Іван Франко: як поети творили нації та були інфлюенсерами

Іван Франко був шалено популярним ще за життя. У свої тридцять він вже мав сотні фанів, особливо — серед молоді. Як таке взагалі було можливо у 1880-90-х роках?


Як пише Ярослав Грицак у книзі “Пророк у своїй вітчизні: Франко та його спільнота, 1856-1886”, у Франка була велика бібліотека. Тоді освіта давала хоч якісь шанси досягти успіху в житті. Особливо — якщо ти не мав багатих батьків. Тому навчатися, багато читати, писати для газет, журналів це був тренд для львівської молоді.

Але перш за все Франко став кумиром львівської публіки як поет. Саме у ХІХ столітті поетів починають вважати просто рок-зірками суспільства, геніями.

Що взагалі означало слово геній? З античності маємо термін genius — «дух». Цей дух в ідеях римлян опікувався конкретним чоловіком, полководцем або навіть цілим містом. У період Відродження і Бароко геній — це талановита людина також і зі сфери мистецтва: художник, скульптор.

А вже ідеологія Просвітництва сказала: геній як дух не вселяється в людину, талант у людині є з народження, від природи.

Прикол у тому, що поетів до 18-19 століття не вважали геніями. Чому? Бо головна функція поета в часи середніх віків та раннього модерну — це писати вірші на замовлення для королівських дворів, для священиків. Поети могли заробляти на творчості тільки тоді, коли мали своїх спонсорів, меценатів, володарів.

Тому, головним способом презентації віршів був усний спосіб: поети перш за все читали публічно — на балах, салонах, служіннях.

У ХІХ столітті все докорінно змінюється. Релігія більше не є головним транслятором культури, моралі та ідей. Цю роль у церкви поступово відбирають наука, мистецтво, література та громадське життя.

Тому поезія змінює свою роль: не славити королів та церковників, а бути для людей джерелом ідей, моралі. Поезію тепер друкують в книгах і видають тисячними тиражами. Тепер не треба йти на салон чи на бал, щоби знайомитися з поетичним текстом. Тепер — його можна придбати у книгарні.

Саме в такий час, в період цієї культурної трансформації — живе та працює Іван Франко.

І оскільки саме поезія транслює людям ідеї та мораль, поети стають інфлюенсерами — впливовими людьми, чия думка важлива для тисяч інших людей.

Як сьогодні ми дослухаємося до думки музикантів, блогерів, ведучих, акторів та журналістів, так у 1870-1920 роках лідерами думок були поети й прозаїки.


Журнал “Артефакт” існує завдяки підтримці читачів. Хочете, щоби в Україні існував та розвивався незалежний журнал про культуру — підтримайте нас:

Приват:

4149 4991 1010 5317

Монобанк:

5375 4141 0329 6272


Сьогодні лідером думки стає людина, яка вміло поширює свій контент у соціальних мережах й на телебаченні. Лідер — першочергово той, хто має більше підписників. Це ніби об’єктивний критерій — у тебе мільйон фоловерів, значить ти важливіший та впливовіший за того, в кого тисяча. Тобто, лідерами стають завдяки існуванню технологій: алгоритмам соцмереж, таргетованій рекламі. Звісно, твої ідеї мають хоч комусь подобатися. Але сьогодні так багато різних ідей і людям часто подобаються поверхневі ідеї, що для успіху в соцмережах достатньо мати пару тисяч доларів, камеру та хорошого дизайнера з монтажером.

Тобто, навіть не талановита, не геніальна людина може відносно легко мати успіх сьогодні.

Чи було так у ХІХ столітті?

Ідеологія романтизму, яка й вивела поетів у лідери думок, обстоювала думку: поети не просто відображають реальність, вони творять її.

І от це була істина. Саме література творить нашу реальність. Вірніше — наш світ творять тексти. Будь-що є текстом: вірш, повідомлення у смартфоні, карта, вивіска магазину, бухгалтерський звіт.

Але поетичний текст є на вершині, бо він говорить до нас не на пряму, а через образи, метафори, містичні смисли. Поетичний текст був і є основою всього розвитку людства: коли люди не мали письма, через образи, метафори, наспівування вони передавали життєво-важливу інформацію.

Людина не може жити лише буденністю. Людині властиво хоч трохи, але мислити про щось більше та вище, ніж їжа, розваги, секс, гроші та розкіш. Смерть, любов, сенс життя, дух, істина, правда — саме ці сфери нашого життя найкраще транслює література. Навіть більше — література їх творить. Бо звідки ми, наші батьки та дідусі дізналися про все моральне, правдиве, істинне, важливе? Звісно, з книг, з літературних текстів.

І от саме про таке значення літератури й поети людство остаточно додумалося у ХІХ столітті.

В уяві суспільства поети стали пророками, апостолами, святими, мучениками. Такий погляд на поета не є продуктом нашої шкільної освіти. Таким поета бачили у ХІХ столітті, таким поета бачила ідеологія романтизму.

Пророк — це людина з високими моральними принципами. Але ж ми знаємо, що більшість поетів була далека від цього: алкоголь, розпуста, гуляння. Тому поет мав спокутувати свої гріхи. А спокута через страждання й поневіряння — ідеальний варіант.

Згадайте історії найвідоміших поетів — Франка, Шевченка. Заслання, арешти, безгрошів’я. От вам і спокута.

Італійський поет Сильвіо Пеліко, який боровся за незалежність країни від Габсбургів теж відсидів у в’язниці за свої вірші та революційну діяльність.

Європейська інтелігенція взагалі вважала, що коли поет, журналіст, революціонер чи митець посидів у тюрмі — то це дуже славетно. Бо тюрма з часів Французької революції та взяття Бастилії — це символ боротьби за свободу. А людина то й досі мислить символами, бо така її природа.

Зрештою, нація — це плем’я, яке вміє читати та читає одні й ті самі книги. Нація — це спільнота, яка мислить себе нацією. Та от. Щоби велика група людей мислила себе нацією, треба, щоби ця спільнота читала книги тією мовою, яку розуміє.

Саме поети, і першочергово — Іван Франко, писали та видавали книги, які читали українці Галичини, які потім уявили й зрозуміли, що вони — українці, що вони — нація.

Тому цілком конструктивним є факт, що всі нації були створені поетами, письменниками, авторами текстів. Створені, в сенсі — об’єднані, з’єднані.

Здається, що поети вже втратили свою роль творців реальності. Зараз реальність створять блогери та політики, бізнесмени та стартапери.

Але не будемо забувати, що політики та бізнесмени творять продукт, гроші, заробіток, розкіш, квартири та будинки. А кому ж тоді творити сенси, ідеї, мораль та ідеали? Політики й бізнесмени цього ж не створять…


Журнал “Артефакт” існує завдяки підтримці читачів. Хочете, щоби в Україні існував та розвивався незалежний журнал про культуру — підтримайте нас:

Приват:

4149 4991 1010 5317

Монобанк:

5375 4141 0329 6272

 

Facebook Comments

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *