Фінал “Стихійні”: кінець проекту

Закінчився наймасштабніший тур поезії Україною. Як це було. Думки і рефлексії очевидців.

15 місяців троє молодих поетів Поль Щепан, Джон Гнатів та Ростислав Кузик їздили всією Україною із своїм перформансом, де кожен із них представляв свою стихію: повітря, вогонь, земля відповідно. Стихією води завжди був поет із міста, в якому вони виступали. Хлопці пояснюють це змінністю води, адже вона може знаходитись в трьох агрегатних станах, тому і різні поети, що читали від обличчя цієї стихії мали різний вплив на слухачів.

За цей час «Стихійні» подолали 16 500 кілометрів шляху, відвідали 20 міст, залучили до перформансу 17 авторів. І кожен вихід на сцену був свіжим і неповторним. Кожна поїздка була новою пригодою.

Фінальний виступ був завершенням туру і проходив він в тому ж місці де був перший, а саме у Пороховій Вежі у Львові.  Для великого прощання із проектом «Стихійні» змінили формат проведення заходу. Крім хлопців читали свою поезію ще п’ятеро запрошених авторів, що брали участь в проекті в інших містах. Від так стихію повітря представляли Поль Щапен та Михайло Жаржайло, вогонь – Джон Гнатів та Юрій Матевощук, землю – Лесь Белей та Ростислав Кузик, а ось водою були дві поетеси Ольга Перехрест та Анна Ютченко.

 Порохова вежа. Пронизливий холод обіймає тебе, як давнього приятеля. Чорна темрява, світло червоного прожектора та тьмяне сяйво свічок заворожують. Концептуальність та мінімалізм оформлення приміщення – нічого зайвого. Тіні на стінах, котрі, здається, живуть своїм власним життям, окремо від тих, кому вони належать. Все це миттєво відокремлює тебе від зовнішнього світу, тільки-но ти переступаєш поріг зали. Немає жодного «доброго вечора» чи «вітаємо вас». Всі знають що зараз має статись, і тому в абсолютній тиші, затамувавши подих, чекають. Хлопці хвилюються, намагаючись кожен по-своєму це приховати, – відгукується про фінал на своїй сторінці Ксенія Чикунова, глядачка, що виграла в конкурсі футболку від «Стихійних».

У Львові багато поетичних подій, де автори можуть почитати свої тексти, та  в основному вони виглядають як шкільні читання біля дошки. Коли ж «Стихійні» – це поєднання поезії, візії (себто відеоряд, освітлення, яке вони влучно підібрали опираючись на досвід читання в Тернополі, елементи перформансу, декорування, сама локація), звуків( музика на бек-ґраунді, голосові ефекти). Все це значно оживляє поезію, що вже виглядає більше ніж просто передавання голосом тих же чорних рядків слів з білого аркуша.

На свої фейсбук сторінці Ігор Котик, літературний критик написав короткий відгук про подію:

Слухати молодих поетів – справа непевна. Скільки разів я пробував це робити, але не витримував довше 15-20 хвилин. Та все ж ризикувати варто.
Пишу цей пост під враженням від нинішньої події “Стихійні. Фінал. Львів”, в якій взяли участь восьмеро молодих поетів та поеток, більшість з яких, напевно, ще не окнижені. Мені сподобалося все – тексти, концепція, атмосфера. Нерідко на поетичних читаннях (мова тут не про графоманські) я, бувало, чувся десь так, як на концерті академічної музики: відчуваєш рівень і при тому усвідомлюєш, що сам би так не потрафив, а разом з тим – що так і не хочеться. Принаймні так я чувся на забутих давно поетичних фестивалях на кшталт “Лір-Арту”, що були законодавцями моди в часи моєї юності. І от тепер, на “Стихійних”, я ловив себе на думці, що і тексти, і подача матеріалу – це те, що треба.

Самі ж організатори визнають, ще це був не найкращий виступ, і було кілька помилок. Але глядач цього не помічав або швидко забував про це, оскільки дійство заходу поглинуло кожного.

В приміщенні, як і на дворі було холодно, я вважаю, що це стало хорошим «фільтром», бо прийшли і залишились люди ті, яким дійсно хотілось тут бути, – говорить Поль.

Поетам і організаторам вдалось створити глибоко-емпатичну атмосферу, що, незважаючи на холод, майже всі гості досиділи до кінця події. Ні в кого і думки не виникало, що можна покинути приміщення посеред дійства. Більше того, погляди весь час були прикуті до сцени.

Завершення такого проекту наштовхує на думку, чи зможе щось, як це буває в природі, замінити його. Бо дійсно, існує багато літературних фестивалів, багато поетів і письменників їздять зі своїми турами Україною, але так – ніхто… «Стихійні» – то не просто тур трьох поетів, кожне місто – це нове відкриття, нове бачення, новий виступ, що похожий на інші тільки концепцією. Таких якісних і ціннісних проектів бракує в нашому культурному просторі, – так оцінила проект менеджер журналу «Артефакт».

Аліна Сторож

Facebook Comments

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *