Історія одного чеського бітника: Вацлав Граб’є

Вацлав Граб’є — чеський поет і прозаїк, який за свої двадцять чотири роки встиг закінчити університет, відслужити в армії, одружитися й розлучитися, стати батьком сина, навчитися грати на скрипці, кларнерті й саксофоні і бути музикантом найвідоміших празьких джаз-клубів «Редута», «Олімпік» та «Пігмаліон». Він був однією з найяскравіших персон празького богемного життя початку і середини 60-років, захоплювався Фіделем Кастро, працював бібліотекарем, вчителем і журналістом, познайомився з Алленом Ґінзберґом під час візиту останнього до Праги в лютому 1965 року, а два тижні опісля, однієї березневої ночі, задихнувся газом на кухні квартири, в якій мешкав.

Поезія «графа блюзу», як називають Вацлава Граб’є (тут слід зазначити, що чеською мовою «граб’є» означає «граф»), — це суміш шалу чорного джазу, сентиментальності епохи Відродження і центрально-східноєвропейських реалій. Це дивна любов до молодих дівчат, що живуть на вулицях Праги, до солдатів, що повертаються з війни, до дітей, що несуть прапори, до міцного алкоголю, чоловіків у барах, сиґаретного диму і музики. За його поезією можна вивчати мапу Праги, біль військових, життя в системі і те, як закохуватися в божевільних дівчат.

Для чеської літератури Вацлав Граб’є став одним з найвідоміших представників чеського бітництва і продовжив лінію розвитку джазової та блюзової поезії, зумівши поєднати набутки модерної американської літератури з традиціями літератури європейської.

 

 

Біографія

Вацлав Граб’є народився 13. червня 1940 року. Батько Ян Граб’є (1899-1967) був робітником на залізниці, а мама Магдалена (Калінова) (1906-1982) була робітницею в сільському господарстів. Вацлав народився в Пржібрамі, але виріс в Лоховіцах на Бероусці. Закінчив 11 класів в Гржовіце, сам навчився грати на кларнеті і саксофоні і потім з однокласниками вони створили груав, що грала в стилі диксіленд. В той час він написав декілька віршів, які надрукували в місцевій газеті.

В 1957 році закінчує школу і поступає у Вищу педагогічну школу (Прага), спеціальність: чеська мова та історія. Живе в гуртожитку на вул. Лазарській, а потім орендує житло на проспекті народів, але через деякий час знову повертається в гуртожиток. Постійно грає в групі Dixie 24, бере участь у джем-сейшенах в клубах Редута, Олімпік, Піґмаліон. Першу курсову пише про творчість Антонія Сови, знайомиться з майбутньою дружиною Ольгою (в той період був насаний вірш “Інфекція” – один з найвідоміших зразків чеської любовної лірики) в 1961 році іде в армію.

Починає активно писати і 5 віршів публікує в армійських журналах “Записник”, “Чехо-словацький солдат”,  і “Оборона людей”. В грудні 1962 року одружується, а серпні народився син Ян. Граб’є пише п’єсу “Принцеса Марго” (єдиний рукопис був загублений) і повість “Горячка”. В 1963 році повертається з армії, пише другу курсову і складає державні екзамени. Перестає грати в клубах і зосереджується на літературі: готує до видання збірку “Блюз для божевільної дівчини”, де було зібрано 12 віршів, які він вважев найкращими. Працює асистентом майсра, бібліотекарем, вихователем в школі-інтернаті.

В 1964 році розлучається. Як лектор співпрацює з журналом “Тварж” і зобов’язується аписати для них репортажі про Міжнародний творчий табір в Напаєдлех, і про автостоп. Тому отримує стипенію від Чеського літературного фонду і об’їжджає всю Чехо-Словаччину.

Для “Тваржу” також пише репортаж про 1 міжнародний джазовий фестиваль чи про поетичну винарню “Віола”, а в журналі він починає працювати як репортер, член мистецької ради та випусковий редактор. В Жовтні 1964 року починає працювати вчителем на заміні у початковій школі в Празі 5.

1965 року до Праги приїжджає американський бітник Ален Ґінзберґ . Граб’є, Еміл Махалек і Людвік Гесс беруть у нього інтерв’ю для оглядача “Дівоке віно (викий виноград)” і пишуть репортаж “Ален Ґінзберґ у Празі”.

 5 березня Вацлав Граб’є помирає через отруєнням газом.

 

Творчість

“Роздягаєшся і темрява на синьому коні\ в’їжджає до міста”, шепче Вацлав Граб’є на вухо своїй коханці, а теоретик літератури набирає на друкарській машинці: “Суб’єкт, який зациклений на дітородних зв’язках, пасивний індивідуалізм, самотність як антонім любові і творчості – все це ототожнюється а Граб’є з небуттям”. Не думаю, що викладання і пояснення вихваляють мистецтво. Поезія – пошук слів для речей, які важко висловити, а спеціалісти пробують її описати безбарвною мовою літературознавства. Чи менше ми говоримо про поезію – тим більше вона може сказати сама.

На щастя, Граб’є успішно втікає від купи спеціалістів, а якщо і з’являється в якихось антологіях – його оминає доля поетів 19. століття: ті вбрані в шкіру класиків, в ненависні записи зі шкільних зошитів, що знецінюють захоплюючі пригоди з їхнього життя і творчості.

Тому, на жаль, не можливо  закінчити з жалем семінарну  роботу – і я, надягнувши нахмурену маску, намагатимуся одягнути поезію Граб‘є в хворе тісто теорії.

Первинні ознаки людини

Лейтмотивом поезії Вацлава Граб’є є любов. Любовна лірика і сьогодні вважається найсильнішим серед його літературного спадку і ввважаться однією з найкращив в чеській літературі. Його вірші повні меланхолії і смутку, але, як правило, автор відходить від самокопань і закликає до роботи і творчості, байдуже що то буде: писання віршів, чи мощення бруківки. Один з героїв його повісті “Гарячка” говорить про своїх росвесників: “ Цей тусовочний стиль продовжується в досконало розвинутій буржуазії. Бажання мати гарну дружину, гарну квартиру – ознаки людини. Розумієш? Спочатку, людина має (…) робити щось, що би було прикладним. Щось, що залишеться після нього. Сука, ми смертні, шо ні? Ну от! Спочатку зроби щось, може, напильник, халупу чи віршик, але щось, що буде потрібно людям, що вони зможуть використовувати, аж поки тебе не стане. Все інше – другорядні ознаки людини. І як правило, більш комфортні речі, означають більшу пустку…”

Валав Граб’є on the road?

Вацлала Граб’є назвали єдиним чеським бітником. Він був піднятим пальцем on the road і з захватом читав Ґінзбеґа, але пасажі з “Горячки” найкраще показють точки дотику між “потріпаним співаком блюзу” і американським біт-поколінням. Так само, як і Ґраб’є, американські бітники не змогли і не захотіли стати типовими членами суспільства, і так як і Граб’є вилітали за недосяжним уявленням про щастя, щоб потім свої ікарові синці гоїти наркотиками і любов’ю. Граб’є чує, як барабан у Редуті “вигупує\похвалу вічному\спогляданню” (Редута блюз) і як писав Керуак: “знаю, що хтось під підошвою мені поставив перлину”.

Твори обох авторів (якщо ми вже говоримо про Керуака як про репрезентанта цілої групи), є схожими не лишень за змістом. але і за формою “Не сердьтеся, що говорю прямо”, пише Граб’є про героїв “Горячки”, “я тільки хотів, щоб це був джаз, а не література”, Він закінчує у вірші “Ти” опис ніжної миті видихом: “ Боюся, що це сприймуть\ як прекрасний жест”. Керуак, сюжетом свого роману хоче “викласти все на папір, сповільнити і не змінити, не пожертвувати хто-зна яким літературним або граматичним шарадам”. Підсвідомий діалог обох авторів міг би стати темою для повноцінної роботи, але ми обмежимося тільки коротким висновком: вони обидвоє є простими, вільними і природніми (Метод спонтанного писання Керуака тепер став самостійним жанром), які керувалися переконанням, що всі складні алегорії заважать поглянути на речі з середини .

Але все ж таки, є одна річ, яка їх розділяє: герої Керуака ненавидять міське життя, але споживають його можливості: крадуть бензин і сигарети, розбивають орендовані машини, в Дорозі шукають відповіді на базові питання людського життя, тікаючи від відповідальності. Граб’є ж, інспірований впливом бітників, хоче розірвати окови дволикої моралі, але йде далі. Не філософствує, не жонглює абстрактними речам, стверджує, що “життя – це прекрасне авто в ранковій мжичці\ і руки обідрані і втомлені\ без претензій на славу напихчених слів”. Більше, ніж боротьбою, він цікавиться творчістю і не воює з суспільством як таким, а лиш з лукавством і буржуазним стилем життя.

 

Про вусатого Фіделя…

Не перечачи попоредній думці, треба зауважити, що Граб’є присвячує свої вірші всім, “хто на руках несе\ цей чудовий божевільний\ і єдиний\ світ\ і рухає його вперед попри бюрократію і плювки великих злодіїв\ через всі аматорські демократії\пошесті\ і війни”. Він згадує окрім “муляра Петра\ який навчив мене користуватися лопатою\ і ділитися хлібом та сиґаретами”, “однієї божевільної дівчини завдяки якій я навчився грати джаз”, і “вусатого Фіделя який сказав: «Демократія — це роздати зброю людям», чи “червоноармійця убитого в нас 10 травня тисяча дев’ятсот сорок п’ятого року”.

