Рушниця мертвого батька. Як і чому застрелився Ернест Хемінгуей
Після тривалої і глибокої депресії, викликаної алкоголізмом і відсутністю творчого натхнення, 2 липня 1961 року пострілом з рушниці скінчив життя самогубством 61-річний американський письменник, лауреат Нобелівської премії з літератури Ернест Хемінгуей.
У 1953 році Ернест Хемінгуей отримав Пулітцерівську премію за повість «Старий і море», написану два роки перед тим. Оцінена автором як «краще, що я міг коли-небудь написати», вона принесла Хемінгуею світову славу і мала вирішальнмй вплив на рішення Нобелівського комітету про присудження Хемінгуею премії в галузі літератури. Звістку про це він отримав в кінці жовтня 1954 року, але не міг особисто бути присутнім на церемонії вручення нагороди у Стокгольмі через травми, отримані під час двох авіакатастроф, які він пережив того року в Африці.
До 1956 року Хемінгуей був практично прикутий до ліжка, лікуючи травмовані нирки, печінку і хребет, був змушений кинути пити, що його сильно пригнічувало. У жовтні того ж року він поїхав у Париж і випадковим чином знайшов залишені ще у 1928 році в готелі «Ritz» щоденники, перечитуючи котрі, почав роботу над книгою спогадів «Свято, яке завжди з тобою» і продовжив її на Кубі у своєму домі, придбаному ще в 1940-х роках. Робота над мемуарами просувалася важко і Хемінгуей почав впадати в депресію, все частіше дратуючись від великої кількості гостей, які відвідували його в передмісті Гавани.
У 1959 році Хемінгуей придбав будинок у містечку Кетчум, штат Айдахо, куди переїхав наступного року, залишивши на Кубі у банківському сховищі свої рукописи. Незважаючи на особисте знайомство з Фіделем Кастро, у 1960 році гаванський будинок Хемінгуея і його величезна бібліотека була конфіскована кубинським урядом як власність американського громадянина.
Це погіршило психічний стан фізично стомленого і знервованого відсутністю творчої наснаги письменника – до депресії, діабету і гіпертонії додалась манія пересідування агентами ФБР, які ніби-то ведуть за ним тотальний контроль, прослуховуючи телефони, перевіряючи пошту і банківські рахунки. Після чергової кризи у листопаді 1960 року Хемінгуея помістили у спеціалізовану клініку, де намагались вилікувати за законами психіатрії того часу – седативними препаратами і електрошоком. Він був виписаний через 53 дні у ще гіршому депресивному стані – усвідомлення того, що йому стає все важче писати, відмовляє пам’ять, було настільки болісним, що часом Хемінгуей не міг стримати сліз і став подейкувати про самогубство.
У квітні 1961 року після того, як дружина застала його з карабіном у руках і залишеною на столі передсмертною запискою, Хемінгуея знову помістили у клініку, звідки він був виписаний 30 червня після чергового курсу електрошокової терапії. Два дні по тому, вранці 2 липня 1961 року Хемінгуей одягнув свій червоний халат, який жартома називав «імператорським», зарядив двома патронами двоствольну рушницю і, сівши за робочий стіл, приклав дуло до голови й натиснув на курок. Це була та сама рушниця, з якої застрелився його батько.
Ернеста Хемінгуея поховали на місцевому кладовищі містечка Кетчум за католицьким обрядом – рідні стверджували, що смерть настала в результаті нещасного випадку.
21 липня 1962 року за згодою із вдовою письменника у їх колишньому гаванському будинку був відкритий музей Хемінгуея, оформлений як дарунок кубинському народу. У 1964 році вона упорядкувала рукописи Хемінгуея і опублікувала його останню книгу «Свято, яке завжди з тобою», яку він так і не закінчив за життя, і повідомила про справжню причину його смерті.
Через 35 років після загибелі Ернеста Хемінгуея, 1 липня 1996 року, самогубством покінчила життя його внучка, модель і актриса, Марго Хемінгуей – вона стала п’ятою людиною в чотирьох поколіннях сім’ї, щоб пішла з життя таким способом.
Post a comment