Андрій Любка: “Російська культура – наш основний ворог”

Письменник Андрій Любка в інтерв’ю журналістці Ірині Юрковській розповів, чому зросійщена культура продовжує руйнувати ідентичність українців та як боротись з присутньою всюди примітивізацією. Поговорили і про те, чи не має наміру автор йти у політику, які заробітки приносить література в Україні, нову книгу, подорожі Балканами та найближчі плани.


Вірші, рядки з яких цитують напам’ять, романи, збірки малої прози і багато перекладів, зокрема з хорватської та польської, – таким знають письменника, поета, перекладача та есеїста Андрія Любку. Ім’я автора насправді міцно утвердилось в сучасному українському літературному каноні. Свою нову книгу “У пошуках варварів. Подорож до країв, де починаються й не закінчуються Балкани” він презентував на Форумі видавців у Львові. До слова, охочим послухати Любку ледве вистачило місця.

Андрій Любка

Балкани тут будуть присутні, але не настільки. “У пошуках варварів” – це нон-фікшн, я нічого не вигадую. Тепер хотів би повигадувати трохи.

Подорожі Балканами – як це? Чи трапляються справді небезпечні ситуації, були конфлікти? Вони є у новій книзі?

Небезпечних не було, бо країни – гостинні, класні. Якось була загроза того, що мене посадять або сильно оштрафують.

На кордоні між Боснією і Хорватією прикордонник знайшов у мене ніж. Великий, розкладний мисливський ніж лежав у дверцях автомобіля біля моєї руки. Я цього не знав, чесно кажучи.

Він у мене там був серед іншого дрібного – серветок, карток. Це літо, я їздив, купував собі якісь дині та кавуни – так їх розрізав. З’ясувалось, якщо ніж у зоні досяжності руки, то це холодна зброя. Боснійці почали лякати і навіть погрожувати, мовляв, будуть великі проблеми. В якийсь момент я зрозумів, що мене просто розводять і спонукають до великого хабара.

Хабарі на Балканах?

Та скрізь таке буває! Ось у Македонії вимагали двічі – і вимагали, тобто створювали умови для цього. Усе це я описую теж.

“Ми будуємо свою ідентичність на поразках і травмах”

Чи бачиш схожості між українцями і балканцями? Що з їхніх історій та конфліктів можемо “приміряти” на себе?

Аналогій дуже багато – і вони очевидні. По-перше, ми, як і балканські народи, свою ідентичність будуємо на поразках і травмах.

Балканці змагаються між собою, хто зазнав більше втрат, кого більше вбили, поневолювали, хто був під сильнішим ярмом, чию мову і віру більше забороняли. Це дуже схоже на українців.

На думку балканців, хто більша жертва – той достойніший. У них теж є історична проблематика – Друга світова війна і військові формування, як у нас ОУН. У Сербії – четники, усташі – у Хорватії. Вони впливають на політику сьогодні.

Спільним є те, що ми себе до кінця не вважаємо Європою, нею називаємо лише захід. Для України Балкани є заходом чи то південним заходом, але ж вони себе Європою теж не вважають.

Відмовляємося прийняти себе і те, що Європа різна, але ми – і є вона. Хочемо виглядати прилизаними, як швейцарці. Не розуміємо, наприклад, що греки чи італійці дуже корумповані і дуже ледачі. Це теж Європа.

Продовження інтерв’ю читайте на сайті 24 каналу. 

Facebook Comments

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

%d блогерам подобається це: