10 років – у музиці, 5 – у роботі над альбомом. Ми взяли інтерв’ю в гурту The To! Про рок, реп, треш, тетерів та наркотики
Він починав як one man band, але перетворився у повноцінний гурт. The To! вже випустив довгоочікуваний дебютний альбом, зняв три кліпи. І сьогодні ми говоримо з фронтменом команди Анатолієм Коваленком про їдку суміш панку, гранжу, хіп-хопу, регі й усього прогресивного.
Дебютний альбом The To! «Lucid Dream» вийшов на початку цієї осені – 15 вересня 2021 року. Він був записаний протягом 2020 року на студії Lipkyzvukozapys. Це перша повноформатна робота, яка підбиває підсумок десятирічної музичної діяльності Анатолія Коваленка.
Я не розумію тебе, чувак, чому твої пісні мають одну назву, а кліпи на ці ж пісні – називаються інакше? Поясни…
Тут багато причин, постараюсь пояснити. По-перше, це довгі назви пісень – я подумав, що краще одним словом називати кліп. Потім я колись давно обіцяв другові випустити пісню чи альбом “Тетерів”. Коли випустив кліп, мені здалося це цікавою ідеєю, щоб пісні по-одному називалися, а кліпи – по-іншому. Виходить кліп як окремий продукт, а не просто екранізація пісні.
Я розумів, що це більше плутає людей, але мені самому цікаво робити більш заплутані речі. І потім, вже після виходу Тетерів, з’явилася ідея назвати подвійний сингл “Torpěda Teteriv”, а другий кліп – “Торпєда”. Вийшло поєднання одним підтекстом. Я думаю, це не назавжди, не хочу це робити фішкою, просто зараз така ідея була, а далі подивимось.
Тобто якісь такі заплутані фішки – це твій коник, будеш і надалі так робити? Не боїшся, що це відлякуватиме людей? Люди ж бо не люблять складного й заплутаного, всім спрощувати все треба.
Останнім часом і так все спрощується. Коником не хочу це робити, як далі буде – також не знаю. Тут, на мою думку, сенс не в тому, скільки людей схаває це з першого разу (якщо це буде легко), а в тому, скільки залишиться далі. А якщо це більш-менш цікаво, але не до кінця зрозуміло, то людина переслухає іще декілька разів.
Анатолій Коваленко – фронтмен тепер вже гурту The TO!
Ти справді записував дебютний альбом 5 років? Про це говориться на початку пісні “Естетичний тероризм”.
І так, і ні. У 2016 році я переїхав з Полтави до Києва. Почав збирати гурт, але так і не зібрав. У 2018 пішов з сесійним барабанщиком на одну студію, ми там записали ЕР з п’ять пісень. Результат мені не зайшов. Я собі там не подобався, тексти ще не відполіровані були й загальне звучання не було тим, що я хотів. Тому я вирішив не випускати матеріал поки мені самому це не заходитиме. Потім хотів стати звукорежисером – купив карту, монітори, почав щось там зводити, записувати, брати курси. Це також було не тим, бо свою музику тяжко зводити об’єктивно. Пізніше прийшло розуміння того, що або зводиш, або граєш. У когось виходить і те, й інше, та на той момент це було не про мене.
Десь під кінець 2019 року я пішов на студію LipkyZvukoZapys. Ми записали першу пісню “Естетичний тероризм” і після цього я вирішив, що альбом буду писати в них. До весни 2020, ще до пандемії і локдауну, ми записали кілька пісень, після чого я поїхав у відпустку додому, де залишився працювати віддалено на 2 місяці. Приїхав улітку, звільнився з роботи, розпродав свою студійну апаратуру і записав за місяць альбом. Бум.
Тому фактично вистачило б і два місяці на запис на студії. Але так, саме створювався 5 років. А йшов я до цього альбому то й цілих 10 років.
Не перегорів за ці 5 років?
Та наче ні. Розумієш, я не міг не записати ці пісні. Були думки тільки про те, як зробити це краще, але щоб не робити, то такого не було. Тут навіть не про якийсь “вихлоп” і так далі. Просто тобі треба це допрацювати. А шо ще робити? Ну і, крім музики, в мене багато подій і справ було, тому якось перемикався.
Як змінилося твоє ставлення до цих пісень. Запитаю так: як би їх сприймав п’ять років тому, і як ти їх сприймаєш зараз?
Оце тяжко сказати. Тут, мабуть, саме життя тебе трішки постійно приземляє. Я передав ті емоції, що хотів. Не знаю, це довго можна фантазувати. Я скільки прослухав ці пісні від демок і до фіналочки, що зараз я думаю про майбутні. А цим альбомом я просто задоволений, що він вийшов саме таким, яким і повинен бути. І тому я зараз у балансі.
Як би ти сам охарактеризував свій стиль? Тільки без оцих всіх штук, мовляв – це все музика, нафіг стилі. Ні, мені хочеться чітко почути, як ти сам бачиш свій стиль. Ок?
Ок… Я бачу це як реп-панк. Але більш у сторону гітарної музики. Я більше запарювався над текстами.
Тексти я багато писав, переписував, редагував, змінював, додавав, викидав, комбінував три пісні в одну. Хоча є один приспів, який я написав за ніч до запису.
З музикою було простіше, бо в основному рифми були придумані з 2014 по 2018. Все – і бас, і гітарні партії – записував я сам.
А чому саме над текстами запарювався? Що хочеш донести людям?
Так вийшло, що я більше пишу тексти, ніж музику. Тому більше і запарювався. Це ж репчик.
І от вийшов твій альбом. Нарешті. Скажи, чому ти обрав стратегію писати лонгплей, а не точкові сингли чи ЕР?
Мені багато людей говорило, що такий альбом, як LP, записувати, коли тебе ніхто не знає, це тупо. Що потрібно робити сингл, бла-бла, ЕР, а потім дивитись… Та в мене все ще альбомне мислення. І це був челендж в першу чергу для мене. Для мене самого це окрема історія, окрема частина життя, яка охоплює період з 12 до 13 років, коли я почав вчитись грати на гітарі й до запису. А це трішки так понад 10 років, на секунду.
Це мій сьомий альбом, який я коли-небудь писав, і третій, який можна буде знайти в інтернеті, і перший LP. Тому для мене було несерйозно писати ЕР, він би не вмістив всього, що я хотів. Не вмістив би всіх емоцій та всіх сенсів, які я хотів передати. Це як підсумок всього, що я робив та пережив за 10 років.
Як ти сам змінився за ці 10 років? Розкажи, яким ти був 2011 року, і яким ти є зараз, чисто така саморефлексія…
Воу. Ну от, 2011 року я був в одинадцятому класі. В 16 років ти завжди почуваєшся впевненіше, ніж у 26. У чомусь більш активний, більше енергії, сил, більше будуєш ілюзій, мрій. Здається, що 26 – це десь так далеко. Ти тільки стаєш самостійним і думаєш, що все попереду. Я б сказав, що багато в чому я залишився таким же самим, яким і був у 16 років. Мабуть, як і всі, з часом став більш розважливим. Взагалі в голові крутиться старий анекдот про молодого і старого бика зі стадом корів. Проте по суті в 16 років ти думаєш, що у 26 ти всього вже досягнеш, а на ділі у свої 26 сидиш безробітній.
Кліп називається Тетерів. Тобі платили за рекламну інтеграцію?
Ні, а потрібно було звернутись? Щоправда я б не хотів рекламувати алкоголь. Це просто прикол, мем.
А взагалі в чому естетика Тетерева на твою думку? Зараз Тетерів – це просто якийсь мем в нашій культурі. Як ти вважаєш, чому це мем і в чому естетика?
Насправді це мем у вузькому колі, на мою думку. Мабуть, в кожного якісь свої спогади про “Тетерів” – чи це студентська молодість, чи якісь концерти, чи алкаші з району… Взагалі Тетерів тяжкий, тут потрібна підготовка. Як і панк музика. Це дешево і сердито. Це жесть. Пийте молоко – не пийте Тетерів, нащо воно вам потрібно?
Які меми такого типу як “Тетерів” тобі ще спадають на думку? От у Львові є дизайнерка Катя Кулик, яка екранізує меми на футболках. Наприклад, є мем “Без Рево й Мівіни нема України”. Я думаю, всі ми колись упарювалися “Рево” та жерли мівіну.
До речі, от “Рево” ніколи не любив. Краще вже “Тетерів”. Ти знаєш, на думку спадають занадто пошлі меми, тому за зустрічі вже. У нас в компашці було позначення літражу пива. Літрушка, полторашка, двушка, торпєда (2,5) і соска (3 літри).
Ти філософ?
Ні, я юрист.
Чудово, тоді поясни, що відбувається у кліпі “Торпєда”?
Відбувається все, до чого змогли додуматись і що змогли реалізувати. Там немає ніякої логіки. Просто подорож видіннями, мареннями, різними образами, фантазіями.
І хтось вже казав, що це треш і наркоманія?
Ти знаєш, на мої відоси з 2014-2016 частіше казали, що наркоманія, ніж на ці. Так що я або не помічаю цього, або в мене давно вже з’явився імунітет, або ці відео влучають більше в правильну аудиторію.
Взагалі, у нас дуже викривлене сприйняття наркоманії. Почнемо з того, що от я вже сам нетактовно подав цю тему. Правильно казати наркозалежність, бо це хвороба. І, до речі, студія “Oney”, де ти починав свою творчість – це творіння музикантів з гурту Онейроїд. А вони наркологи, медики, викладачі медицини. Якось Андрій Боркунов пожартував: “Коржик, от хто твої друзі! Вони всі поети, митці. А мої друзі – наркозалежні. Приходять і кажуть, відріж мені ногу, бо вмираю”. Андрій, до слова, судинний хірург. Так-от, як ти ставишся до наркотиків, наркозалежності? Якось будеш підіймати цю тему в піснях? Чи ти вже підіймав, а ми не зрозуміли?
До наркотиків я ставлюся негативно, але і врахову, що це вибір кожного. Велике питання в тому, що вважати наркотиком, а що – ні. У піснях я завжди підіймав теми, які стосуються особисто мене. З темою наркотиків ніколи не хотів грати, бо не знайомий з нею.
Чи згоден ти, що гітарна музика відмирає й далі рок, метал, панк будуть просто артефактами минулого і ніхто це не гратиме, не слухатиме?
Не згоден. Я думаю, що все трансформується, але щоб вмерти – то ні, я в це не вірю.
А кого ти слухаєш? Які музиканти й гурти впливають на те, що ти в підсумку пишеш для проєкту THE TO! ?
Я думаю, що те, хто на мене впливає і кого я слухаю і так видно з моєї творчості, хоч і в силу наслуханості кожного.
Димна Суміш? The Unsleeping?
The Unsleeping в принципі не могли на мене впливати, бо вони з’явилися в порівнянні нещодавно. І я там нового для себе нічого не бачу, тільки непогану репродукцію. Та вони загалом молодці. А на Димній Суміші я виріс.
Хто з українських виконавців тобі подобається і чому?
Я б хотів відповісти, хто з українських виконавців мені зайшов в останній час. Це рок гурт Merryruzvelt та репер CHINO. Таке я от справді люблю.
Цього літа в Merryruzvelt вийшов мініальбом “Камбек”. Як тобі? Бо ми зараз якраз працюємо над есе про цю роботу, тож цікаво і твою думку почути.
Та я не критик, хоч за бажанням придовбатися до чогось можна завжди. Мені вони подобаються, я таку музику люблю, а там уже самі розберуться. Їм видніше, що вони хочуть донести.
Друзі! “Артефакт” – це незалежний журнал про культуру. Нас ніхто не фінансує. Тому підтримайте авторів. Тут посилання на платіж через монобанк. Дякуємо!
А це карта приватбанку:
4149 4991 1010 5317
А ще у нас є свій магазин крутих футболок на історичну та культурну тематику. Ви можете придбати футболку, светр чи горнятко й цим підтримати наш журнал!
Переглянути цей допис в Instagram
Post a comment