“Краще з’їсти кирпичину”.Хто вигадав пародійні рими про Павла Тичину

Кожен з нас хоча б раз у житті чув фразу: “Краще з’їсти кирпичину, ніж учить Павла Тичину”. У школі учні читали та зубрили вірші українського автора. Комусь це подобалося, хтось робив це через силу й краще б “кирпичину з’їв”. Але звідки взявся цей панчлайн, який став мемом? А чи знаєте ви, що рима про кирпичину — не єдина пародія на життя й вірші Тичини?


Стоїть у полі, мов дубина
Павло Григорович Тичина…

***
Дайте мені кирпичину,
Я уб’ю Павла Тичину.
***
Ой, Павло Тичина —
Любий наш проХвесор,
Пишеш ти, як Пушкін,
Та нема Дантеса…
Дайте кирпичину!
Я уб’ю Тичину!

***
Варіант:
Ти ж бо й академiк,
Ти ж бо і проХвесор,
Пишеш ти, як Пушкiн,
Та нема Дантеса…
Дайте кирпичину!
Я уб’ю Тичину!

***

Біля церкви коло бані
Спить Тичина в чемодані.
Дайте мені кирпичину,
Я приб’ю Павла Тичину.

Хто ж придумав ці панчлайни — читайте далі.

Є версія, що пародії на Тичину написав Володимир Сосюра. Поет із Донбасу теж написав немало текстів, які прославляли Радянський Союз, але на старості літ схаменувся та бахнув вірш “Любіть Україну”, за який отримав шквал критики від більшовицької влади, в тому числі — Павла Тичини, який був міністром освіти та любив Сталіна. Тому панчлайн про кирпичину — це можлива відповідь Сосюри Тичині, який продався комуністам і писав примітивну поезію, в то час, як сам Сосюра творив реально круті тексти. Але це лиш одна з гіпотез.

За іншою версією, ці панчлайни придумували школярі або студенти. Навіть є версія, що однокласники Тичини, ще в дитинстві тролили його за те, що він пише вірші та вигадували образливі рядки про нього. Такий собі булінг в імперській Росії.

Бо дійсно, вчити такі вірші, як цей — дуже кепсько. Краще реально жерти цеглу:

Та нехай собі як знають Божеволіють, конають, — Нам своє робить: Всіх панів до ’дної ями, Буржуїв за буржуями Будем, будем бить! Будем, будем бить!

Це рядки з вірша “Партія веде”, який Тичина написав 1933 року. Коли українці помирали з голоду.

А ось таку поезію Тичина писав у 1918 році, коли воював за УНР та не був комуністом:

Не Зевс, не Пан, не Голуб-Дух,
Лиш Сонячні Кларнети.
У танці я, ритмічний рух,
В безсмертнім — всі планети.

Я був — не Я. Лиш мрія, сон.
Навколо — дзвонні згуки,
І пітьми творчої хітон,
І благовісні руки.

Прокинувсь я — і я вже Ти:
Над мною, підо мною
Горять світи, біжать світи
Музичною рікою.

І стежив я, і я веснів:
Акордились планети.
Навік я взнав, що Ти не Гнів, —
Лиш Сонячні Кларнети.

Якби там не було, хто б не придумав ці панчлайни про Тичину, мова про одне: талановитий і крутий поет може перетворитися на примітивного писаку дуже легко — пішов на компроміс з владою, пишучи те, що подобається вождю, президенту, політикам. А можливо Тичина розумів, що висока й правдива поезія його вб’є, як це сталося із сотнями поетів “Розстріляного Відродження”.

Facebook Comments

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *