Лада Єременко. “Богові, що народив слова”

Коли мені було п’ять чи шість років, я вперше прочитала вірші свого діда, і мені теж захотілося писати. Тоді він посадив мене за стіл, дав листок, ручку, і сказав: «Ти – чистий лист. Тепер пиши». 

Коли мені було п’ять чи шість років, я вперше прочитала вірші свого діда, і мені теж захотілося писати. Тоді він посадив мене за стіл, дав листок, ручку, і сказав: «Ти – чистий лист. Тепер пиши». 

Коли мені було п’ятнадцять, я скинула свої перші вірші улюбленій поетці, і вона відповіла мені: «Стань собою або не пиши більше ніколи».

Спочатку я довго намагалася зрозуміти, шо ж вони обидва мали на увазі, а потім подумала: що, якщо той потік слів і асоціацій з голови – це і є чистий лист, це і є я? Що, якщо нічого не треба вигадувати?

То я й не вигадую. Я все це бачила.


Журнал Артефакт публікує добірку віршів львівської поетки Лади Єременко “Богові, що народив слова”.


 

подивися на мене, глиняний:
я не з твóго ребра народжена,
хоч з тобою чомусь втотожнена
і твоїми гріхами вигнана.

подивися на мене, áдаме:
щоб мечі твої були точними,
замість ран твоїх кровоточила,
замість тебе сходила шрамами.

подивися на мене, батьку всіх:
я для тебе створила всесвіти,
щоб ти зміг їх критично скреслити,
щоб ти знову нещадно знищив їх.

подивися на мене, любий мій,

відійди
і
дивися
здалеку:

мене яхве створив зі сталі

і з останнього подиху лютого.


 

я збираю себе по буквах чужих щоночі
я боюся так боюся себе проспати
хочеш розкажу як на небі про мене квокчуть?
не хвилюйся
я вкладуся у сотню знаків

я молюся богу щоб він мене не калічив
і не вірю
бо топлюся в його калюжах
воскресати це не щастя а щирий відчай
знов стискати в обіймах розідрану хриплу душу

те повітря що ти ковтаєш мене задушить

я так хочу знати що завтра настане вчасно
щоби біль не залишався у межах вчора
я боюсь
насправді мені неможливо страшно
не знайти у цього рівняння той сраний корінь

бог – араб якому ти кажеш що не цікавить
але він продовжує слати свої дікпіки
твій синок найгірший аб’юзер маріє
аве
я втомилась
підкажи мені
де тут вихід

 


 

господи молю не рятуй мою грішну душу
у раю не буде чорнил для мого паперу
а мене розривають слова
і хоч кров’ю мушу описати кожне коло твоєї терри

у раю не буде яблука і адама
змій звільнився
на землі спокушають краще
я молю
забери прощення тобою дане і лиши мені моє слово
міцніше
важче

не дивись так лагідно
пальці мої червоні від дощів
що спадають з хмарин отруйних моїх слів
освячених фіолетом втоми і запатентованих чорнотою букви

я не хочу малювати холодну вічність
і мішати сірий із сірим без жодних зрушень
господи я стою на колінах не канонічно
і тому молю
не рятуй мою грішну душу


 

тільки не кажи

що вже знаєш

що після неї

не описуй мені порожнечу

ніщо

і холод

для початку непогано знати і межі стелі

на десерт скуштуй будь ласка шматочок болю

 

тільки не кричи

що темрява

це кінцева

що не буде бісів

янголів

пляшки пива

не кажи

що домовина

єдина сцена

у бездарній п’єсі

зіграна без надриву

 

не пояснюй

що мелодійність не має сенсу

що давно вже знаєш

краще не відчувати

напиши кричущий лист на мою адресу

і нехай абсурд зачинить за мною ґрати

 

тільки не кажи

що знаєш

що після бога

лиш не про самотність

у цьому найкращий маркес

говори зі мною про що завгодно

тільки не розказуй

що знаєш

яким є

хаос


до речі, твої шляхи не ведуть нікуди

водій не знає маршруту

і гугл бреше

як хочеш дізнатись правду – цілуй іуду

ти будеш перший

 

до речі

тобі не зриває дах

або не одному

координати діаметрально протилежні

я бачу світ крізь окуляри моїх агоній

я бачу світ

який скінчається вже не вперше

 

до речі

можеш пити поки тече в горлянку

і видивлятись у картинах порожніх сенси

я все одно не знаю коли по нас пустять танки

ти все одно не знаєш скільки ще буде весен

 

водій уклону летить в розсадник людського бруду

тепер ти знаєш правду

тепер ти і є іуда

 

у біблії не писало що буде ще п’ятий вершник

 

до речі

світ болюче врізається прямо в груди


 

колись давно

на іншому континенті

я написала тобі три десятки віршів

 

я перечитаю їх і спалю пізніше

 

спалю всі догми

в яких була свято впевнена

 

тепер я знаю: у бога бувають інші

і він кричить на них, коли дуже п’яний

коли лежить в занадто холодній ванній

і (не) читає кожен із моїх віршів

 

колись давно

коли тебе розпинали

збирала кров по краплі на своїх грудях

стояла на голгофі посеред грудня

із голим серцем

яке покалічив травень

 

тепер я знаю: у бога немає правил

нема любові в застиглому комі серця

тобі співають тритонами замість терцій

 

з надривом плачучи хрипло спльовують

аве


 

Друзі! “Артефакт” – це незалежний журнал про культуру. Нас ніхто не фінансує. Тому підтримайте авторів. Тут посилання на платіж через монобанк. Дякуємо!

А це карта приватбанку:

4149 4991 1010 5317

А ще у нас є свій магазин крутих футболок на історичну та культурну тематику. Ви можете придбати футболку, светр чи горнятко й цим підтримати наш журнал!

 

 

Facebook Comments

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

More Readings