10 років – у музиці, 5 – у роботі над альбомом. Ми взяли інтерв’ю в гурту The To! Про рок, реп, треш, тетерів та наркотики

The To! вже має альбом "Lucid Dream", декілька цікавих кліпів. Неординарний гурт, на який варто звернути увагу слухачам та організаторам.

Він починав як one man band, але перетворився у повноцінний гурт. The To! вже випустив довгоочікуваний дебютний альбом, зняв три кліпи. І сьогодні ми говоримо з фронтменом команди Анатолієм Коваленком про їдку суміш панку, гранжу, хіп-хопу, регі й усього прогресивного. 

 

Дебютний альбом The To! «Lucid Dream» вийшов на початку цієї осені – 15 вересня 2021 року. Він був записаний протягом 2020 року на студії Lipkyzvukozapys. Це перша повноформатна робота, яка підбиває підсумок десятирічної музичної діяльності Анатолія Коваленка.

 


 

Я не розумію тебе, чувак, чому твої пісні мають одну назву, а кліпи на ці ж пісні – називаються інакше? Поясни…

 

Тут багато причин, постараюсь пояснити. По-перше, це довгі назви пісень – я подумав, що краще одним словом називати кліп. Потім я колись давно обіцяв другові випустити пісню чи альбом “Тетерів”. Коли випустив кліп, мені здалося це цікавою ідеєю, щоб пісні по-одному називалися, а кліпи – по-іншому. Виходить кліп як окремий продукт, а не просто екранізація пісні.

 

Я розумів, що це більше плутає людей, але мені самому цікаво робити більш заплутані речі. І потім, вже після виходу Тетерів, з’явилася ідея назвати подвійний сингл “Torpěda Teteriv”, а другий кліп – “Торпєда”. Вийшло поєднання одним підтекстом. Я думаю, це не назавжди, не хочу це робити фішкою, просто зараз така ідея була, а далі подивимось.

 

Тобто якісь такі заплутані фішки – це твій коник, будеш і надалі так робити? Не боїшся, що це відлякуватиме людей? Люди ж бо не люблять складного й заплутаного, всім спрощувати все треба.

 

Останнім часом і так все спрощується. Коником не хочу це робити, як далі буде – також не знаю. Тут, на мою думку, сенс не в тому, скільки людей схаває це з першого разу (якщо це буде легко), а в тому, скільки залишиться далі. А якщо це більш-менш цікаво, але не до кінця зрозуміло, то людина переслухає іще декілька разів.

Анатолій Коваленко – фронтмен тепер вже гурту The TO!

 

Ти справді записував дебютний альбом 5 років? Про це говориться на початку пісні “Естетичний тероризм”.

 

І так, і ні. У 2016 році я переїхав з Полтави до Києва. Почав збирати гурт, але так і не зібрав. У 2018 пішов з сесійним барабанщиком на одну студію, ми там записали ЕР з п’ять пісень. Результат мені не зайшов. Я собі там не подобався, тексти ще не відполіровані були й загальне звучання не було тим, що я хотів. Тому я вирішив не випускати матеріал поки мені самому це не заходитиме. Потім хотів стати звукорежисером – купив карту, монітори, почав щось там зводити, записувати, брати курси. Це також було не тим, бо свою музику тяжко зводити об’єктивно. Пізніше прийшло розуміння того, що або зводиш, або граєш. У когось виходить і те, й інше, та на той момент це було не про мене.

 

Десь під кінець 2019 року я пішов на студію LipkyZvukoZapys. Ми записали першу пісню “Естетичний тероризм” і після цього я вирішив, що альбом буду писати в них. До весни 2020, ще до пандемії і локдауну, ми записали кілька пісень, після чого я поїхав у відпустку додому, де залишився працювати віддалено на 2 місяці. Приїхав улітку, звільнився з роботи, розпродав свою студійну апаратуру і записав за місяць альбом. Бум.

 

Тому фактично вистачило б і два місяці на запис на студії. Але так, саме створювався 5 років. А йшов я до цього альбому то й цілих 10 років.

 

 

Не перегорів за ці 5 років?

 

Та наче ні. Розумієш, я не міг не записати ці пісні. Були думки тільки про те, як зробити це краще, але щоб не робити, то такого не було. Тут навіть не про якийсь “вихлоп” і так далі. Просто тобі треба це допрацювати. А шо ще робити? Ну і, крім музики, в мене багато подій і справ було, тому якось перемикався.

 

Як змінилося твоє ставлення до цих пісень. Запитаю так: як би їх сприймав п’ять років тому, і як ти їх сприймаєш зараз?

 

Оце тяжко сказати. Тут, мабуть, саме життя тебе трішки постійно приземляє. Я передав ті емоції, що хотів. Не знаю, це довго можна фантазувати. Я скільки прослухав ці пісні від демок і до фіналочки, що зараз я думаю про майбутні. А цим альбомом я просто задоволений, що він вийшов саме таким, яким і повинен бути. І тому я зараз у балансі.

 

Як би ти сам охарактеризував свій стиль? Тільки без оцих всіх штук, мовляв – це все музика, нафіг стилі. Ні, мені хочеться чітко почути, як ти сам бачиш свій стиль. Ок?

 

Ок… Я бачу це як реп-панк. Але більш у сторону гітарної музики. Я більше запарювався над текстами.

 

Тексти я багато писав, переписував, редагував, змінював, додавав, викидав, комбінував три пісні в одну. Хоча є один приспів, який я написав за ніч до запису.

 

З музикою було простіше, бо в основному рифми були придумані з 2014 по 2018. Все – і бас, і гітарні партії – записував я сам.

 

А чому саме над текстами запарювався? Що хочеш донести людям?

 

Так вийшло, що я більше пишу тексти, ніж музику. Тому більше і запарювався. Це ж репчик.

 

І от вийшов твій альбом. Нарешті. Скажи, чому ти обрав стратегію писати лонгплей, а не точкові сингли чи ЕР?

 

Мені багато людей говорило, що такий альбом, як LP, записувати, коли тебе ніхто не знає, це тупо. Що потрібно робити сингл, бла-бла, ЕР, а потім дивитись… Та в мене все ще альбомне мислення. І це був челендж в першу чергу для мене. Для мене самого це окрема історія, окрема частина життя, яка охоплює період з 12 до 13 років, коли я почав вчитись грати на гітарі й до запису. А це трішки так понад 10 років, на секунду.

 

Це мій сьомий альбом, який я коли-небудь писав, і третій, який можна буде знайти в інтернеті, і перший LP. Тому для мене було несерйозно писати ЕР, він би не вмістив всього, що я хотів. Не вмістив би всіх емоцій та всіх сенсів, які я хотів передати. Це як підсумок всього, що я робив та пережив за 10 років.

 

Як ти сам змінився за ці 10 років? Розкажи, яким ти був 2011 року, і яким ти є зараз, чисто така саморефлексія…

 

Воу. Ну от, 2011 року я був в одинадцятому класі. В 16 років ти завжди почуваєшся впевненіше, ніж у 26. У чомусь більш активний, більше енергії, сил, більше будуєш ілюзій, мрій. Здається, що 26 – це десь так далеко. Ти тільки стаєш самостійним і думаєш, що все попереду. Я б сказав, що багато в чому я залишився таким же самим, яким і був у 16 років. Мабуть, як і всі, з часом став більш розважливим. Взагалі в голові крутиться старий анекдот про молодого і старого бика зі стадом корів. Проте по суті в 16 років ти думаєш, що у 26 ти всього вже досягнеш, а на ділі у свої 26 сидиш безробітній.

 

Кліп називається Тетерів. Тобі платили за рекламну інтеграцію?

 

Ні, а потрібно було звернутись? Щоправда я б не хотів рекламувати алкоголь. Це просто прикол, мем.

 

А взагалі в чому естетика Тетерева на твою думку? Зараз Тетерів – це просто якийсь мем в нашій культурі. Як ти вважаєш, чому це мем і в чому естетика?

 

Насправді це мем у вузькому колі, на мою думку. Мабуть, в кожного якісь свої спогади про “Тетерів” – чи це студентська молодість, чи якісь концерти, чи алкаші з району… Взагалі Тетерів тяжкий, тут потрібна підготовка. Як і панк музика. Це дешево і сердито. Це жесть. Пийте молоко – не пийте Тетерів, нащо воно вам потрібно?

 

Які меми такого типу як “Тетерів” тобі ще спадають на думку? От у Львові є дизайнерка Катя Кулик, яка екранізує меми на футболках. Наприклад, є мем “Без Рево й Мівіни нема України”. Я думаю, всі ми колись упарювалися “Рево” та жерли мівіну.

 

До речі, от “Рево” ніколи не любив. Краще вже “Тетерів”. Ти знаєш, на думку спадають занадто пошлі меми, тому за зустрічі вже. У нас в компашці було позначення літражу пива. Літрушка, полторашка, двушка, торпєда (2,5) і соска (3 літри).

 

Ти філософ?

 

Ні, я юрист.

 

Чудово, тоді поясни, що відбувається у кліпі “Торпєда”?

 

Відбувається все, до чого змогли додуматись і що змогли реалізувати. Там немає ніякої логіки. Просто подорож видіннями, мареннями, різними образами, фантазіями.

 

І хтось вже казав, що це треш і наркоманія?

 

Ти знаєш, на мої відоси з 2014-2016 частіше казали, що наркоманія, ніж на ці. Так що я або не помічаю цього, або в мене давно вже з’явився імунітет, або ці відео влучають більше в правильну аудиторію.

 

 

Взагалі, у нас дуже викривлене сприйняття наркоманії. Почнемо з того, що от я вже сам нетактовно подав цю тему. Правильно казати наркозалежність, бо це хвороба. І, до речі, студія “Oney”, де ти починав свою творчість – це творіння музикантів з гурту Онейроїд. А вони наркологи, медики, викладачі медицини. Якось Андрій Боркунов пожартував: “Коржик, от хто твої друзі! Вони всі поети, митці. А мої друзі – наркозалежні. Приходять і кажуть, відріж мені ногу, бо вмираю”. Андрій, до слова, судинний хірург. Так-от, як ти ставишся до наркотиків, наркозалежності? Якось будеш підіймати цю тему в піснях? Чи ти вже підіймав, а ми не зрозуміли?

 

До наркотиків я ставлюся негативно, але і врахову, що це вибір кожного. Велике питання в тому, що вважати наркотиком, а що – ні. У піснях я завжди підіймав теми, які стосуються особисто мене. З темою наркотиків ніколи не хотів грати, бо не знайомий з нею.

 

Чи згоден ти, що гітарна музика відмирає й далі рок, метал, панк будуть просто артефактами минулого і ніхто це не гратиме, не слухатиме?

 

Не згоден. Я думаю, що все трансформується, але щоб вмерти – то ні, я в це не вірю.

 

А кого ти слухаєш? Які музиканти й гурти впливають на те, що ти в підсумку пишеш для проєкту THE TO! ?

 

Я думаю, що те, хто на мене впливає і кого я слухаю і так видно з моєї творчості, хоч і в силу наслуханості кожного.

 

Димна Суміш? The Unsleeping?

 

The Unsleeping в принципі не могли на мене впливати, бо вони з’явилися в порівнянні нещодавно. І я там нового для себе нічого не бачу, тільки непогану репродукцію. Та вони загалом молодці. А на Димній Суміші я виріс.

 

Хто з українських виконавців тобі подобається і чому?

 

Я б хотів відповісти, хто з українських виконавців мені зайшов в останній час. Це рок гурт Merryruzvelt та репер CHINO. Таке я от справді люблю.

 

Цього літа в  Merryruzvelt вийшов мініальбом “Камбек”. Як тобі? Бо ми зараз якраз працюємо над есе про цю роботу, тож цікаво і твою думку почути.

 

Та я не критик, хоч за бажанням придовбатися до чогось можна завжди. Мені вони подобаються, я таку музику люблю, а там уже самі розберуться. Їм видніше, що вони хочуть донести.


Друзі! “Артефакт” – це незалежний журнал про культуру. Нас ніхто не фінансує. Тому підтримайте авторів. Тут посилання на платіж через монобанк. Дякуємо!

А це карта приватбанку:

4149 4991 1010 5317

А ще у нас є свій магазин крутих футболок на історичну та культурну тематику. Ви можете придбати футболку, светр чи горнятко й цим підтримати наш журнал!


Facebook Comments

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *