої інтелігенції. Там познайомився з Михайлом Коцюбинським і отримав запрошення на його “суботи”, де продемонстрував талант поета.

Одним із найвідоміших віршів є “О панно Інно”. Ця робота про перше кохання Тичини. Його обраницею була донька письменника Івана Коновала Поліна. Однак, після короткого роману, дівчина покинула його. Натомість у Тичину закохалася її молодша сестра Інна, яку він лагідно називав Нюся. Передчасна смерть дівчини стала великим потрясінням для Павла. Він писав:

“Померла Нюся. От тепер уже для мене Поля зовсім не існує. У Нюсі я довго ще любив Полю”.

Історію першого кохання молодого Павла Тичини розповідає картина Михайла Жука “Чорне і біле”, написана у 1912-1914 роках у стилі модерн. Художник був вчителем Тичини під час його навчання в Чернігівській духовній семінарії і знав історію нещасливої любові підопічного.

Картина перебуває у приватній колекції, а наразі експонується на виставці “Велике і Величне”, яка проходить у Мистецькому Арсеналі до 1025-ї річниці Хрещення Русі.

В центрі картини зображені два янголи. Чорний з сопілкою зовні дуже схожий на Павла Тичину. Ким є смиренний білий янгол до недавна лишалося невідомим. Згодом у ньому впізнали дочку письменника Івана Коновала (Воронківського) Поліну, яку покохав поет. Однак у Тичину була закохана молодша сестра Поліни Інна.

Тоді поет вважав, що на цьому його кохання закінчилося і хотів піти в монастир. Але познайомився із Лідою Папарук, донькою хазяйки квартири, яку винаймав. Їхні стосунки були палкими та ніжними. Проте одружилися лише через 17 років спілкування. Разом прожили майже півстоліття. Жінка стала менеджером поета, слідкувала за його репутацією, знищувала усі записи, які могли негативно вплинути на ім’я чоловіка.

Павло Григорович знав більше 20 мов, здійснив багато перекладів, був міністром освіти та депутатом УРСР. А ще літературознавці називають його найбільш еротичним українським поетом. Сам Тичини вважав себе Дон Жуаном. У щоденнику він писав:

“У мене єсть донжуанізм. Характерно: за винятком моєї Весни, яка могла, здавалось, зрозуміти свого Павлуся, жодна жінка не підносила мене на височінь, а навпаки, я їх із землі підводив”.

О панно Інно

О панно Інно, панно Інно!
Я — сам. Вікно. Сніги…
Сестру я Вашу так любив —
Дитинно, злотоцінно.
Любив? — Давно. Цвіли луги…
О люба Інно, ніжна Iнно,
Любові усміх квітне раз — ще й тлінно.
Сніги, сніги, сніги…
Я Ваші очі пам’ятаю,
Як музику, як спів.
Зимовий вечір. Тиша. Ми.
Я Вам чужий — я знаю.
А хтось кричить: ти рідну стрів!
І раптом — небо… шепіт гаю…
О ні, то очі Ваші.— Я ридаю.
Сестра чи Ви? — Любив…
1915