П’ять книжок про неймовірні закриті клуби

Полюбляєте таємні спільноти і розповіді про унікальні закриті товариства? Журналістка Євгенія Мазур з 24 каналу зібрали для вас п’ять абсолютно різних книжок, які дозволять зануритись в атмосферу унікальних клубів.

“Клуб невиправних оптимістів”. Жан-Мішель Ґенассія

 

Ця книга – розповідь дванадцятирічного парижанина про його маленький світ, який потроху починає змінюватись. В родині проблеми, в ліцеї незатишно, старший брат незрозуміло віддаляється. Єдина радість – маленький червоний м’ячик і клуб інтелектуалів, які втекли до Парижу з-за Залізної завіси, який збирається у бістро, значною мірою заради спілкування.

За цим, на перший погляд, звичайним сюжетом криється фантастичний світ. Дуже подібний на той, у якому всі ми були у підлітковому віці. У цій книзі багато післявоєнного Парижу. Саме такого, яким ви уявляєте його з кіно. У цій книзі багато фотографій, створених лише словами, від чого кожен знімок стає ще чарівнішим. У ній багато рок-н-ролу, читання, щирих емоцій та приводів подумати, що все вже колись було і закінчилось добре. Значить, і у нас все закінчиться добре. А ще у цій книзі дуже багато невиправних оптимістів, у яких є чому повчитись.

“Клуб убивць букв”. Сигизмунд Кржижановський

Сигизмунд Кржижановський – київський письменник першої половини ХХ століття, якого росіяни вперто називають “російським”, хоча саме завдяки їм його доробок так і лишився недооціненим. Кржижановський був енциклопедістом та геніальним майстром слова. Тому його роман схожий на багатошаровий пиріг, в якому величезна кількість інгредієнтів змішана настільки майстерно, що смакувати ним хочеться повільно, аби розтягти задоволення настільки, наскільки це лише можливо.

“Клуб убивць букв” – захоплива антиутопія-конструктор. Про книги і букви. І про те, чому книги бувають шкідливими. І про людей. І про те, чому шкідливими бувають вони. У книзі стільки неймовірних ходів, поворотів та сюжетів, що в якійсь момент навіть сучасний читач, балуваний розмаїттям фантастичних творів, захлинається від захвату. Коли зауважити, що вона написана у 1920-их – ефект підсилиться. Тому якщо відчуваєте, що час від часу букви потрібно вбивати, але ще знаєте як і чому – прочитайте. Вам точно сподобається.

“Клуб любителів книг і пирогів з картопляного лушпиння”. Мері Енн Шеффер, Енні Берроуз

 

Ще одна книга із післявоєнною атмосферою та тими дивами, що трапляються із людьми, які пережили війну. Цього разу – післявоєнний Лондон та спроби молодої письменниці знайти красивий та небанальний сюжет для книги, яка би потішила людей, які змучені роками Другої світової війни. Ця книга – дуже британська із тим особливим післясмаком, який має якісна англійська проза.

Віддалений острів Гернсі, який тільки починає повертатися до життя після окупації. Візерунки людських доль. Трохи красивих інтриг у сюжеті. Усвідомлення того, що навіть найстрашніша війна, закінчується. І після неї все одно залишаються хороші книги, світлі люди, хороші вчинки і справжні почуття. Ну, і звісно дуже таємний, але дуже крутий клуб, учасники якого надихають.

“Клуб Дюма, або Тінь Рішельє”, Артуро Перес-Реверте

Ще одна книга про таємну спільноту, яка зібрала бібліофілів, букіністів та інших прихильників. Один з яких наймає спеціального літературного детектива Лукаса Корсо, аби порівняти три відомі примірники унікального видання. І все би було добре, якби довкола цих видань на закручувались вихри драм, інтриг, таємниць, убивств та якоїсь містичної небувальщини. Яка, зрештою, мусить мати якесь логічне пояснення. Книга неквапно захоплює. І потім перекидає у ті відчуття, які виникали у дитинстві із першим знайомством зі створеними Дюма мушкетерами, їхніми пригодами та розумними інтригами підступного кардинала. Ну, як і романи Дюма, ця книга вимагає часу та спокійного читання. Щоб приналежність до закритого літературного клубу читач відчув всім тілом.

“Посмертні записки Піквікського клубу”, Чарлз Діккенс

Ця книга – така собі “Гра престолів” свого часу. Не тому, що там багато відвертості, жорстокості і драконів. Тому, що на кожну нову публікацію з цієї серії чекали, так само як на нові серії цього серіалу.

“Посмертні записки Піквікського клубу” публікували окремими випусками, і вони складаються з розрізнених розповідей, об’єднаних спільними героями. Дія відбувається у 1827-1828 роках. Головний герой роману містер Семюел Піквік, есквайр — добродушний і заможний літній пан, засновник та постійний президент Піквікського клубу. Клуб містера Піквіка — це кепкування над численними науковими товариствами, популярними того часу. На одному з його засідань президент пропонує глибше проникнути в таємниці життя, здійснюючи експедиції в навколишній світ, тобто в околиці Лондона. Із цього часом виходять абсолютно нестандартні ситуації. Вся книга – атмосферна та захоплююча, насичена тим британським гумором, який можна або любити, або ні. Книга для тих, хто любить класику та знає, як отримувати від неї задоволення.

 

Facebook Comments

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *