Наші літературні герої. Шекспір змалював Ромео і Джульєтту із жителів українського міста

Будь-яка література – це наслідування. Відомий факт: Вільям Шекспір, створив п’єсу “Ромео і Джульєтта” змалювавши героїв з новели новели італійського письменника Луїджі Да Порта.

Та мало хто знає, що італієць написав своє оповідання, посилаючись на реальні події, які відбулися в одному українському місті.

Українське місто

 

Джерелом інформації для Луїджі Да Порта стала історія самовідданого, достатнього подиху, дивовижного кохання української дівчини Пелагеї та італійського юнака Ромуальдо Мікелліні.

Цю історію він дізнався від прибулих із Львова друзів Ромуальда – виноторговців, – пише історик Марко Сімкін журналіст –міжнародник , кореспондент «Forum International Press TV».

На околиці середньовічного Львова існувало Краківське передмістя, в якому з давніх часів проживали представники різних народів: євреї, татари, греки, німці, українці та італійці.

Результат пошуку зображень за запитом "шекспір"

Так склалася доля, що поруч тут мешкали дві родини – українця ремісника та італійця виноторговця. Вони були добрими сусідами. В їхніх родинах зростали діти майже однолітки – в українській дівчинка Пелагея, а в італійський хлопчик Ромуальдо (Ромео). Діти стали друзями – вона вчила його української – він її італійській мови… Швидко промайнули роки, дитяча дружба переросла в справжнє кохання.

Ромуальдо освідчився Пелагеї в коханні до неї, вона відповіла взаємністю. Вони заприсяглися один одному у вічному коханні. Але коли розповіли про це своїм батькам – італійці та українці, не змовляючись відповіли, що згоди на одруження не дадуть ні за що. Справа була у тому, що в той час існувала категорична заборона, аж до смертної кари, за намір шлюбу між представниками різних конфесій. Мешканці Львова ще незабули, як у 1518 році на центральній площі міста за присудом суду були спалені живцем православний вірменин і полька католичка, які покохали один одного. Добрі сусіди православні українці та католики Мікелліні перетворились на ворогів. Виноторговець, вирішив відправити Ромуальдо із караваном до Італії, сподіваючись, що під час довгої подорожі останній відмовиться від свого кохання.

Краківське передмістя. Реконструкція Ігора Качора

Ромуальдо освідчився Пелагеї в коханні до неї, вона відповіла взаємністю. Вони заприсяглися один одному у вічному коханні. Але коли розповіли про це своїм батькам – італійці та українці, не змовляючись відповіли, що згоди на одруження не дадуть ні за що. Справа була у тому, що в той час існувала категорична заборона, аж до смертної кари, за намір шлюбу між представниками різних конфесій. Мешканці Львова ще незабули, як у 1518 році на центральній площі міста за присудом суду були спалені живцем православний вірменин і полька католичка, які покохали один одного. Добрі сусіди православні українці та католики Мікелліні перетворились на ворогів. Виноторговець, вирішив відправити Ромуальдо із караваном до Італії, сподіваючись, що під час довгої подорожі останній відмовиться від свого кохання.

Церква Благовіщення Богородиці. Реконструкція Ігора Качора

Весною 1524 року у Львові спалахнула епідемія чуми. Повернувшись із Італії Ромео дізнався, що його кохана Пелагея захворіла. В той час хворих на цю недугу вивозили подалі від міських мурів і залишали в саду (неподалік від нинішнього ринку “Краківський”), де ними опікувалися монахи. Там і знайшов свою кохану Ромео. Не дивлячись на умовляння родини, яка благала його не ризикувати своїм життям, він залишився із Пелагею сподіваючись, що зможе врятувати її від смерті. Але, на жаль, через декілька днів дівчина померла на руках коханого. Пелагею поховали на кладовищі біля церкви Благовіщення, яка в той час знаходилась на сучасній вулиці Городоцькій.

А через декілька днів, перейнявши від Пелагеї хворобу, помирає невтішний Ромео. Вмираючи, він попросив родину поховати його на цвинтарі костелу Святого Станіслава, який в той час знаходився неподалік від кладовища, де спочила Пелагея. Цвинтарі розділяла тільки стіна. Знаючи, що кохана похована під стіною, юнак свою родину про те, щоб його могила теж була під самою стіною та щоб на обох могилах були однакові надгробки і на кожному із них були вибиті два серця з’єднанні листям лавру.

Безутішні родини, які втратили своїх дітей, примирилися і виконали останню волю Ромео, відтворивши на надгробках напис із вірша львівського поета Шимона Шимоновича: “Що любов сполучить і смерть не розлучить”.

Костел Св. Станіслава. Реконструкція Ігора Качора

Після похорон засмучені друзі Ромео – італійці знов помандрували до Італії, розповідаючи своїм знайомим про романтичну і водночас трагічну історію кохання між Ромео і Пелагею.

Не відомо чому, переказуючи цю львівську історію Луїджі Да Порта змінив ім’я Пелагеї на Джульєтту і переніс подію до Верони у своїй новелі – залишимо це на сумлінні автора.. Цю давню легенду підтвердив у своєму латиномовному рукописі «Leopolis Triplex» (Потрійний Львів) видатний львівський поет та історик Бартоломей Зиморович, який із 1648 по 1668 був бургомістром Львова.

Бартоломей Зиморович (1597-1677) - бургомістр, історик, поет, один з провізорів шпиталю Святого Духа.

Маючи доступ до архівів та вивчаючи старовині документи він знайшов свідчення того, що на початку XVI століття у Львові дійсно проживала родина італійця Мікелліні та про трагічне кохання Ромуальдо та Пелагеї. Зиморович віднайшов могили закоханих, переписав написи на надгробках і повернувшись до магістрату вніс опис в свій рукопис.

Давно вже нема у Львові ні церкви Благовіщеня, ні костелу Святого Станіслава (він стояв на місці перетину теперішніх вулиць Ш.Алейхема та Городоцької) – понад двісті років тому руїни тих храмів були знесені за наказом австрійської влади. Не стало і старих поховань. Але коли крокуєш вузькими вуличками старовинного Львова здається, що над старими куполами храмів і дахами будинків витають душі Пелагеї та Ромуальдо, нагадуючи нам, що тих кого з’єднало кохання не в силі роз’єднати навіть смерть.

Таку ж версію безсмертного твору висуває львівський історик, заступник голови Галицького авіаційного історико-технічного товариства Вадим Гаха. Він спирається на дані авторитетних істориків Бартоломея Зіморовича (XVII ст.), Францишка Яворського та Дениса Зубрицького (XIX ст.).

– Наприкінці XVI століття у Львові нестямно покохали одне одного італієць, виходець з грецького острова Кріт Мікелліні та українка Пелагея. Кажуть, хлопця звали Ромуальдо, або Роман. Однак точного його імені, як і прізвища дівчини, історія не зберегла. Вони були з купецьких сімей. Жили закохані у Краківському передмісті (його територія простягалася від сучасного собору Святого Юра до Підзамча і охоплювала центр міста). Цей район, крім українців, населяли представники різних національностей – вірмени, татари, молдавани, євреї, італійці, греки. Мікелліні і Пелагея здружилися дітьми, а коли подорослішали, між ними спалахнуло сильне почуття. Та на шляху їхнього кохання встали батьки, які не дозволяли молодим людям зустрічатися через різну конфесійну належність. Вона була православною, він – католиком… У ті часи у Львові до таких союзів ставилися, м’яко кажучи, з осудом. У 1518 році у покарання за кохання на головній площі міста привселюдно спалили живцем православного вірменина Ованеса Івашку та католичку Софію, – розповідає Вадим Гаха.

Що з цим всим робити?

Вадим Гаха подав ідею встановити меморіальну дошку з погруддям Шекспіра на місці поховання Пелагеї і Мікелліні, що приваблювало б іноземних туристів до Львова. Однак історики не можуть стовідсотково довести, що прототипами Ромео і Джульєтти стали саме львівські закохані. Хоча те, що історія кохання Пелагеї і Мікелліні є правдивою, ні в кого не викликає сумнівів. Так, із версією про львівські корені шекспірівської п’єси категорично не погоджується відомий дослідник львівської історії, науковий співробітник Львівського історичного музею Борис Мельник. Він пояснює це тим, що у “Ромео і Джульєтті” зовсім інша фабула, інші події.

“Легенда про Ромео і Джульєтту має сієнське, італійське походження, – каже він. – Дію, яка розгортається у XIV столітті, Шекспір переносить у XVI. Оригінальне трактування цієї легенди дає Карел Чапек, який володів добрим почуттям гумору. За його версією, Джульєтта не покінчила життя самогубством, а вийшла заміж за графа Паріса та мала від нього сімох дітей. Вона була з багатої сім’ї, зазначає Чапек, а Ромео був з цих голодранців Монтеккі – хіба він був їй парою?”…

Вірменська версія

У давньому Львові проживав один заможний вірменин, якого звали Івашко Тихнович. Він зі своєю дружиною-вірменкою та юним сином активно займався торгівлею східними прянощами у Львові, часто відвідуючи Крим та Османську імперію. Швидко розбагатівши, він придбав собі велику кам’яницю на вулиці Вірменській, ставши одним з найшановніших членів вірменської громади Львова.

Зображення вірменки

Але якось раптово горе прийшло у сім’ю Івашка. Буквально за кілька днів, через невідому хворобу, згасає його дружина, на котрій трималося усе сімейне господарство. Щоб доглядати будинок та господарство, наш Івашко наймає молоду служницю – полячку Софію. Життя так склалося, що з часом Івашко закохався у Софію і у них почалися романтичні стосунки.

Ніби звичайна життєва історія, але не для Львова 500-літньої давності. Уся складність ситуації полягала в тому, що Івашко був вірменином, а його нова пасія Софія – католичкою. Річ у тім, що тогочасне суспільство, на відмінну від сучасного, було становим (поділеним за релігійними, соціальними, майновими та іншими критеріями), через що сексуальні стосунки між представниками різних релігійних конфесій (тим більше дошлюбні чи позашлюбні) були заборонені.

Особливо це стосувалося вірмен, котрі не тільки проживали окремою громадою зберігаючи свої традиції протягом віків, але й сповідували особливий тип православ’я – монофізитство (Вірмени сповідують особливий тип православ’я – монофізитство. Різниця від традиційного православ’я чи католицизму полягає в тому, що монофізити визнають лише одну подобу Ісуса Христа – божественну, в той час як майже весь християнський світ визнає подвійну природу Ісуса – людську та божественну), яке для католицької церкви виглядало як єресь. З часом цей поділ ставав все більш умовнішим, але у XVI ст. ці погляди ще стійко зберігалися.

Джерела:

  1. Фотографії старого Львова
  2. Високий Замок
  3. Amazing Ukraine

Facebook Comments

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *