Секс, кобза, рок-н-ролл. Як Тарас Шевченко створив Україну

Шароварні вислови про Тараса Шевченка, штибу «славетний, великий, син народу» не дають пояснення в чому ж таки значення творчості Кобзаря та як вона вплинула на конструювання національної ідентичності. І навіть не вплинула – а створила її. 

 У цій статті ми спробуємо коротко пояснити у чому суть міфотворчості Шевченка, як кобзарський міт вплинув на українців та наведемо альтернативні версії походження митця, відкриті відомими журналістами в ході розслідувань, що показують, яким був нетиповий Шевченко. 

Великий Міт

Міт – це явище або подія в історії, яка сьогодні впливає на життя людей, є для них важливою, визначає їх спосіб думання та інколи – життя. У цьому сенсі мітом можна вважати Українську революцію, Євромайдан, Голодомор.

Мітом, про який кожному з нас відомо ще зі школи, є міф Кобзаря. Коли деякі історики вживають до якоїсь події чи явища означення «міф», або «міт», то це вони роблять їй/йому великий комплімент. Бо якщо подія стає мітичною, то це значить, що вона є важливою у головах людей. Вони надають їй ключового значення.

Що стосується терміну Кобзар, то на думку професора Ярослава Грицака, «Шевченко, мабуть, є перший, хто це слово якщо не вигадав, то почав вживати. Тобто, були люди, які грали на кобзі, але не знаємо, чи їх називали кобзарями».

Скоріш за все, це слово існувало. Але воно не було настільки поширеним, як приміром зараз слово футболіст, яке точно описує професію чи вид занять окремих людей. Частіше за все співців, які грали на кобзі чи бандурі називали старцями або каліками. Так само і в Білорусі, і Росії.

Тобто ці співці мали реальну фізичну ваду – були незрячими, і саме тому варіантів заробляти на життя у них було мало. Виготовляти якісь вироби, шити взуття – навряд, бо це треба бачити. А от музику потрібно чути і відчувати. Саме тому чи не єдиним способом заробітку для незрячих було музикування, якому треба було вчитися, як ремеслу.

Головне, що цей спосіб заробітку незрячих у той час був легітимним. Тобто музичне жебракування не вважалося обузою, люди розуміли незрячих, і давали їм за це гроші.

Шевченко змалював Кобзарів таким чином:

  • Це мандрівні музики, які не мають домівки (образ Перебенді)
  • Кобзарі виконують думи про козаків, про минуле, славні часи (вони є носіями історичної пам’яті.

Але все це було виключенням із правил, а не поширеною правдою про співців.

Кобзарі насправді мали домівку, дехто навіть мав родину. Вони не мандрували по широкому степу, чи від міста до міста, а відвідували найближчі села, містечка, де відбувалися ярмарки. Саме там вони виконували свої пісні. Але які пісні? Козацькі? Ні. Кобзарі грали переважно релігійні співання та народні композиції. У дослідженні дослідження Наталі Кононенко, яке називається «And the blind shall sing» («І сліпі заспівають») вона проаналізувавши репертуар кобзарів, твердить що насправді козацькі думи складали дуже маленький відсоток тих пісень, які виконували співці.

Але все ж таки, козацькі думки були, це факт. Однак те, що Шевченко змалював як істину, було винятком, виключенням із правил. Перше покоління студентів, тогочасних лідерів думок, інтелігентів, які жили й творили після смерті Тараса Григоровича, захопившись «Кобзарем» та свіжою і прогресивною на той час поезією, почали в буквальному сенсі «ходити у народ», шукати кобзарів, і просити: «пацани,  заграйте нам пісень своїх, ми хочемо записати їх і видати». Кобзарі брали і грали звичний репертуар – релігійні треки. Але зухвалі й модні молодики казали: «ні, нам не цих пісень треба. Давайте справжні, думи, козацькі».

Серед кобзарів почала ширитися інформація, що за думи козацькі молоді люди дають непогану копійку дають, тож співці почали збільшувати у своєму репертуарі кількість козацьких дум.

Ось так Тарас Шевченко, змалювавши виключення з правил, а не головну правду, створив національний міф, який потім захопив голови та серця поколінь, включаючи й наше.

Походження Тараса Шевченка (версії журналістів-розслідувачів та науковців). Секс.

Ще у 2016 році журналісти каналу «1+1» здійснили спробу відкрити сенсаційні факти про народження та походження Тараса Шевченка. У документальному фільмі-розслідуванні «Таємниці генія Шевченка» («1+1») озвучили версію, за якою родина Шевченків мала дворянське походження. Саме тому власник кріпаків та Шевченка Павло Енгельгардт мав стільки уваги до Тараса.

Наступне питання: чому батько, Григорій Шевченко, відмовив Тарасові в спадщині? Раніше дослідники зображували тепер вже хрестоматійну тезу, мовляв, батько сказав, що з Тараса вийде велика людина, або ж ледащо, тож йому і не треба спадщини та майна батьківського.

Але архівні документи та досліди графологині Інесси Гольдберг, говорять, що можливо батьки Тараса, Григорій та Катерина, були йому не рідними.

Журналісти твердять, що в метричній книзі, де записаний Шевченко, зверху імені його мами Катерини спочатку було вписане інше ім’я Агафія Бойко. Це була сестра Катерини Шевченко.

Авторка документалки Світлана Усенко фактично говорить, що Тарас Шевченко – бастард великого князя Костянтина Павловича Романова. Але це лиш версія, яка має свою логіку: буцімто сестра Катерини Агафія Бойко була вигнана її батьком із села, за те що стала покриткою, нагулявши дитину. Можливо саме Шевченко був цієї дитиною.

Існують також і різні інтерпретації способу життя Тараса Шевченка. Одні змальовують його як порядного генія, який і алкоголю не живав, і з жінками майже не знався. Але от журналісти каналу «Інтер» вирішили інакше поглянути на пригоди Кобзаря у Петербурзі та Нижньому Новгороді. Приміром, ніч до того, як написати вірш «Слава» Тарас Григорович провів у борделі. Журналіст Сергій Дорофеєв у документальному фільмі «Шевченко. 200 років самотності» навіть стверджує, що ці факти є у щоденнику Тараса Шевченка.

Але яким би не був спосіб життя Тараса Шевченка – впорядкований чи розпусний, яке походження він не мав би – кріпацьке чи дворянське, значення його творчості для історії та культури не змінюється. Та все ж – нетиповий Шевченко, образ якого малюють сучасні медіа, дослідники та художники – ламають заяложені та нудні стереотипи, якими нас годували в школі.

Роман Коржик

Інфографіка: Рузанна Давітян, tribuna.pl.ua

 

Facebook Comments

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *