“Я не з кацапів, я козак, січовик”. Поет Маяковський про своє походження та ставлення до України

Володимир Маяковський – поет, якого в усьому світі вважають російським або радянським. Справді, писав він російською мовою. А за походженням був українцем. І не просто українцем, а з козацького роду.

Слово Маяковському:

“Я
     не из кацапов-разинь.
Я 
     дедом казак, другим 
                                           сечевик,
а по рожденью
                          грузин.

(“Нашему юношеству”, 1927)

Маяковський народився в Багдаті неподалік Кутаїсі (Імеретія, Грузія). Рід його батька походив з українських козаків – можливо, з Маяцького острогу, на місці якого зараз село Мая́ки Слов’янського району Донеччини. До 1822 року Маяковські жили в Бериславі на Херсонщині, опісля переїхали до Грузії. Бабуся по батьковій лінії, Єфросинія Данилевська, походила зі слобідського козацько-старшинського роду і була двоюрідною сестрою письменника-белетриста Григорія Данилевського (1829 – 1890).

Будинок Маяковських у місті Багдаті (Грузія). Фото: vino-bar.ru

Дідусь по лінії матері, Олексій Павленко (1832 – 1878), був сином кріпака з Катеринославської губернії, якого забрали в солдати. За прикладом батька, все життя присвятив військовій службі. Починав у Новоархангельському уланському полку, потім був переведений на Кавказ до 155-го піхотного Кубанського полку. Дослужився до чину штабс-капітана, брав участь в російсько-турецькій війні 1877–1878 років, одразу після завершення якої помер від тифу. Його старша донька Олександра Павленко вийшла заміж за лісничого Володимира Маяковського. Від цього шлюбу і народився майбутній поет – Володимир Володимирович Маяковський.

Давид Бурлюк (у футуристичному гримі) і Володимир Маяковський. Фото: magisteria.ru

Ставши зіркою першої величини, у 1920-х Маяковський регулярно приїздив до України. Виступав у Києві, Харкові, Одесі, Запоріжжі, Полтаві. Знався з багатьма українськими літераторами – Миколою Хвильовим, Володимиром Сосюрою, Михайлем Семенком, Майком Йогансеном, Юрієм Смоличем, Олексою Слісаренком. Близько спілкувався з Казимиром Малевичем. Писав сценарії для Всеукраїнського фотокіноуправління, за якими Ялтинська кіностудія у 1927 році поставила дитячий фільм “Троє”, а Одеська кіностудія у 1928-му – ексцентричну комедію “Декабрюхов і Октябрюхов”.

Володимир Маяковський і Ліля Брік в Ялті, 1926 рік. Фото: cs8.pikabu.ru

Враження від перебування у Києві в січні 1924 року Маяковський передав у однойменній поезії:

“Будто в гости
                         к старой,
                                        старой бабушке
я
          вчера
                       приехал в Киев.
Вот стою
                        на горке
                                          на Владимирской,
Ширь во-всю 
                             не вымчать и перу! 

Так
                   когда-то,
                                     рассиявшись в выморозки,

Киевскую
                   Русь
                                оглядывал Перун.

(“Киев”, 1924)

Є у творчості Маяковського і образ українського Харкова – на той час столиці УСРР:

“Где во́роны
                       вились,
                                        над падалью каркав,
в полотна
                     железных дорог
                                                    забинтованный,
столицей
                       гудит
                                    украинский Харьков,
живой,
                  трудовой
                                     и железобетонный.
За горами угля
                               и рельс
поезда
                                не устанут свистать.

(“Три тысячи и три сестры”, 1928)

Але, безперечно, найвідомішою поезією Маяковського на українську тематику є “Долг Украине”, в якій автор робить пряме відсилання до повісті Гоголя “Майська ніч, або Утоплена”. Поезію вперше опублікували 31 жовтня 1926 року в газеті “Известия”. Та здається, вона ніколи не втратить актуальності. Насамперед ці рядки:

Знаете ли вы украинскую ночь?
Нет, вы не знаете украинской ночи!
Здесь небо от дыма становится черно,
И герб звездой пятиконечной вточен.
Где горилкой, удалью и кровью
Запорожская бурлила Сечь,
Проводов уздой смирив Днепровье,
Днепр заставят на турбины течь.
И Днипро по проволокам-усам
Электричеством течет по корпусам.
Небось, рафинада и Гоголю надо!
Мы знаем, курит ли, пьет ли Чаплин;
Мы знаем Италии безрукие руины;
Мы знаем, как Дугласа галстук краплен…

А что мы знаем о лице Украины?
Знаний груз у русского тощ –
Тем, кто рядом, почета мало.
Знают вот украинский борщ,
Знают вот украинское сало.
И с культуры поснимали пенку:
Кроме двух прославленных Тарасов –
Бульбы и известного Шевченка, –
Ничего не выжмешь, сколько ни старайся.
А если прижмут – зардеется розой
И выдвинет аргумент новый:
Возьмет и расскажет пару курьезов –
Анекдотов украинской мовы.

Говорю себе: товарищ москаль,
На Украину шуток не скаль.
Разучите эту мову на знаменах-лексиконах алых,
– Эта мова величава и проста:
„Чуешь, сурмы загралы, час расплаты настав…”
Разве может быть затрепанней да тише
Слова поистасканного „Слышишь”?!
Я немало слов придумал вам,
Взвешивая их, одно хочу лишь, –
Чтобы стали всех моих стихов слова
Полновесными, как слово „чуешь”.

Трудно людей в одно истолочь,
Собой кичись не очень.
Знаем ли мы украинскую ночь?
Нет, мы не знаем украинской ночи.

Владлен Мараєв, Український інтерес

Facebook Comments

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *