Фільм, який дає надію перемогти Росію у війні, здобути справжню Незалежність

Щось усередині сказало: “Друже, повинен вижити. Щось зробити для людей корисне”, — каже колишній боєць батальйону “Донбас” Ігор Гевко із позивним “Брокер”, 53 роки. Знявся у масовці воєнної драми “Іловайськ 2014. Батальйон “Донбас”. 29 серпня вийшла в український прокат.


На сеансі у залі вінницького кінотеатру “Родина” на 120 місць аншлаг, пише Gazeta.ua. 

Стрічку зняли за спогадами 55-річного Тараса Костанчука. Він колишній командир штурмової групи батальйону “Донбас”, позивний “Бішут”.

Результат пошуку зображень за запитом ""Іловайськ 2014. Батальйон "Донбас""

Тарас Костанчук — автор ідеї та генеральний продюсер картини “Іловайськ 2014. Батальйон “Донбас”. Зіграв у фільмі самого себе.

В Іловайську поранений Костанчук разом із побратимом “Нікітосом” переховувалися в квартирі 90-річної жінки. Місцеві були налаштовані проти українських добровольців, але допомагали. Не видали, ділилися пайками. Місто контролювали сепаратисти з кадировцями. В “Бішута” був знайомий родом із Іловайська, жив у Києві. Його родичі за три тижні зробили українським бійцям фальшиві документи з місцевою пропискою, купили квитки на автобус, за сюжетом.

— Ми мали зняти за 60 днів, але робота над фільмом із перервами затягнулась на три місяці через погану погоду, — розповідає виконавець однієї з головних ролей Сергій Дзялик, 45 років. Зіграв коменданта окупованого міста Іловайськ, російського офіцера Рункова. — Мій персонаж неоднозначний. Він ворог, однак не падлюка. Чоловік шукає свого сина, який потрапив у полон до українських військових. Персонаж вигаданий. Але він мав прообраз: був також полковник ГРУ, який шукав свого сина, і він потрапив у наш полон. Я не був на Донбасі. Але після зйомок подивився на війну по-іншому. Я доторкнувся до тих людей, які воювали: ми жили, їли, спілкувалися, їздили на зйомки.

Результат пошуку зображень за запитом ""Іловайськ 2014. Батальйон "Донбас""

На фінальних титрах глядачі більше п’яти хвилин стоячи аплодують. Деякі не можуть стримувати сльози.

— Від фільму йдуть мурашки по шкірі, а очі самі на мокрому місці, — каже волонтерка Юлія Піскунова, 35 років. Стоїть у вестибюлі кінотеатру. — Досі не можу оговтатися від побаченого. Сподобався кінець. У ньому показали надію на перемогу проти Росії. В українському кіновиробництві повинно бути більше фільмів про Донбас, героїчні подвиги воїнів. Дуже багато хлопців загинуло в боях під Іловайськом. Тому кожен українець повинен пам’ятати, якою ціною ми здобуваємо цілісність країни. Фільми ці закладають розуміння, хто такі кіборги, скільки днів вони тримали оборону аеропорту, що таке трагедія в Іловайську, скільки воїнів там загинуло за нашу країну. Ми виховувалися на радянській ідеології і знали всі дати, пов’язані з ходою комунізму по нашій землі. А зараз твориться нова історія України.

54-річна Галина Іващенко вмощується у шкіряне крісло кінотеатру “Мультіплекс” у Полтаві. На фільм “Іловайськ 2014. Батальйон “Донбас” прийшла із семирічним онуком Богданом. Хлопчик жує кукурудзяні палички.

Галина Іванівна плаче, коли у фільмі український боєць із позивним “Шульц” грає на ­баяні. Знайшов інструмент в одному із покинутих будинків Іловайська під час перестрілки.

— Я б тих тварєй-сєпарів своїми руками подушила, — шепоче жінка. — Мій племінник зараз воює. Не каже нам, де саме. Бачили його востаннє півроку тому. Богданчика привела сюди, щоб змалку знав нашу історію. Донька возмущалася, що дитині не треба бачити стрілянину та кров. А я іншої думки.

У залі зо два десятки глядачів. Блондинка на задньому ряду протягом усього фільму перебирає червоне намисто на шиї. Важко зітхає, коли поранений “Шульц” повзе із синьо-жовтим прапором, аби почепити його на міську раду Іловайська. Біля порога в нього влучає ворожа куля. Блондинка не втримує сліз, коли наприкінці картини показують фото всіх загиблих в Іловайському котлі українських захисників. Ніхто із глядачів не виходить, коли на екрані показують знімки.

Результат пошуку зображень за запитом ""Іловайськ 2014. Батальйон "Донбас""

— Не спатиму сьогодні вночі. Аж трусить від злості, що наших хлопчиків отак вбивають, знущаються з них. Найбільша ненависть, яку я відчувала у житті — до сєпарів. До отих безмозглих чортів. І ще обідно, що за кошмар ніхто не відповів. Тільки в наші країні таке може бути, — каже блондинка, спускаючись сходами до виходу із залу.

Компанія із трьох чоловіків, років по 40, після фільму прямує в супермаркет “Велмарт”, що в одному приміщенні із “Мультіплексом”.

— Я думав, що у фільмі точно розкажуть, хто ж підставив добровольців. Хто конкретно дав задачу розстріляти зелений коридор. Режисер міг би провести розслідування, залучити журналістів. А вийшло просто сентиментальне кіно, — говорить Вадим Харлам, один із трьох.

— Вадік, хіба ж режисерам займатися слідством? — долучається до розмови товариш, Костянтин Сергеєв. — Це мають зробити люди, яким за це платять гроші. Всю правду про Іловайський котел та і решту загадкових операцій в АТО дізнаються хіба наші праправнуки. А зараз нікому це не треба. Бо причасні до трагедії люди ще живі.

Товариші з кількома пляшками пива йдуть до каси.

— Давно слідкую за Іловайськом. Сама там народилася і жила до чотирьох років. Батьки привезли мене до Черкас. Вирішила прийти подивитися. Зазвичай у кіно не ходжу. Здивувало, що так мало людей прийшло на показ, — розповідає 68-річна Віра Майструк. Спілкуємося в черкаському кінотеатрі “Мультіплекс” у Торговому центрі “Дніпроплаза” за 10 хвилин до сеансу фільму “Іловайськ 2014. Батальйон “Донбас”

Загалом прийшли близько 30 глядачів.

Поряд сідають два чоловіки. Той, що поруч, із шрамом на чолі та вузькими карими очима, представляється Артемом Коломацьким, 23 роки. Обидва служать у полку “Азов”. На столику поряд “Фанта”, мінеральна вода, чіпси та попкорн.

— Дуже чекав фільму. Під час служби побачив трейлер. Ось приїхав додому у відпустку і зразу в кінотеатр. Є люди, що розповідали про Іловайський котел. А зазвичай мовчать.

До розмови приєднується Іван, 22 роки.

— Українці мають знати свою недавню історію. Дехто дуб-дубом навіть у сучасних подіях. Багатьом просто почитати книгу — в лом. От для таких потрібне кіно. Люди мають усвідомити усе, що зараз відбувається.

Під час анонсу історичної драми про Василя Стуса “Заборонений” обидва бійці “Азова” кажуть: “Надо прийти”.

Facebook Comments

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *