Фінал “Стихійні”: Михайло Жаржайло та Поль Щепан

Стихійні – наймасштабніший поетичний тур в Україні. Кожен поет презентує свою стихію – воду, землю, вогонь чи повітря. 3 грудня у Львові відбудеться фінальний виступ, де кожну стихію представлятимуть два автори.

У цій статті коротко про представників повітря.

Поль Щепан

Є одним із засновників поетичного туру «Стихійні». Він обрав для себе повітря, бо воно, на його думку, є в кожній із стихій та тісно з ними взаємодіє.

Повітря є основним фактором життя. Його вибір загнав його в рамки:

Ніби помістив себе у певний замкнутий простір і чекав моменту, коли повітря не вистачить або буде забагато. Очікував, що я щось побачу, відчую чи відбудеться перенасичення ним.

 

Поезія Щепана звучить важко і м’яко, та із різкими змінами, як нагріте повітря в полі, просочене ароматом прілих трав, після жаркого дня перед бурею:

навколо лише вакуум.
кіт проповзає метр за метром
кімнати оминаючи дірки у підлозі
очі зосереджені на жертві
яка його зацікавила
зіниці розширені до непристойності
вони тремтять як вода у
склянці під час польоту
вмить сонячне світло вривається
в кімнату розриваючи паперову стіну
вливає проміння у ці 2 темних колодязі
від чого вони наповнюються по вінця
і врешті заплющуються
кілька годин минає і сонце відступає
на нього хтось натягнув окуляр місяця
і навколо стає темно

Образи кота і місяця не раз з’являються у творах поета, придаючи віршам відтінків приторної похмурості.

Про Поля говорять, що це людина, яка вчить не боятись власних думок і перетворювати їх на свою «зброю».

Михайло Жаржайло

Жаржайло, його письмо, його однолітки, його музика – це новий «біт», у якому знову чути духів Ґінзбергових блаженних, – описує його Остап Сливинський, поет, який першим представив стихію води в проекті.

Вірш поета, що може коротко його описати:

Чудо-юдо навиворіт
Розрізали і дістали звідти
недопиту чашку кави
і недокурки

Бо ж сам Михайло часто в своїх творах згадує, що складається на 70% з кави і від цигарки теж не відмовиться.

Словосполучення «Михайло Жаржайло» вже від самого початку обіцяє щось як не казкове, то вже точно народнопоетичне. Його летючість, повітряність аж ніяк не викликають сумніву. В ньому є «жар» і «жайвір». Мені, людині з ремісничним прізвищем, вчувається в ньому якась степова нестримність і лет, анархія і палкий вогонь, – пише про нього в збірці поета «Міліція карми»,- Андрій Бондар.

Учасник і співзасновник «Стихійних» Ростислав Кузик говорить про його вірші так:

Поезія Михайла Жаржайла є дуже ефірною. Вона виходить за рамки і цілком могла би бути п’ятою стихією, ефіром, бо кожного разу, коли її перечитую, вона звучить мені по-новому, щоразу свіжо, мов подув вітру. Це та поезія, яку, без перебільшень, можна вдихнути. Але чи можна її видихнути – не знаю.

Аліна Сторож