Він змінив історію: Селінджер від Фогель

Фільми зняті за сюжетом книг часто розчаровують. Та, що якщо фільм розповідає про НАПИСАННЯ культової книги від часу її створення і до тепер?

Іноді книги мають в собі невідомо-містичну силу – впливати на наші долі, розбивати нас на  друзки, перетворювати на крихти між великомасштабного існування.

Часто різноманітні історії, прочитані за певний відрізок часу,  лишають помітний слід у нашому завтра. І це – істина. Сенс, що може тримати міцним зашморгом на венах, не випускати за межі тепер ( яким би абсурдним воно не було).

Та рідко, а то й – ніколи, замислюємось над тим, що пережив автор, коли писав і створив чтиво, від якого шаленіють, від якого змінюються, через яке лишаються живими та натхненними.

Хтось дозволив собі сказати: « Письменники – божевільні» . Чому? Бо  пересічна людина не зможе написати ані рядка, що матиме властивість змінити хід історії. Погодьтесь: «Все, що трапилось – на краще»,- слова дурнів, або п’яних.

Мистецтво слова – змога змалювати реалії ( огидні, криваві, скажені, мікс кохання чи то пак – ненависті) такими, якими вони існують, і навіть тропи, якими вміє маневрувати автор, не знищать цілісності картини буденності як такої.

Коли мені було 16, в моїх руках опинилась книга « Ловець у житі»  американського письменника Джерома Девіда Селінджера .  Зізнаюсь, роман було прочитано без найменших емоцій, не кажу вже – про враження.

До будь-чого варто «дорости».

І ось, після двох років власних пошуків і перечитаної літератури, залишилась я , наодинці із Голденом Колфілдом, головним героєм праці. І тоді мені вдалось осягнути, і тему, і ідею, і зрозуміти юнака, що зі сторінок розповідав свою історію.

Бунтівник, із надто розхристаними буднями, зашовганим життям, що кидало його по різних місцям, в  кардинально інакші обставини, та він міцно тримався за невидимі соломини і ніколи не скаржився на веремії цього  «тепер».

Напевно, не стане новиною: роман був забороною на радянських просторах, його неодноразово критикували вже в пост-часи, та й, зрештою, видання історії – клопітка справа звичайного письменника із далеко незвичайною історією.

«За прірвою у житі»

Фільм, знятий на честь Джерома Селінджера – радше необхідність, тому що сюжет вражає, бо це не є нудною біографією клаповухих уроків зі школи «народився-написав-помер».

За жанром фільм – є автобіографічною драмою, бо доля Джерома, як виявилось, пісня, під акомпанемент якої може розплакатись найчерствіший. Долі митців – неймовірні. Доля митця  – як окрема планета, де живе той хтось (поет) поміж абсурдності, яку змушений долати самотужки завдяки письменству.

Селінджер – той, хто наполегливо творив попри заборони, утиски, брак підтримки, війну, в якій брав участь. Війна, що покалічила, та не зломила його духу.

Цілий фільм – один подих, тривалістю у немалий відтинок часу.

Досконало вивчені деталі періоду, коли жив письменник, гарно змальована історія – цьому варто завдячити режисерці Сюзанні Фогель, доробок якої складає десяток кінострічок. Зокрема, беру на себе відповідальність і визнаю: « За прірвою в житі» – її найдосконаліше дітище.

Сам актор, якому випала честь поміряти «вбрання» видатного письменника – Ніколас Холт – неодноразово зізнавався під час інтерв’ю: «надто хвилювався, та все ж, щасливий, що отримав такий шанс, вражений: йому це вдалося».

Справді, чоловік досконало виконав роль митця, ошуканого, пригніченого, залишенця і тріумфата, не те, що приміряв, а одягнув ціле життя митця Селінджера, аби глядачі змогли найповніше проникнути за куліси письменника. Такого, якого, не уявляли: непокірного юнака, що вступив до університету із бажанням писати, аби про нього дізнались. Хлопця, який був закоханим і якого зрадили. Чоловіка, якому прийшла повістка на війну, що могла відібрати у нього життя. Раз і назавжди. Наляканого та невпевненого того, хто повернувся вирвався із панцира крові та пострілів. Наляканого, бо ці події – страшний відбиток на душі.

А тепер уявіть, фільм, яким вразив не лише мене та не тільки для мене став еталоном ставлення до авторів улюбленої прози чи поезії у майбутньому. Фільм, якого могло би й не бути, коли б  Джером Девід Селінджер не повернувся із полону війни на порозі осені 1945-го року.

Найголовніше у стрічці – розповідь про написання найлегендарнішої історії про підлітка Голдена у різдвяний час, якої би теж могло не бути.

«Ловець у житі» написаний після війни, після повернення, після втихомирення душі та тіла Джерома, завдяки вірі в чоловіка зі сторони його першого наставника, який придбав у юнака історію і надрукував її в своїм часописі. Якби не ця публікація – не було би  Голдена Колфілда, не було би Селінджера як бунтівника в літературі, не було би й нас, його відданих ( й скептичних) прихильників.

Нічого не влаштовано просто так. Письменник – чужинець серед нас, бо Він уміє твори те, що згодом керуватиме історією.

Мар’яна Коваленко