Одна історія. Чому всесвітньо відомий Ернест Гемінґвей наклав на себе руки

Він був одним з найкращих журналістів усіх часів і народів, висвітлюючи військові події та міжнародні конференції, на яких вершилася доля світової цивілізації. Але кореспондентська діяльність не приваблювала Ернеста Гемінґвей так сильно, як можливість займатися літературою. Зрештою він добився свого – став всесвітньо відомим письменником, здобув пулітцерівську та нобелівську премії. Однак за цей успіх, старий дядько Гем потім заплатив глибокою депресією, яка змусила його взяти до рук рушницю і покінчити з життям. Життям, за час якого, він зробив боляче не одній близькій людині. 

У 9 років зовсім ще юний Ернест Міллер Гемінґвей створив своє перше оповідання, в якому розповів, що мріє мандрувати світом та писати книги. Він втілив свою мрію у життя, розпочавши шлях до літературних небосхилів зі скромної посади журналіста газети «Канзас Сіті Стар». Незабаром розпочалися й далекі мандрівки. Але перша така мандрівка запросто могла стати останньою. У свої 18 Гем відправляється до Європи, де вирує гаряче полум’я Першої світової війни. Поганий зір став на заваді у бажанні тримати в руках зброю та бути на полі бою. Та йому все ж вдалося потрапити на передову.

Ернесто кермує автомобілем та підвозить продукти солдатам прямісінько в окопи. Під час артилерійського обстрілу, намагаючись врятувати пораненого італійського снайпера, він отримує своє перше поранення, яке назавжди змінить його життя та історію всієї світової літератури.

 

Коли йдеш на війну юнаком, тобою володіє велична ілюзія безсмертя. Там убивають інших, але тільки не тебе. Та як тільки тебе серйозно поранено, ця ілюзія миттєво зникає. Ти розумієш: смерть – це те, що може легко статися і з тобою.

 

Так писав про війну Ернест Гемінґвей, автор роману «Прощавай, зброє» – книги про сильне кохання у часи смерті та жаху до життя, яку відчуває людина, котра бачила та відчувала загибель на відстані пів-подиху. Історія закінчується трагічно – помирає кохана головного героя та їх новонароджена дитина і персонаж повертається до готелю, символу далеких мандрівок, у які після війни пустився американець Гемінґвей.

Америка, Іспанія, Куба, Великобританія – де тільки не бував письменник. Та основним місцем проживання для нього став Париж. Саме там він припинив займатися журналістикою та вирішив присвятити своє життя літературі.

Він не тільки писав коротку й велику прозу, а й проводив час у паризьких літературних колах, де було чимало американських та англійських письменників. Оточення і знайомства Ернеста – це  Френсіс Фітцджеральд, поет-модерніст Езра Паунд, автор знаменитого роману «Улліс» Джеймс Джойсом, ну і звісно – літературознавиця Гертруда Стайн. Саме вона сказала Гемінґвею: «Всі ви – втрачене покоління». Ці слова стали епіграфом до найкращого роману Ернеста – книги «По кому подзвін, де він описав свої враження від громадянської війни у Іспанії.

 

Символом життя дядька Гема і стало це втрачене покоління, яке пройшло жахливу війну, що припала на найкращі роки життя людини – молодість, яку вже не повернути.

 

Тема війни червоною ниткою пронизує теплий светр життя письменника. Гемінґвей не може не писати про неї, тому коли розпочинається Друга Світова, він їде до Лондона. У місті над Темзою, Гем воскресає, як журналіст, пише гарячі репортажі, будучи ключових подій і саме через це його газетні матеріали стають справжнім історичним джерелом.

 

Після війни письменник переїхав на Кубу і знову береться до літератури. Однак дитяча мрія не сидіти на одному місці, а мандрувати дається взнаки і Гем знову збирається в дорогу.

 

Читачі давно не мали від улюбленого автора сильних творів і вже подумки ставлять хрест на його літературній кар’єрі. Однак дядько Гем ефектно повертається до письма, і в 1952 році публікує знамениту повість «Старий і море». 5 мільйонів екземплярів журналу «Лайф», де Ернест публікує текст, читачі розкупили за 2 дні. Тож недарма через рік йому присудили Пулітцерівську, а згодом і Нобелівську премію.

 

Однак у літературній славі, письменник загубив сімейне життя та добрі стосунки з рідними. Його мати, Грей Голл ніколи не підтримувала Ернеста у його заняттях літературою. Колишню дружину, Поліну, він кинув заради іншої жінки, з якою втілював іншу дитячу мрію – мандрував. Мама так і не пробачила йому цей потяг до війни, журналістики та нових жінок. Саме з цим почуттям провини 2 липня 1961 року і застрелився  Ернест Гемінґвей.

Відео: програма Одна історія, 24 канал 

Текст: Роман Коржика