“Невідомі відомі”: проект про українських поетів та поеток, які були змушені еміґрувати

“Невідомі відомі” – це міні-проект літературного роз’єднання “Грань”, присвячений українським поетам та поеткам на еміґрації.


Про цей проект журналу “Артефакт” розповів поет, один із засновників літературного роз’єднання “Грань” Ростислав Кузик:

Їм довелось покинути Україну з тих чи інших причин, але вони не припиняли творити українську літературу за межами країни. Більше того, ми зосередились на модерній поезії ХХ століття, бо вважаємо, що цей період часто залишається поза увагою, але саме він заслуговує на неабияку прикутість поглядів та думок, адже через велику потвору, яку ще називають Радянським Союзом, на теренах України вкрай важко було творити іншу літературу, аніж совок-реалізм. Це проект, головна мета якого – не дати зникнути у закутках пам’яті іменам цих поеток та поетів, які творили надзвичайну поезію, таку незнану і недооцінену сьогодні. Хтось із них більш відомий, хтось абсолютно навпаки. Ми робимо невеликі пости на нашій сторінці у Facebook, включаючи до них трохи інформації про автора та його поезію, а також власне саму поезію.

Ростислав Кузик

Публікуємо їх під хештегом #невідомі_відомі. Коли закінчимо із модерною поезією ХХ століття, можливо, візьмемось за щось інше в рамках цього ж проекту, бо несправедливо забутих і невизнаних імен в українській літературі повно, але про це ще рано говорити.


Журнал “Артефакт” публікуватиме тексти цього проекту – розповіді про авторів та їх вірші.

Перший, кого обрала редакція журналу – Вадим Лесич. Він сьогодні є одним із найбільш недооцінених і незнаних українських поетів.

На данном изображении может находиться: 1 человек

Вадим Лесич народився 1909 року у Галичині (с. Устя, Снятинський район, Івано-Франківська область), в родині вчителя. Після Другої світової війни поет жив у Західній Німеччині в таборахпереміщених осіб. В 1948 році переселився до Нью-Йорку, де працював у страхувальному бюро.

Під кінець двадцятих і на початку тридцятих років друкувався під псевдонімами Ярослав Ярий і Ярослав Дригинич. Перекладав польських
поетів,а також Т. С. Еліота і X. Р. Хіменеса. Публікував статті з літературної й образотворчої критики. Помер 1982 року.

Богдан Бойчук про поезію Лесича писав таке:

“З усієї багатогранносте творчости Лесича різко вирисовується два його основні профілі: один елегійний, ліричний і філософський, вдумливий; другий
суворий, драматичний і кутастий. Але ці дві контрастні, з першого погляду, властивості одночасно творять подиву гідну цілісність.”

Чорне і біле

Не викочуються ночі за обрій, не скресають
сивими смугами, березовою корою.
Гіркне горизонт, засіяний маковим вітром,
розсипається шумом дерев.
Не розгадати, що – за полудою: полум’я полинів,
виплески плавнів, плач полонянок?
І лепехою і чортополохом
стелиться улоговина. Сплоска
сплигують ласиці між листвою:
ласиці далекого світанку…

І очі твої – зелені, як листя,
тіло – у сполохах ласиць,
виблискується, ласкавіє…
Належиш — вчорашньому дневі,
дивині, дивдеревам.
Біле твоє тіло – на грані ночі
біліше від полудня.
Спливає водоспадом – у сон,
по скелях, зламах каменя.
Волосся розплелося димом
над течією. Блукаємо:
ближче, ще ближче нахилені,
навколішки,
стегнами,
раменами,
устами припадаємо,
де колує, колишеться крилами,
над брилами, над чорториями —
і перетинає стрілою блискучою
– білий біль.

Б

Втікаємо від ночі
прискореними кроками
пов’язані руками
але вони тремтять
як ліс що його переходимо
і галуззя б’є нас по обличчях
а з листочків скапують роси
на очі
передираємось сліпо крізь ніч
не знаємо – щб за лісом
на межі ночі
чи безмежжя рівнинне
чи урвища й пагорби голі й безбарвні
чи море

видираємось з ночі
щоб потонути
в теміні невідомого
у передранішнім холоді
цокають дерев’яно
наші розрушені кості
розпростаних ніг
і затиснених рук
тягар наших тіл
ми лишили потойбік ночі

Е

Під рінню попіл стлілих костей
із смуг наверствувань бурян
і проростає жовтий жостір
на вишляху троянд

пливуть за вітром в мерехтінні
сноярі квітні пелюстки
і плине день легкою тінню
над плюскотом ріки

так сцілилися із землею
пливучий час і змінна річ
і виливаються над нею
амфори облич

сторінка літературного роз’єднання Грань – тут. 

Facebook Comments

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

%d блогерам подобається це: