Освіта по-голландськи. Як українка в умовах тотальної конкуренції стала викладачкою ВНЗ у Нідерландах

«Шлях до себе. Відверто» — це історія молодої українки про міграцію та інтеграцію в Нідерландах. Оксана Лозинська розповідає про власний досвід навчання і викладання в голландських вишах, про систему нідерландської вищої освіти та проектно-дослідницьку діяльність, про культурний шок, про емоційне вигорання як діагноз та його лікування в Нідерландах, про медитацію і її вплив на самопочуття людини, про занурення в нідерландську мову і культуру. Як пише сама авторка: «Ця книга — про самореалізацію й успіх, злети й падіння, особистісний та професійний ріст. Це моя відверта історія про те, як не втратити себе на життєвому шляху».

Пропонуємо вашій увазі розділ з книжки «Професійна культура і конкуренція по-голландськи».

---

 

Роботу викладачів у нідерландських вишах оцінюють у кілька етапів. Одноразово на заняття приходить ментор (досвідчений викладач) і дає свої корисні поради стосовно покращення процесу викладання. Та зазвичай здібності та кваліфікацію викладача оцінюють студенти під час опитування. Воно складається з двох частин: письмової, де студентів просять дати відповіді на поставлені питання стосовно діяльності викладача, та усної, коли керівник навчального семестру спілкується з кількома представниками групи окремо про кожного викладача.

Задоволений студент, тобто клієнт, — чи не найвищий пріоритет діяльності університету. Рівень суб’єктивності такого оцінювання коливається. З одного боку, студент, який може мати власні погляди на викладача чи викладання того чи іншого предмета. З іншого боку, колега, який проводить усне опитування студентів, робить певні нотатки і презентує інформацію у звіті у певний спосіб. Роль колеги в цьому випадку теж ключова: з причин конкуренції чи особистого ставлення він може написати у звіті те, що йому більше до вподоби, а перевірити правдивість сказаного чи написаного практично неможливо. Тому важливо мати гарні взаємини з колегами.

Напевне, саме в Нідерландах уперше в своєму житті я дізналася, що таке справжня конкурентна боротьба. Людина на багато готова піти, щоб утримати свою позицію, статус і дохід. У цьому висококонкурентному суспільстві ставки високі, воно не без причини надуспішне. Я через своє виховання не була навчена будь-якою ціною добиватися свого. А тому мені було складно. Мені з дитинства казали, що важка праця рано чи пізно оцінюється і приносить плоди[1].

Якось беріг мене Бог. Я часто мала дуже цікаві проекти, завдання, роботу, а тому й достатньо конкурентів. Сильніших за мене, звичайно, насамперед тому, що я не знала, що таке конкурентна боротьба. Хіба я знала тоді, хто я така і які мої сильні риси? Як себе профілювати і як поводитися в цьому новому середовищі? До того ж сам факт, що я іноземка, що англійська мова для мене була третьою, а нідерландська — четвертою, що я не знала голландську висококонкурентну бізнесову культуру, що була далеко від дому і мала сама собі давати раду, — робив мене більш вразливою до падінь чи невдач. Та якось вдавалося мені втриматися на плаву. Всі ці роки я багато молилася.

Я розумію, що конкурентна боротьба передбачає певну позицію і форму поведінки. В Голландії вона відкристалізована. Причому це я ще працювала на сході країни, де люди вважаються людянішими, простішими, доступнішими, де взаємини загалом щиріші, ближчі, справжніші. Для українки, яка в Нідерландах опинилася нещодавно, це середовище було досить сприятливим. На заході Нідерландів, де густота населення набагато вища, більше іноземців, різних бізнес-структур, де конкуренція і темп життя шалені, де жінки — як чоловіки, а чоловіки — як жінки (на моє тодішнє українське бачення), люди спопеляють одне одного професійно, механічно, автоматично. Я знаю принаймні кількох, хто втік від того шаленого темпу на схід країни, де і віднайшов свій відносний спокій.

