Ви будете дивитись футбол? А я це в цей час буду помирати: Жадан написав про голодування Олега Сенцова

Український режисер Олег Сенцов, засуджений в Росії на 20 років у справі “кримських терористів”, невипадково почав голодування напередодні чемпіонату світу. Це звертання до всіх. Ви будете дивитись футбол? А я це в цей час буду помирати, пише письменник Сергій Жадан у колонці на сайті Новое Время. 

Голодування Олега Сенцова лякає своєю незворотністю. Надто вже нерівні сили в цьому протистоянні – людина, що прагне справедливості, й система, що намагається людину зламати. До того ж, система від початку не налаштована на жодне порозуміння – вона інакше влаштована, їй загалом не йдеться про потребу розуміти. В цій ситуації важко припустити, що може виникнути якась взаємна угода. Ну справді – яка угода? Росія випустить заручників? Хто в це вірить? Хтось, очевидно, чекає, що голодування завершиться нічим, що людина таки зламається (вірніше – її таки зламають), хтось (скажімо, більш прагматичний) сподівається, що політики таки домовляться й Олега обміняють. А ось у те, що людина переможе систему – навряд чи хтось вірить. Хоча в цьому випадку не прогнутись під систему, продовжувати опиратись навіть за умов, коли опір видається утопічним – уже по-своєму перемогти. Принаймні для нас – тих, хто співпереживає й переймається, хто намагається підтримати – переможець у цьому протистоянні очевидний. Втім, найбільше, звісно, хочеться, аби історія ця завершилась якщо й не звільненням одночасно всіх українських політв’язнів, то бодай поверненням в Україну ближчим часом самого Олега.

Але незворотність ще і в іншому. Адже Сенцов невипадково почав голодування напередодні чемпіонату світу, що має розпочатися в Росії. Це звертання до всіх – і громадян України, і громадян світу. Ви будете дивитись футбол? А я це в цей час буду помирати. І ви маєте знати про це. І знати про це справді мають усі. Інакше позиція нашої країни не буде нічого вартувати. Інакше взагалі немає про що говорити. Ти робиш вигляд, що нічого не знаєш про політв’язнів? Ти нічого не знаєш про те, що один із них розпочав голодування, вимагаючи звільнення кількох десятків громадян України, які сидять у російських тюрмах? Тепер ти про це знаєш. Тепер у тебе немає шансу робити вигляд, що ти не в курсі. Всі в курсі. Всі все знають і розуміють.

Історія справді незворотна, вона рано чи пізно нагадує всім про справжній стан речей. Не можна робити вигляд, що війни немає, якщо вона є. Не можна робити вигляд, що мова йде про спорт, коли мова йде про зло. Який загалом може бути спорт? Які трансляції, який чемпіонат? Є війна, є окупація, є полонені, і навіть якщо ти встиг до цього всього за чотири роки звикнути, до цього не може звикнути той, хто є безпосереднім заручником цієї трагедії, хто є її безпосереднім учасником, хто своєю включеністю й причетністю фактично перекриває твою відсутність, перебирає на себе відповідальність за твоє мовчання. Трагедія триває, і розвиток її теж лякає незворотністю. І питання тут не так про політику, як про етику.

Повна версія тексту – тут. 

Facebook Comments

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *