Франко перчений. «ПереХресні стежки» Івана Франка у театрі Леся Курбаса та в Домі Франка

У Львівському театрі імені Леся Курбаса відбулась прем’єра вистави за романом Івана Франка «ПереХресні стежки».


Режисером вистави є Іван Уривський. Грають Олег Стефан (Стальський), Микола Береза (Рафалович), Оксана Казакевич (Регіна) та Ярослав Федорчак (Баран), пише Захід.нет. 

Одночасно із театральною прем’єрою у Домі Франка відкрилась виставка «ПереХресні стежки». Така синергія двох культурних установ Львова дозволяє подивитись на постать Франка із різних кутів зору, об’єднати зусилля у спільній справі, що робить подію об’ємнішою.

На виставці представлено матеріали з фондів музею, доповнені роботами студентів Львівської академії мистецтв з проекту Franko Laboratorium (куратор Василь Одрехівський).

Якщо говорити про виставу, то вона з одного боку продовжує театральні принципи, які сповідає театр Курбаса: вмілу роботу зі складними, часом зовсім несценічними текстами, увага до акторських робіт тощо. Водночас постановка молодого режисера Івана Уривського, який переважно працює в Одесі (львів’яни мали змогу бачити його вистави «Украдене щастя» театру «Золоті ворота» з Києва та «Олеся» Одеського театру ляльок).

«Ми маємо справу зі справжнім феноменом. Іван Уривський – 28-річна людина, народжена у Кривому Розі з російськомовному середовищі. Але він зосереджений на таких авторах як Іван Франко, Леся Українка чи Михайло Коцюбинський. Його вабить українська класика. Всі ходи, які ви бачили у виставі, належать йому. Ми були здивовані тим, що його щодня не можна було прорахувати. Але весь матеріал народжувався у його свідомості. Він збирає уламки твору, як вітраж», – розповів актор Олег Стефан.

Режисер обирає з тексту роману лише маленьку частину тексту роману та робить із нього напружений пунктир, який стискає дію як пружину. Текст втрачає функцію переказувати сюжет. Він стає концентрованим сенсовим згустком, що набуває філософського вмісту та додаткових сенсів. У виставі немає нічого ані зайвого, ані випадкового. Кожна деталь складає невіддільну (частина/ознака) частину цілого.

Лаконічні декорації головним чином являють собою чорний кабінет. Чільну роль режисер відводить світлу. Воно формує об’єм, створює на сцені ефект крупних планів та відгороджує акторів від глядача невидимою, проте міцною стіною. Постійні глядачі театру Курбаса звикли до того, що в будь-який момент вони можуть стати активними учасниками дії. У цьому випадку їм залишена ролі спостерігачів. Проте ніяк не байдужих: вистава створена надзвичайно емоційно.

Метафоричні мізансцени надзвичайно вдало поєднуються із кінематографічно точно та тихо промовленими репліками, а абсолютна театральна умовність – із реальними, навіть побутовими деталями, які змушують виставу не лише звучати та виглядати, а й пахнути, апелюючи до всіх органів чуттів. Та до почуттів, адже вистава створює емоційну гойдалку із широкою амплітудою: жах, відраза, емпатія, розпач…

Після вистави відбулось її обговорення, організоване Домом Франка. «Я дуже уважно дивився, чи немає у виставі чогось «антифранкового». Немає. Це Франко, зведений до оголеного нерва. Роман вродив новелу, складний сконденсований жанр. Треба було віднайти цю новелу усередині роману. А ще треба було мати сміливість подивитись на Франка як на складний та жорстокий талант на кшталт таланту Достоєвського, на який не завжди сміють піднімати очі. Ми звикли бачити українську класику через пелену сентиментальних сліз. А коли на неї дивимося і бачимо безодню, яка там є, нам страшно. Це перше з відомих мені прочитань твору, де проявлений образ хреста. Бо в «Перехресних стежках» бачать перехрестя, а не бачать хрест, як образ спокути, образ страждань. Франко – точно не прісний автор, він перчений. Тут ми маємо саме такий погляд, чесний. Я вважаю, що це дуже вдала спроба прочитання класики, адже якщо не буде сили вираження, то не буде і сили враження», – вважає літературознавець, директор Дому Франка Богдан Тихолоз.

«ПереХресні стежки» стали не лише черговою вдалою постановкою, яких у театрі імені Курбаса не бракує. Не лише цікавим прочитанням української класики та її актуалізації в наші дні. Проект перехрестив стежки двох культурних інституцій Львова та став прикладом культурної синергії, яка дає дуже добрі результати. Одним, хоч, мабуть, таким, який не закладався від початку, є бажання негайно перечитати Франка.

На фото Дар’ї Бедернічек – сцени з вистави «ПереХресні стежки»

 

Facebook Comments

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *