Коріятович, Волошин та блек-джек. Як українці розпочали чеське історичне кіно

Коріятович, Волошин та блек-джек: саме так українці створили перший історичний фільм чеського кіно. Щобільше – саме українці підняли чеський кінематограф на рівень масової культури та привернули до нього увагу першого президента республіки Томаша Масарика.

 

Що то був за фільм? Хто писав сценарій, хто продюсував, хто давав гроші? Розповідаємо цю історію!

 

Отже.

 

Є фільм “Коріятович. Чарівний перстень Карпат”. Сценарій написав Василь Пачовський, львівський поет. Августин Волошин, той самий лідер Карпатської України займався продюсуванням та виділяв частину коштів на фільмування стрічки, а Костянтин Грабар, закарпатський банкір – дав левову частину грошви.

 

На прем’єру фільму прийшов сам Томаш Масарик. А це не хрін з гори, це президент Чехії на той час! Завдяки увазі Масарика до цієї стрічки, чехословацькі газети активно писали про кіно й підняли медійне охоплення картини до небачених раніше висот.

 

Хто такий цей ваш Коріятович, про якого зняли кіно?

 

Це українсько-литовський князь, який, десь у 1360-1390 роках володів Поділлям.

 

Потім якогось чорта великий князь Вітовт вигнав його з Поділля і Коріятович такий:

 

“Йо, піду в Закарпаття, може там буде норм”.

 

Він пішов на службу до угорського короля Сигізмунда I. Той шалено зрадів, що аж подарував Коріятовичу ціле Мукачево.

 

І Коріятович такий до жителів Поділля:

 

– Хей гайз, хто зі мною жити на Закарпаття?

 

За ним пішло 40 тисяч людей.

 

Сорок, курва, тисяч!

 

Є версія, що це легенда про 40 тисяч. Але то що за ним пішли люди жити в Закарпаття – інфа сотка, бо переходи на нові землі, у слід за своїм господарем – відносно, звична справа на той час.

 

Фільм той зняли на студії “Barrandov”. Нині це одна з найкращих студій континенту. Роман Поланський якось казав, що це Голлівуд Європи.

 

Яку неймовірну та важливу тему розкриває фільм про Коріятовича – читайте далі. 

 

Сюжет фільму “Коріятович. Чарівний перстень Карпат” оповідає про перстень легендарного князя Лаборця. Це кільце мало велику силу й довгий час охороняло білих хорватів, робило їх непереможними. Але перстень десь загубили, що й зробило наших пращурів вразливими.

 

Угорці, в підсумку, завоювали Закарпаття та Ужгород, зокрема.

 

Та Федір Коріятович віднаходить той перстень та відроджує славу й силу пращурів на Карпатських теренах.

 

З цього випливає інше питання – хто такий князь Лаборець?

 

Лаборець – легендарний правитель білих хорватів, перший князь міста Ужгород. Історики досі сперечаються, чи існував він насправді. Про нього згадується тільки в одному історичному джерелі – угорській хроніці Аноніма нотаріуса Bele Regis Notarius “Діяння угрів”. Це XII століття.

 

Аргумент, який все ж таки, схиляє істориків думати, що Лаборець існував – це археологія. Дивним чином, дані розкопок та інформація угорської хроніки – збігаються.

 

Білі хорвати – слов’янські племена, які жили у Східній Європі, в тому числі й на території Карпат та вважаються одними з предків сучасних українців.

 

Лаборець княжив у місті Ужгород за часів правління Великоморавського правителя Святополка I (871-894) та Симеона I Великого (893-927) в Болгарському царстві. Святополку Лаборець платив данину та був васалом Симеона. Ось такий геополітичний контекст того часу.

 

Історик Василь Шандор вважає, що Лаборець є збірним образом тогочасних правителів Білих хорватів. Що було кілька різних вождів чи князів, які боролися проти угорців. Й оскільки, про них не було ніяких записів, то самі угорці й створили цей образ, оскільки їм було це вигідно. Вони ж то перемогли.

 

Історик Йосип Кобаль каже, що поява образу князя Лаборця у масовій культурі була вигідна чехам. Бо чехи з то приєднали Закарпаття після Першої світової війни, їм потрібно було створити таку міфологію, що угорці загарбали край, а чехи – добрі, толерантні визволителі.

 

Історик Сергій Федака акцентує, що самі угорці в середні віки та ранньомодерний час вважали Закарпаття руським краєм, себто – українським. 

Чимало угорських королів у своїх титулах носили ім’я руський.

 

Можливо й Лаборця не існувало, але точно існував якийсь карпатський князь, котрий правив чи в Ужгороді, чи в Мукачево, бо саме там були фортеці та укріплення. 

Білі хорвати, як показує археологія – мали тісні економічні та культурні зв’язки з київською Руссю, а писемні джерела доводять, що вони разом з Києвом ходили у походи на Візантію.

 

Тому аргументів на користь існування князя Лаборця – більше, ніж проти.

Ось така історія, яка показує, що українська культура куди ширша й більша за ареал українських земель. Що через кіно та поезію можемо відкрити дуже цікаві контексти!