Якщо муляра Петра чи божевільну дівчину читачі сприймуть спокійно, то дійшовши до вусатого Фітеля, вони піднімлять брови, здивовані лівацтвом поета. В Короткому вірші про Прагу, поет Граб’є мріє про поета, який зможе трансформувати Інтернаціонал на незвичні тони, а твір Військова сюїта є прокомуністична (водночас і протимасарикова) і містить незвичну злість.

Попри все, Граб’є говорить про робочий клас не як  професійний агітатор, а як асистент мастра в PSO Прага (це була одна з професій, яку він встиг здобути). Коли він пише про “робітників що укладали бруківку на вулицях моєї любові”, то ми не помічаємо пропаганду класової боротьби, а лиш крихку поезію. Слово “комуніст” зараз досить негативно сприймається, але його першочергове значення містить в собі щось утопічно піднесене. Граб’є, можливо, і був цим чистим комуністом зі своїм бажанням творити для інших і вірою в гуманне майбутнє. В цьому вони злегка схожі з Миколою Хвильовим.

Опівнічна меса в дощ

Вацлав Граб’є свого роду візіонером. Водночас з уявленнями про соціально справедливий світ, Граб’є мріє про світ без воєн: пацифістичні вірші з військового життя, є суттєво важливими серед його творчості. Так склалося, що він прожив тільки 7 років після свого повноліття і 3 з них він відбув у армії. Серед уніформленої самотності він писав вірші з вдячним мотивом: армія і любов. Варто зауважити, що більшість з цих вірші не вважаються його найсильнішими.

Але вірш “Опівнічна меса в дощ” повністю виділяється з його воєнного циклу. Вірш настільки сильний, що заслуговує на окрему увагу. Це пророчий твір, що зачаровує, хоча і вибивається зі звичного стилю автора (що навіть авторство ставиться під сумнів). Ліричний герой прогулюється вночі і бачить в калюжах всю історію людства. “Ніжні мадонни з передмість\ Флоренції,\ голод, цивілізація, стара мрія про свободу.\Це все можна побачити вночі, коли дощить,\ у мутній воді.\ І ще набагато більше\ бачу, як починають йти люди із зіркою Давида на куртках. \ Комини крематоріїв, підняті в небо як груди до присяги.\ Були люди – а тепер лиш сажа”. Образи виникають з плакальним ритмом, який вигупує дощ об калюжі. Вірш закінчується з оптимістичною врою у світле завтра, але навіть така кінцівка не послаблює темпу та настрою цілого вірша. Взаємодію з читачем посилює тиха і непомітна гра з ритмами.

Сутенери поезії, дегустатори метафор

Декілька раз в поезії Граб’є ставала помітною його боротьба з “панами вічними скептиками і зневажниками” (Пролог), “беззубим мудаком-педагогом” (Чуттєве виховання), “самозваними прокураторами” (Декілька тонів), з усіма, “хто думає, що має повноваження виступати у ролі суддів сьогоднішньої молоді” (повість “Гарячка”).

На відміну від традиційного опису життя молодого міщанина, Граб’є не пропонує читачеві нічого, окрім своєї злості. Хід його думок є зрозумілим, але спосіб подання не показує абсолютне нещастя. Образа  на старше покоління з’являється в декількох його поезіях: “Чуттєве виховання, Декілька тонів”, Літо в прикордонному місті, Заплющ очі.., стає майже основою суспільного памфлету. І єдине, що її підносить – чуттєві любовні рефлексії поета. На щастя, любов і в цих віршах виходить на перший план.

Культ

Людина, коли чує “Вацлав Граб’є”, як правило, уявляє собі закоханого блюзмена з душею, повною Ґінзберґа. Те, що портрет Граб’є набагато цікавіший, намагався написати в попередній частині. Але окрім того, Граб’є став іконою цілої генерації (60-90-ті роки). Спочатку причиною стала загадкова смерть, потім неприязнь критиків епохи нормалізації (яка додала смаку забороненого плоду), але, найголовніше, це уміння стати голосом молодого покоління. “Кожне покоління знову починає відчувати, що світ зійшов з розуму і людина зможе його змінити, якщо спочатку розбереться в собі. А Граб’є зумів це сказати. Він є поетом надчасової генерації”

Вірші українською

Видавництво “П’яний корабель” цього року видає повне зібрання віршів Вацлава Граб’є українською мовою – “Блюз для божевільної дівчини”. Робота над книгою лише завершилась і зараз (до 17 червня) триває передзамовлення. Над виданням зібрання віршів українською мовою працювали: перекладачка Софія Челяк, художник Володимир Гавриш та художниця Марія Гавриш, редакторка перекладу Ірина Забіяка, редактор Ярослав Довган, коректорка Алла Журава та дизайнер Денис Овчар. Книга виходить за підтримки Міністерства культури Чеської Республіки та Чеського центру у Києві.

Автор оригінальної статті Мірослав Коваржік