Остап Микитюк. «On the road»

Остап Микитюк – письменник, музикант, культменеджер, працює у харківському видавництві «Фабула».

З 2008-го року встиг побувати учасником і ведучим Літературної пригоди «Дністровський каньйон – 2014», координатором всеукраїнського-молодіжного-мистецького руху «Вулична поезія» в м. Івано-Франківськ (2014 р.), організатором арт-фестивалю «Деталь» в м. Калуш (2010-2012 рр).

Остап став фіналістом Літературного слему в рамках 21-го Форуму Видавців (Львів, 2014). Брав участь у фестивалях та подіях: «Книжковий Медвін» (Київ, 2015 р.), Клуб бойових митців «Країна Мрій» (Львів, 2015 р.), Покрова ім. Т. Мельничука (2016 р.), Книжковий Арсенал (Київ, 2016, 2017 рр), 24-ий Форум Видавців (2017), Porto Franko Gogol Fest, Трикутник, Арт-Візія та Міжнародний фестиваль «Ї» у Тернополі тощо.

Співавтор поетичної збірки «Нас.Троє» («Discursus», 2015), упорядник поетичної збірки «Воблер» Юлії Вротної, друкувався в різноманітних українських та міжнародних альманахах та антологіях. У 2017 році дебютував як прозаїк з оповіданням «Ліліт» у міжнародному альманасі «Terra poetica».

Учасник численних літературних читань, слемів та арт проектів.

На сайті журналу «Артефакт» публікуємо його добірку віршів «On the road». 

***

Їхати у череві залізного хробака
Від порту до порту прошиваючи
Підземелля.
Розтікатися тут як ріка,
що пливе паралельно
Поряд зі мною
Натякаючи на вірний маршрут.
Їхати догори ногами доки ще
Спрути і медузи освічують шлях
Доки боги зберігають своє лице…
Зустрінемось друзі там на кінцевій станції
Де вагони перетворюються у кораблі
Де ловлять бога за бороду
І цілий світ
Де сонце має присмак меду і молока
Де Стікс впадає у Чорне море
І робить його золотим.
Врешті там, де я цілую її вуста
Не востаннє.
І тримаю небо над її головою
Доки вона спить
Напередодні шторму.

 

---

***

Осідати на дно в Брюґґе
Кажеш мені по телефону
Пора. І ніби-то
Не за горами
Наша старість.
Осідати на дно тихо
Осідати, як шум у склянці.
Зрушити запобіжники
На позицію “вимкнути”.
Сховати кулі назад
У коробку.
Сховати їх у шафу.
– Вимикай світло – скажеш –
Лягай нарешті під ковдру…
І дивися той дивний сон
У якому нас нема
У якому день це темрява,
Ніч – світло.
А березень – все ще зима.

---

***

Він і він – мовчать
Вона і він – мовчать
Вона і вона без змін, також.
Усе, що у мене є –
Усвідомлення, що усі ми
Рівні й тимчасові.
Просто тримай за руку
Того хто поряд з тобою.

---

***

Моя особиста кіра найтлі
Крутиться в ліжку
Скидає ковдру
Закриває очі
А потім каже:
Кіт повинен мати шерсть!
Не інакше.
Амінь! – кажу я.
Ніби констатуючи.
Внутрішньо не погоджуючись.
Бо маю право на свою думку
Бо маю право
Не створювати конфліктів
Там де їх нема.
Бо маю право
Любити не за шерсть
Любити не кота
а її.

---

***

якось коли нап’юсь і забуду як жити
закурю і згадаю що десь там є ти
алкогольно далеко.окремо. щомиті
бачу форми твої еротичні. І сни
Come on baby, light my fire
Come on baby, light my fire…
Я сьогодні як Джиммі – дикий
Вихід там, і двері відкриті.
Я сьогодні як Джон – прошитий
Шість разів над прірвою в житі.
Проростай в мені квіткою Йоко
Із грудного мого решета
Baby, you can drive my car
Baby, you can drive my car…

---

 

***

Слова мене не лікують
Лиш болять і здавлюють скроні
Мої тихі і мудрі ворони
Жартують.

Слова як затоплені кораблі
І солені як та вода
Що навколо
Важкі
Увага!!
Плі!
Радар
Мене не фіксує
Жоден радар мене не фіксує
Слова мене не фіксують
Мої тихі і мудрі ворони
Тихо і мудро
Сумують.

---

 

***

Мої потенційні попутники
Капітани і другі пілоти
Сірих рік
Котрими сплавлялись
Вчора
Сьогодні
Мабуть завтра
Бест френди на кілька наступних годин,
Я пам’ятатиму їх завжди, але…
справжніх імен
Мені не вистачить сили згадати
Ніколи
Залишаться
Джонами, Марками,Пітерами…
Роботягами, акторами, клерками
Залишаться за своїми штурвалами
Доки знову ці паралелі
Перетнуться
Де сонце й пилюка хай-веїв
Де тепла вода з старенької фляги
втамовує спрагу
Де from hell