У пошуках українського екзистенціалізму. Інтелектуальна проза Розстріляного відродження

Екзистенціалізм у літературі починається з Франца Кафки, Жан-Поля Сартра, Альбера Камю. Однак початки, зародки цього інтелектуального напрямку є в прозі розстріляного відродження.

Текст: Роман Коржик

Відео: Syla.news

Не варто говорити, що українські автори ледве не започаткували екзистенціалізм в художніх текстах. Екзистенціалізм – явище модерної культури, воно з’являється тоді, коли людина є у межовій, критичній ситуації, робить вибір та усвідомлює відповідальність за зроблене чи незроблене.

Такою межовою ситуацією є середовище та умови, в яких опинилися українські письменники, історики та журналісти в 20-30 роках ХХ століття, коли утворився Радянський союз. Серед них – Євген Плужник, Віктор Домонтович, Валер’ян Підмогильний, Юрій Яновський. Про це і не тільки розповідає Мар’яна Гірняк, кандидатка філологічних наук, дослідниця української інтелектуальної прози.

На думку пані Мар’яни, проза Віктор Петров-Домонтовича цілком вписується у контекст світової літератури ХХ століття. Загалом, частина українських письменників розстріляного відродження аналогічно вмонтовується у дискурс європейського модернізму. Вони експериментують, мислять у дусі сучасної їм філософії.

Ключовим текстом української прози 20-хх років є роман Домонтовича «Дівчина з ведмедиком». У ньому фігурують питання долі вченого-інтелектуала, описується дві сторони медалі нашого життя – раціональне та ірраціональне.

Яскраво зображені питання новизни у мистецтві та й загалом філософії самої творчости того часу. Приміром, герой роману Стефан Хоминський вважає відремонтоване, зашите взуття найкращим поетичним твором.

Екзистенційні настрої стають ключовими у творчості Домонтовича.

Довідка. Розстріляне відродження — духовно-культурне та літературно-мистецьке покоління 20-х рр. XX ст. в Українській СРР, яке дало високохудожні твори у галузі літератури, філософії, живопису, музики, театру, і яке було знищене сталінським режимом.

Термін «розстріляне відродження» належить Єжи Ґедройцю. Вперше він вжив цей термін у листі до Юрія Лавріненка від 13 серпня 1958 року — запропонувавши його як назву антології української літератури 1917—1933 років, що її на замовлення Ґедройця підготував Лавріненко: «Щодо назви. Чи не було би, може, добре дати як загальну назву: „Розстріляне відродження. Антологія 1917—1933 etc.“ Назва тоді звучала би ефектно. З другого боку, скромна назва „Антологія“ може тільки полегшити проникнення за залізну завісу. Що Ви думаєте?». «То нехай же так і буде», — було сказано тоді.

Антологія «Розстріляне відродження» з’явилася з ініціативи й коштом Єжи Ґедройця у Бібліотеці паризької «Культури» 1959 року й донині залишається найважливішим джерелом з історії української літератури того періоду. Вона представляє найкращі взірці української поезії, прози й есеїстики 1920-30-х рр. За десятиліття (1921–1931) українська культура спромоглася компенсувати трьохсотрічне відставання й навіть переважити на терені вітчизни вплив інших культур, російської зокрема (на 1 жовтня 1925 року в Українській СРР нараховувалося 5000 письменників).

Екзистенціалізм або філософія існування (фр. existentialisme від лат. exsistentia — існування) — напрям у філософії XX ст., що позиціонує і досліджує людину як унікальну духовну істоту, що здатна до вибору власної долі. Основним проявом екзистенції є свобода, яка визначається як відповідальність за результат свого вибору.

Течія в філософії, що сформувалася в Європі у XIX —XX ст.Ще Іммануїл Кант в Критиці чистого розуму зауважував: Коли щось, що досягається через буття (es auch sei) , існує (existiert) , то це щось, воднораз, стає існуючим (existiere) з необхідності (notwendigerweise – потребо-рухомо-показане), (Третього розділу секція третя Про підстави спекулятивного розуму, через буття (Dasein – там-тут буття) , робити висновок про поняття найвищої сутності, другий абзац). Першими до екзистенціалізму у своїх працях звернулись данський філософ Серен К’єркегор та німецький філософ Фрідріх Ніцше. У XX ст. екзистенціалізм розвивався в працях німецьких (Мартін Гайдеґґер, Карл Ясперс) та французьких (Габріель-Оноре Марсель, Альбер Камю, Жан-Поль Сартр) філософів та письменників.

Основним положенням екзистенціалізму є постулат: екзистенція (існування) передує есенції (сутності). У художніх творах екзистенціалісти прагнуть збагнути справжні причини трагічної невлаштованості людського життя.

 

Facebook Comments

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *