Довиставкова реальність: за лаштунками «Franko Laboratorium 3:0. Поза межами можливого»
Протягом декількох осінніх тижнів 2021 року у Домі Франка спільно із Львівською національною академією мистецтв презентували артпроєкт до 165-річчя з дня народження Івана Франка – «Franko Laboratorium 3:0. Поза межами можливого», що фінансувався Українським культурним фондом.
Однозначно такий мистецький підхід до переосмислення постаті Івана Франка є супероригінальним. Митці виражалися у відеоарті, перформансах, інсталяціях, живописі, хепенінгу й інших формах візуального мистецтва. Але як і належить мистецтву, проєкт викликав багато запитань. Нам вдалося оглянути виставку ще раз перед її остаточним розформуванням та закриттям. І головні питання, за відповіддю на які ми прийшли, – як відбувався процес підготовки до виставки, як підготувати літературно-меморіальний музей до таких непростих видів мистецтва та як дивитися, аби побачити Франка. Було багато «як?», і на кожне з них ми знайшли відповідь. Тому про довиставкові реалії читайте у прямій мові куратора Василя Одрехівського, менеджера Дому Франка Любомира Біля та художника Руслана Лучка.
Про кураторство, процес підготовки та пошук митців
Куратор Василь Одрехівський: Наш артпроєкт є невипадковий. Він має свою тяглість та історію. Він органічно народжений у просторі Дому Франка у співпраці з Львівською національною академією мистецтв. Вперше проєкт відбувся у 2017 році й виник завдяки новій дисципліні – основи сучасного просторового мистецтва, де 36 митців увірвалися в класичний простір вілли поруч з Домом Франка. Ми придумали концепцію лабораторії: в одному будинку Франко жив, а у сусідньому була ніби лабораторія його ідей, його творчості й простору, що відкрита для інших людей, для співтворення, для діалогу з Франком і для творення чогось нового.
Робота Оксани Федчишин
Наші учасники – це вихідці з різних міст: від найсхідніших точок України до Карпат, від центру і до Львова. Відповідно, вибір учасників був зумовлений найбільш ініціативними та активними митцями, які мають вже певний мистецький бекґраунд й активно виставляються на мистецькій арені Львова, України та закордоном. Водночас для певних митців – це перший проєкт, у якому вони беруть участь. І це наочний приклад того, що Дім Франка стає першим експериментальним простором для творчості молодого митця.
Про тривалість довиставкового процесу, роботу з митцями та роботу митців
Куратор Василь Одрехівський: Робота над проєктом тривала з початку 2021 року, з моменту, коли ми написали заявку в Український культурний фонд. З цього часу і аж до відкриття виставки поступово велася робота над проєктом, над багатьма його складовими: від дизайну й концепції та найголовніше – до залучення учасників. Також цього року ми запросили двох іноземних митців (Бріс Маре, Ернан Замбрано). Вони створили дуже відмінні твори від українських митців, і це, знову ж таки, втілило наше бажання створити перехрестя ідей, культур, міжнародного й міжкультурного діалогу. Іноземні учасники глибоко занурилися у творчість Івана Франка, перечитали велику кількість творів у перекладі, дізналися більше про цю постать, вперше відвідали Україну й Львів зокрема.
Усі митці мали певні рамки. З одного боку є свобода, але свобода – це не вседозволеність. Були рамки насамперед щодо простору – можна робити на цій стіні, а на цій стіні не можна, можна робити у цьому залі, а у цьому не можна. Але кожен обрав собі свою локацію і творив згідно з нашою концепцією – «Поза межами можливого». Це дуже полісемічний і багато символічний, багатообразний текст Івана Франка про межі – ментальні і фізичні, про межі правди і неправди, про забобони, про міфи, про вірування людей і про те, що кожного з нас турбує – взаємини між людьми. Досить широка тема, але кожен митець інтерпретував її по-своєму.
Робота Володимира Когута
Як куратор я тісно співпрацював з кожним учасником, тому що це лабораторія. Учасники також дуже активно спілкувалися між собою. Я вважаю, що це командний проєкт. Є мистецтво створити твір, а ще є мистецтво комунікації, що дуже непросто, але дуже необхідно.
Про підготовку літературно-меморіального музею до виставки
Менеджер Любомир Більо: Ми маємо виставлене професійне світло і чисті стіни, на яких можна було розміщувати роботи на свій смак і вибір.
Найголовніше – це робота куратора по підбору робіт і їх розміщення у просторі. Монтаж виставки тривав буквально 2-3 дні. Коли всі роботи приїхали, ми знали, де вони мають бути розміщеними.
Олексія Коношенка
Монтаж робіт внизу приміщення тривав довше. Робота француза Бріса Маре на вулиці тривала десь днів 4. Це тому, що це треба було все розграфити, потім домалювати, і коли ми вже відкрили артпроєкт, то наш колега з Франції продовжував роботу ще два дні. Так само робота колумбійця Ернана Замбрано тривала дещо довший проміжок часу, оскільки лед-стрічку потрібно було синхронізувати з проєкторами та із дим-машиною. В загальному десь 4 дні відбувався монтаж робіт. Але річ в тому, що всі митці знали простір, в якому вони працюють. Василь Одрехівський надсилав розміри всіх площ, усіх приміщень художникам. Вони знали, що вони прийдуть у цей простір, ця стіна буде мати, наприклад, 5 метрів на 3 метри. Вони все знали, а ми просто принесли і дали їм обладнання.
Про зв’язок робіт митців із Франком
Митець Руслан Лучко: Взагалі на «Franko Laboratorium» я ветеран. І усі мої практики були пов’язані з останніми роками Франка. Був один момент із життя письменника, який мене дуже вразив. Одного разу пан Богдан Тихолоз розповідав, що Франко через хворобу намагався завжди сховати руки. І якраз цей жест, маленький та непомітний, висвітлює психоемоційний стан Франка. Все тому, що ревматоїдний поліартрит спотворював та паралізовував його руки. Але навіть попри те, він через біль до останнього писав. Спершу йому відняло праву руку, він писав лівою. Потім йому писав його син. Це такий момент гордості, Франко до кінця намагався бути гордим.
Робота Руслана Лучка
Куратор Василь Одрехівський: Франко був нашим мотиватором та інтегратором. Ми не прийшли в музей Франка, щоб ілюструвати його твори чи моменти біографії. Ми маємо достатньо вільне творення, кожен працює у своїй техніці, з тим, що є для нього близьке, але однозначно, що у своїй основі кожен твір має і Франка, і його ідеї, які нас об’єднують.
Якась інсталяція може бути ближчою, більш пов’язаною з творчістю і більше містити у собі такого Франка, якого ми можемо впізнати, а деякі більш віддалені й абстраговані, але чому ні?! Ми тут досліджуємо, і це не є фінальна точка, це шлях. Ми рухаємось, і це лабораторія, де ми досліджуємо. Найголовніше для нас було зробити музей живим, вкласти у цей простір дух життя, мистецтва, дух провокації та небезпеки.
Перформанс Ярини Шумської
Я вважаю, цей проєкт дуже патріотичний. Мало хто у сучасному мистецтві береться за такі теми. Усіх цікавить соціальне, політичне, гендерне, щось злободенне. Воно абсолютно все потрібне і має право на життя, але чому б не насмілитись здмухнути порох з чогось такого нашого, українського?!
Ось якось так довиставковий процес перетворився у важливий комунікаційний сегмент між різними людьми, що об’єдналися навколо однієї мистецької ідеї і увірвалися у незвичний (начебто) простір Дому Франка.
Учасниками артпроєкту були українські митці – Ярина Шумська, Володимир Когут, Роксолана Табака, Олексій Коношенко, Назар Симотюк, Петро Грицюк, Руслан Лучко, Оксана Федчишин, Ксенія Будейчук, Микола Курилюк, Борис Гаврилюк, Анастасія Прозора, Софія Козлова, Христина Сілівон, Габріела Даренська, Вікторія Романчук, Юлія Єрьоміна, Іванна Багрійчук, Софія Мельник, митець із Франції – Бріс Маре та митець із Колумбії – Ернан Замбрано.
Текст та фото: Віра Карпінська, Марина Олашин
Друзі! “Артефакт” – це незалежний журнал про культуру. Нас ніхто не фінансує. Тому підтримайте авторів. Тут посилання на платіж через монобанк. Дякуємо!
А це карта приватбанку:
4149 4991 1010 5317
А ще у нас є свій магазин крутих футболок на історичну та культурну тематику. Ви можете придбати футболку, светр чи горнятко й цим підтримати наш журнал!
Переглянути цей допис в Instagram
Post a comment