Я поділяю думку, що треба багато працювати, щоб добитися бажаного результату. Однак при цьому вважаю порядність (англ. decency чи decent behaviour) однією з найцінніших рис людей, які мене оточують. Намагаюся мінімалізувати присутність непорядних у своєму житті. Іноді просто витісняю з власного життя. При цьому можу сміливо сказати, що людей із такою ж позицією в Нідерландах достатньо багато, їх просто треба знайти і з ними зблизитися. На це ідуть роки. Але порядні голландці можуть бути навіть затятішими від порядних українців. Вони порядні й чесні до кінця. Не кинуть і не підведуть. Вони відкрито тебе підтримуватимуть і за тебе боротимуться, навіть проти голландської держави. Я всім серцем люблю свідомих, порядних і чесних голландців. Це новий рівень порядності. Не порядність лузера, а порядність як свідомий вибір, як успіх вибору.

З часом я навчилася ставитися до своїх поглядів як до частини власної культури. Різні культури мають різні цінності та правила співіснування. При цьому я, Оксана, — з української культури, а є ще мільйони людей з інших культур, з власними філософіями життя, які мають таке ж право на існування. Але до цього моменту усвідомлення я могла сприймати такі сутички культур досить особисто.

Наприклад, кілька разів я мала сутички з нашою секретаркою, яка після 17:00 ішла додому, не завершивши термінової важливої (!) роботи. Це не вписувалося у мої мізки, не вписувалося ні в які мої шаблони. Вже з часом, набагато пізніше, я зрозуміла, що це голландська фемінна[2] культура на практиці: робота — це лише частина життя, нею теж треба насолоджуватися і робити те, що до душі. Але! Попри роботу є ще особисте життя — насичене, цікаве, багатогранне (якого в мене дуже довго в Нідерландах не було через пріоритет «робота»). Робота витягне з тебе все, а тому для себе треба вирішити, де твоя межа. 17:00 — закінчення робочого дня — приклад такої межі, кінець роботи до виконання на сьогодні.

Та повернімося до студентів. Як я згадувала раніше, задоволеність студентів — пріоритет. Як вам, наприклад, той факт, що відвідування пар — необов’язкове. Тобто викладач може вимагати, щоб студенти були присутні на його парах. І водночас це нелегко, бо політика університету говорить про інше, і студенти про це знають та успішно цим користуються. Студенти-міжнародники були достатньо мотивовані: вони платили за навчання надто багато, щоб його просто зневажити і не ходити на пари. А ось голландські студенти могли дозволити собі більше. Загальний рівень їхньої мотивації був достатньо низький[3]. Це, до речі, давало шанси іноземцям, якщо мова йшла про подальше навчання в аспірантурі чи про навчання за грантом/субсидією. Іноземці більше навчені виживати саме за рахунок наполегливої, часто понаднормової праці.

 

Для того, щоб викладати в Нідерландах в університеті прикладних наук, тепер потрібно мати диплом магістра (згідно із законом, прийнятим кілька років тому; до цього закону досить багато викладачів мали дипломи бакалавра). На момент влаштування на роботу я мала два дипломи магістра: один — український, з міжнародної економіки, другий — голландський, з державного управління. Таке в голландському суспільстві трапляється достатньо рідко. Адже приблизна статистика свідчить, що з усього освіченого населення Нідерландів диплом магістра мають орієнтовно 20%. Близько 40% мають диплом бакалавра університету прикладних наук. Щоб вступити в магістратуру з таким дипломом, часто потрібно ще рік довчитися. Решта ж має професійну профільовану освіту (на українське розуміння — нижчого рівня, ніж бакалавр).

Прийняття згаданого нового закону означало, що багатьом викладачам університету треба було йти вчитися, просто тому що вони не мали диплома магістра (включно з тими, яким за 40 років, а іноді й за 50).

Коли я дізналася про цю статистику, то подумала: нам би, українцям, трохи більше мотивації, сміливості та віри в себе!

Однак водночас і нашій державі варто замислитися над реформуванням системи освіти та регулюванням пропозиції освітніх програм навчальними закладами у відповідності до ринкових потреб. Скажімо, шалена кількість економістів і юристів, які працюють у сфері краси, свідчить про дисбаланс у попиті і пропозиції спеціалістів на ринку праці.

Голландська освіта — дуже спеціалізована. Наші студенти — студенти зі Східної Європи — у рівні загального розвитку серйозно випереджають голландців. Ми більш освічені в широкому значенні цього слова, більш обізнані з різними дисциплінами. Для амбітного українця чи українки у Нідерланди вартує приїхати на рік-півтора, щоб отримати диплом магістра. При цьому раджу дослідити можливості отримання гранту чи субсидії. Що стосується повних п’яти років навчання, Голландія не дає такої широкої бази, як Україна, Польща, Чехія, Угорщина тощо. Цього висновку я дійшла не лише на основі власного досвіду праці зі студентами з різних країн Європи, але також після розмов з українськими студентами, які мали нагоду повчитися у технічному університеті в іншому регіоні Нідерландів. Ці молоді талановиті люди були родом із Києва. Вони мали можливість почати вчитися в нідерландському університеті з першого курсу, та повернулися вчитися в Україну, в Київ, до Могилянки. З однієї причини: бо освіта там, на їхню думку, краща. Пояснюється це просто: в Нідерландах освіта вузько спеціалізована, вона сильна в окремій сфері. З українським баченням якісної освіти базові знання, які студент повинен отримати під час перших років навчання, має сенс здобути у хорошому університеті на батьківщині, в Україні.

Інша річ, звичайно ж, якщо ви націлені змінювати спосіб мислення і якщо вас більше приваблює вузько спеціалізована галузева освіта, яка відповідає вимогам часу і не містить ні секунди на вивчення чогось зайвого і менш потрібного. Але це вже інша філософія навчання, мислення й життя. Мені особисто вона дуже імпонує, особливо після того, як ознайомилася із системою зсередини. Однак Східна Європа, на моє відчуття, її поки не повністю сприйняла.

 

Оксана Лозинська народилася й виросла в Луцьку. Навчалася у Києві, має диплом магістра з міжнародної економіки.

Закінчивши навчання, працювала у відділі міжнародного співробітництва Волинської облдержадміністрації та в Міжрегіональній академії управління персоналом.

З 2007 року мешкає в Нідерландах. Цей насичений період особистого і професійного розвитку вмістив у собі навчання на магістерській програмі з державного управління; викладання та керівництво проектами у сфері сталого розвитку; коучинг студентів і спеціалістів провідних нідерландських підприємств у рамках цих проектів, а також річний сабатикал — подорож Південно-Східною Азією, а згодом теплі часи, проведені з близькими в Україні.

Нині працює в Інституті комунікацій, медіа та ІТ університету Ганзе (Hanze), м. Гронінген. Викладачка та коуч студентських дослідницьких команд у проектах зі сталого розвитку, міжнародних і міжкультурних комунікацій. Також викладає приватні уроки нідерландської мови, культури та інтеграції у голландське суспільство, зорієнтовані на знайдення в ньому власного місця та побудову власної справи.

[1]Уже набагато пізніше мені трапилася в інтернеті слушна порада: «працювати треба не багато, а головою»; згодом вона набуде важливого сенсу й у моїй філософії життя.

[2]За класифікацією національних культур голландського науковця Герта Гофстеде, фемінна культура (напр., Нідерланди) має за основу традиційно жіночі цінності: перевага надається співпраці на противагу жорсткій конкуренції; скромності та турботі за слабшими; важлива якість життя та взаємини між людьми; в пріоритеті — працювати, щоб жити, а не навпаки. Натомість у маскулінних культурах (напр., США) перевага надається досягненням, асертивності та конкуренції, філософії жити, щоб працювати, важливі гроші й речі, его та матеріальні успіхи. При цьому фемінні цінності притаманні як жінкам, так і чоловікам у фемінному суспільстві, а маскулінні цінності притаманні як жінкам, так і чоловікам маскулінного суспільства. Звичайно, небагато суспільств є екстремально фемінними чи маскулінними. До того ж рівень маскулінності — не єдина ознака, за якою суспільство можна схарактеризувати. Про різницю між культурами докладніше можна почитати англійською на сайті згаданого науковця: http://www.hofstede-insights.com/country-comparison.

[3] Ще один вияв голландської фемінної культури: особисте життя важить не менше, ніж професійне. Дитину виховують бути щасливою, знати, чого вона хоче, та насолоджуватися життям — замість того, щоб приносити найвищі бали зі школи/університету. Тому в Нідерландах існує поняття «zesjes cultuur» — культура шісток, — коли студент задоволений найнижчою прохідною оцінкою 6. Іноземець, зазвичай, прагне мати 8 або 9.