Іван Франко як політик: лузер чи лідер?

Іван Франко не мріяв стати політиком. Хоча йому це пророкували. Коли він навчався в університеті, викладачі казали, що Іван – хлопець головастий і з нього виросте добрий австрійський міністр.

 

Франко міряв політику етично. Це заважало йому стати успішним у практичній політиці. Бо він не тримався одного політичного табору. Його картали найближчі приятелі за спробу знайти порозуміння з ідеологічними опонентами.

 

Політика для нього була способом перебудови суспільного життя.

 

Про це і не тільки розповів кандидат філологічних наук Богдан Тихолоз під час чергового виступу в рамках циклу лекцій про Івана Франка.  

 

Москвофіли чи народовці

 

Політичне світогляд Франка можна розділити на умовні 4 еволюційні періоди.

 

1875 – 1877 роки – час становлення Франка як політика, період орієнтації-дезорієнтації. Франко намагається визначити свою політичну орієнтацію у контексті дискусії між народовцями та москвофілами.

 

Спочатку він має амбіції стати письменником. Однак, якщо ти не цікавишся політикою, то політика зацікавиться тобою. Особливо, якщо це 70 роки ХІХ століття,коли культурне життя залежало від політичного.

 

Вибір у Франка такий: іти до «Просвіти» чи до польського товариства імені Качковського. Він робить вибір, керуючись тим, що у Просвіти була краща бібліотека, книги та наукова тусівка. Тому Франко приєднується до москвофілів.  Вони мають часопис «Друг», де Іван видає свій перший твір «Петро і Добощуки».

 

Проте, культурні зацікавлення ведуть його поза москвофільське коло.

 

Однак, ця фаза тривала недовго. У житті Франка знаходиться його «Мефістофель» – Михайло Драгоманов. Молодий Іван стає соціалістом.

 

 

 

 

Соціалістична пропаганда

 

1877 – 1889 роки стали часом, коли Франко захопився соціалізмом. Москвофіли та народовці для Івана стали консервативними. Віяннями Михайла Драгоманова Іван Франко бунтує – проти народовців та москвофілів.

 

Драгоманов критикує галицьку молодь, бо вони мають вузьке коло зацікавлень, пишуть суржиком і говорить молодим та активним – читайте західну літературу, пишіть нормальною мовою.

 

Франко починає багато читати.

 

Втеча в соціалізм стає реалізацією права на себе.  Покоління Франка, Павлика, Терлецького, не могло повністю розкрити крила, перебуваючи у лабетах москвофільського чи народовсього руху. Соціалістичні ідеї стають способом сказати: ми є, і ми інакші, – говорить Богдан Тихолоз.

 

Але тоді у Австро-Угорщині соціалізм – це штука, яка підриває державний лад. Його не можна пропагувати, читати книги.

 

Тюрма стає для Франка школою політичного мислення.

 

У листі до Ольги Рошкевич за 20 вересня 1878 році Фракно писав, що революцію як кривавий бунт можуть розуміти тільки пласколобі рутенці та невігласи. На його думку, винахід парової машини, розвиток науки  та культури зроблять куди більші зміни, ніж кривава французька революція 1789 року.

 

Починається діалектика соціального і національного.

 

Але найкраще Франко реалізовує себе у газеті «Кур’єр Львовскі», яка симпатизувала соціалістичним ідеям.

 

 

Радикальна партія Івана Франка

 

Та реалізація Франка як політичного діяча практичного почалася з діяння, коли він стає лідером Русько-української радикальної партії.

 

У цей час Іван Франко багато працює, як партійний функціонер. Він не відкидає соціалізм, а намагається знайти йому людське обличчя, виправдати етично.

 

Тут каменяр реалізовує себе, як партійний трудівник і не користується з доброго положення лідера партії.

 

Однак, він розуміє, що етичний соціалізм не вкладається у рамки його друзів та соратників. Практична політика стає тісною для Франка.

 

 

 

Цей період триває до 1899 року, коли через чвари з колегами, Франко вступає до Націонал-демократичної партії.

 

Філософія національної ідеї

 

Останні 15 років свого життя Франко шукає філософію національної ідеї.

 

У 1905 році, в «Одвертому листі до галицької української молодежі» він пише про національну консолідацію, що наш народ по обидва боки річки Збруч має об’єднуватися та утворювати окрему державу.

Роман Коржик