Німецька поезія тридцятих: Якоб Ван Годдіс

Йосип Сталін розстріляв незручних йому російських та українських поетів у тридцяті роки. А що зробив з німецькими літераторами Адольф Гітлер? Чи було в німців своє “Розстріляне відродження”? Чи, можливо, Третій Рейх давав авторам повну або часткову свободу слова?

Ким тоді були німецькі поети, що вони писали, як дивилися на світ, тоталітарні режими та літературу? Журнал “Артефакт” береться з’ясувати це, пишу короткі тексти про німецьких поетів, перекладаючи їх вірші та публікуючи вже перекладені тексти. Також робитимемо паралелі з українською літературою, бо ми впевнені, що це — важливо.


Отже.


Хто такий Якоб Ван Годдіс?


Хто знайомий з німецькою літературою початку XX століття, той певно знає про Георга Гайма. Молодий поет та прозаїк, що писав експресіоністські тексти, важку, модерну, чорно-суїцидальну прозу.

Гайма називали “Німецьким Рембо”, а сам він займався літературою лишень три роки. Загинув у 24 роки, провалившись під лід, коли гуляв на річці чи озері.

Георг Гайм

Якоб Ван Годдіс був найкращим другом Георга. Смерть Гайма сильно вплинула на Якоба — він тужив, важко переживав смерть друга й, на жаль, збожеволів та потрапив до психіатричної лікарні. До кінця свого життя він не зміг повноцінно вилікуватися.

Проте бували в нього періоди частково одужання, коли він писав, виступав, а його збірка та окремі вірші тисячами видавалися в різних країнах Європи. У квітні 1926 року поезія Якоба Ван Годдіса вперше вийшла українською.

“Життя й революція” – щомісячний журнал громадського життя, літератури та науки оприлюднив тексти двох віршів ван Годдіса. Їх переклав Юрій Клен — український поет та критик німецького походження, справжнє ім’я Освальд-Еккард Бургард.

Кінець світу…

Капелюхи з голів зриває вітер.
На світі метушня і безголов’я.
А гонтарі з дахів летять в повітря.
Росте — читаємо — шалена повідь.
Лютують вихорі на узбережжі.
І греблі рве скажений біг морів.
У всіх людей тепер проклята нежить.
Вниз потяги летять з усіх мостів.

У коментарі до публікації Юрій Клен написав про Якоба так: У нього вийшла одна тільки книга віршів “Кінець світу”, якою він одразу прославився.

Також Клен переклав вірш “Вранці”, з цієї ж збірки ван Годдіса:

Вранці

Буйний вітер схопившись,
Криваві ворота залізних небес
розчинив,
Стукає в башти,
Дзвенить понад містом і міддю гуде.
Ранкове сонце у сажі. Грім паротягом
ударив.
Ходять плуги золоті у хмарах.
Буйний вітер над містом.
Пароплави на хвилях
розгойдав.
Бачиш, жінки та дівчата ідуть на
роботу.
У світлі блідому. Одежі в них мають.
В очах у них золото.
Просять тіла їх кохання,
Але машина кличе до себе.
Поглянь на ніжне світло неба,
На ніжну зелень дерев.
Чуєш! Кричать горобці,
А далеко у диких степах
Співає жайворон.

Вірш “Кінець світу” вперше надрукували у берлінській газеті “Демократ” за три роки до початку Першої світової війни – 1911-го. Пізніше Ван Годдіса та Георга Гайма літературні критики називали пророками. Поетів часто називають пророками, так що — не новина.


Ван Годдіс був поетом-експресіоністом


Що таке експресіонізм? Як його пояснити?

Ми зараз не будемо давати академічних визначень — словники та вікіпедію всі можуть прочитати, а скажемо наступне. Експресіонізм — це коли поети відчувають, що світ котиться у прірву. Ось скоро буде війна, політики, підприємці злі та жорстокі, їм наплювати на інших людей.

Подивіться на картину Мунка “Крик” і уявіть, як би її можна було виразити літературою. Ото й буде вам експресіонізм.

Якщо говорити про експресіонізм в Україні, то одним з перших цей стиль почав практикувати Микола Бажан. 1926 року вийшла його збірка віршів “17-й патруль”. Ось деякі з них:

ПІСНЯ БОЙЦЯ

Бойці виїжджали і коні іржали
(стримано в стременах сталь дзвенить),
а дим терпкий у полі, а в полі дим іржавий,
і слина з кінських губ, немов ковильні ниті.
Дібровою загін бойців поїхав,
підковами клепали коні путь,
і лязк шабель, і брязкіт піхов
у тиші чорній чуть.
Насували на лоба папахи,
ковтали піль міцний, солодкий дух,
і порохом жилаві руки пахнуть,
і кров’ю засмердівсь ялозений кожух.
Ось один похилився. Я знаю: ти мариш
про дітей і про жінку якусь.
Полюби ж, полюби, товаришу,
в барабані сім мідних куль!
Бійцям не можна спать на варті,
стискаючи криса в руці.
Чого ж то будуть варті
Такі бойці?
То ж ви є месники тепер за них,
ви месники єсте
за братів розтерзаних,
згвалтованих сестер.
Бережіть, бережіть і гордіться
найменням суворим своїм,
найменням червоногвардійця
і прапором бойовим!
Коли ворожий почуєш постріл,
— рушницю, й на коня!
Подивися на обрій просто,
— поганяй!
Крізь гони, крізь гони
боєць помчить.
Лічи патрони,
ран не лічи!
Не питай дороги,
хоч трупом ляж!
Серце — в остроги,
й стягни патронташ.
Хай вітер в вічі,
умри — не стій!
На кожній стрічі
стріваєм бій.
Команд не ждіте!
Хто став — пристрель!
Розкрають вітер
Десять шабель.
Хіба буржуям
злякать тебе?
У кров фарбуєм
десять шабель.
І ми двічі умерти змогли б
за чорний вугіль, за чорний хліб,
за чорні натружені руки
ми двічі умерти змогли б.

СОНЕТ

Відстукали копита коней бойових,
серця — в мозиль, каміння — в пил зітерши,
і я прийшов, прийшов уже не перший
слідами втоптаних доріг.
Слідами втоптаних доріг
прийшов, спізнившись і відставши,
і стрів, хоч знаю — не назавше,
буденний час мигички та відлиг.
Буденний час мигички та відлиг
я полюбити хтів, і полюбить не зміг…
І куряву думок знов згадка золота жене,
і б’ється в розуму незборений поріг
невпинний плин згадок моїх,
й густою кров’ю серце навантажене.


Першовідкривач


Якоб Ван Годдіс став одним з перших поетів, хто не просто писав у такому стилі, а хто просував цей стиль, організовував літературні вечори та створив мистецьке об’єднання. Воно називалося “Новий Клуб”. Почало роботу 1909 року.

1910 року “Новий клуб” перейменували на “Неопатетичне Кабаре”. Цим всім керував саме Якоб Ван Годдіс.

Що робили на подіях цього мистецького об’єднання? Читали вірші минулих та сучасних німецьких поетів, робили виступи піаністів та інших музикантів. Проводили лекції з літератури, філософії та історії. Та найголовніше — давали молодим поетам почитати.

Неопатетичне кабаре. Афіша 1912 року.

Саме у такий спосіб, саме завдяки Якобу ван Годдісу німці відкрили Георга Гайма.

Завдяки “Неопатетичному кабаре” поети й читачі почали спілкуватися, комунікувати, обмінюватися думками. Вже тоді Стефан Цвейг писав:

 

Схоже, в наші дні знову готується повернення до початкового зближення і єднання поета і слухача, поява нового пафосу. Театр був першим містком між поезією та натовпом … Здається, поети знову здатні, як в минулі часи, стати якщо не духовними вождями часу, то хоча б приборкувачами та збудниками своїх пристрастей, рапсодами, що волають, займистими речовинами, що несуть святий вогонь: енергію…

 

“Неопатетичне кабаре” існувало до 1914 року. Почалася Перша світова, яку пророкували поети та все закінчилося.

Після війни видавець Ганс Пфермфет перевидав збірку “Кінець світу”. Її презентували у галереї DADA в Цюриху. Швейцарська презентація пожвавила увагу до віршів Якоба. Розбита післявоєнна Європа продовжувала читати й вірші ван Годдіса прийшлися німецькій, австрійській, чеській, польській публіці до смаку.

1926 року мама ван Годдіса попросила окружний суд німецького міста Тюбінген визнати свого сина недієздатним. З того часу Якоба переводили з однієї лікарні в іншу.

1933 року, коли нацисти вже були при владі, родина Якоба тікає в Палестину. До кінця життя один з перших німецьких поетів-експресіоністів проведе у психіатрії.

Гітлер оголосить експресіонізм дегенеративним мистецтвом. У тридцяті роки ван Годдіса читатимуть лишень потайки.

1942 року нацисти розстріляють Якоба у польському місті Любляна в концтаборі для психічнохворих Собіборе.


Автор: Роман Коржик


 

Друзі! “Артефакт” – це незалежний журнал про культуру. Нас ніхто не фінансує. Тому підтримайте авторів. Тут посилання на платіж через монобанк. Дякуємо!

А це карта приватбанку:

4149 4991 1010 5317

А ще у нас є свій магазин крутих футболок на історичну та культурну тематику. Ви можете придбати футболку, светр чи горнятко й цим підтримати наш журнал!


Facebook Comments

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *