Поет Костя Гнатенко про Львів, збереження бібліотек та культових українських літераторів
4 жовтня до Львівської обласної бібліотеки імені Роман Іваничука завітав поет Костя Гнатенко. Зустріч з читачами відбувалася у рамках проекту «Цікаві люди в гостях у Люди», який веде львівська літераторка Людмила Пуляєва.
Публікуємо фрагменти думок та ідей Кості Гнатенка та даємо покликання на прямий етер зустрічі двох поетів. Вийшла змістовна розмова про Львів, бібліотеки, культових українських літераторів та осінь.
Львів як поезія
Поезія – це обмін вібраціями, люди налаштовуються на якісь особливі хвилі, ти їх посилаєш, люди їх ловлять. Після кожних читань я ходжу кілька днів окрилений.
Тому я дуже заздрю львів’янам. Вам пощастило народитися тут. Ваше місто формує унікальних, особливих людей.
Ранок як початок
У мене особливі ранки. Мені 60 років, у мене є мама, якій 82 роки. Вона дуже особлива і хороша жінка, яка сприймала мене таким, яким я є. Моя мама ніколи у світі, жодного разу, не була не на моєму боці. Вона не говорила це словами, але я завжди це відчував. Бувало я прокидався зранку й бачив маму, яка питала: «що це за зайчик такий, хто це тут спить». І це прекрасно.
Ранки – це прекрасно. Ти виходиш на свіже повітря, гуляєш вулицею, бачиш собак, котів. Люди живуть, хочеться випити кави й ти розумієш, що ти частинку всесвіту.
Перший вірш. Він є у мене в зошиті. Він про ластовиння. Там були слова: «На твоєму личку сонечка багато» .
Література як стиль життя
У мене є кілька надрукованих оповідань. Мав амбіції писати прозу, але завжди обламувався. Я поет, мені ближча коротка форма. Але знаєте, я був дуже щасливою людиною, поки не дізнався, що я поет. Коли ти поет, від тебе всі щось хочуть, чекають на нові твори. Я відчув певну відповідальність й мені не подобалося оце слово «поет». Я не хотів бути поетом, закінчив театральну студію, почав працювати у театрі. Але, знаєте, коли людина уражена словом, вони ніби ходять за нею і весь час коло мене крутилися якісь рядки, вірші.
Бібліотеки як мода, як тренд
У світі сьогодні мода на бібліотеки. Нью-Йоркська бібліотека – це просто фантастика. Будь-яка бібліотека – це абсолютний спокій. Пам’ятаю зі студентських років, як я ходив до бібліотеки, працював з книгами і тепер розумію, що тоді, саме тоді, у бібліотеці я найкраще засвоював інформацію.
Я люблю живі книги, їх запах, люблю їх на дотик. Електронні книги такого задоволення мені не приносять.
Тому бібліотеки мають жити, людство їх має берегти.
Поезія як верлібр, поезія як рима та музика
Я багато писав і пишу білі вірші, верлібри. Одного разу побував у вас на Львівщині, побачив танець аркан й під враженнями написав римований
Культові українські поети як приклад поетичності української нації
Я не уявляю світу поезії без Богдана-Ігоря Антонича. Це один з найбільших поетів світу. Не уявляю поезію без Лесі Українки, без «Сонячних кларнетів» Павла Тичини. Не уявляю життя без поезій Белли Ахмадуліної, Ліни Костенко.
Я би розповів про Валерія Шевчука, про його прозу. Це епічний автор, живий класик. Його «Птахи з невидимого острова» – це щось фантастичне. Я би їм розповів про поетку Оксану Шалак. Звичайно би я розповів про Богдана-Ігоря Антонича. У Антонича дуже універсальні образи, вони водночас і національні, і в той же час – вони будуть зрозумілі іноземцям, які мало знають про українську культуру.
Трьох авторів мені дуже важко виділити. Українці – дуже поетична нація. Інколи мені здається, що у нас всі пишуть вірші.
Друзі! “Артефакт” – це незалежний журнал про культуру. Нас ніхто не фінансує. Тому підтримайте авторів. Тут посилання на платіж через монобанк. Дякуємо!
А це карта приватбанку:
4149 4991 1010 5317
А ще у нас є свій магазин крутих футболок на історичну та культурну тематику. Ви можете придбати футболку, светр чи горнятко й цим підтримати наш журнал!
Переглянути цей допис в Instagram
Post a comment