Життя, смерть та інші неприємності українського Габсбурґа. Як ерцгерцог Вільгельм став Василем Вишиваним

Вільгельм Франц фон Габсбург-Лотрінґен народився 10 лютого 1895 року в місті Пули на остврові Лошинь (сучасна Хорватія). Він походив з роду австрійських імператорів – Габсбургів, а саме з гілки Габсбургів – Лотарингських.

Я, Вільгельм фон Габсбурґ, бувший архикнязь австрійський, а тепер полковник УСС, уродився в Полі (Істрія) дня 10 лютого 1896 p. Батько мій, архикнязь Кароль Стефан був там тоді з сім’єю як адмірал маринарки. Матір моя Марія-Тереза походить із італійського роду кн. Тосканських. По батьку походжу з лінії Карла, побідника Наполеона під Асперном, і по традіції з цеї лінії було трьох фельдмаршалів: Карло, Альбрехт, що виграв битву під Кустозою, і Фрідріх. Перші вістки про мій рід сягають по документам IX століття що до лінії Льотрінґен, а XI ст. – що до лінії Габсбурґ.

(з мемуарів архікнязя Вільгельма)

Вільгельм Франц був наймолодшою дитиною з шести в родині Марії Терези і Карла Стефана Габсбургів-Лотаринзьких.

Найстарший мій брат Кароль-Альбрехт, ур. 1889, потім Лєо – 1894, сестри Леонора – 1884, Рената – 1887 і Мехтільда – 1892

Батько, що був адміралом військово-морського флоту, намагався дати своїм дітям найкращу  освіту. З ними працювали приватні вчителі. Крім німецької їх навчили також французькій, англійській, італійській мовам. З дитинства їм прищеплювали любов до читання. Всією сім’єю вони подорожували до Америки, Азії, Африки, відвідували країни Європи.

(Вільгельм на руках матері Марії Терези)

Після відставки батька родина переїжджає до маєтку біля міста Живець (сучасна Польща). Карл серйозно починає захоплюватися ідеєю очолити польський народ у випадку розпаду імперії. З цією ціллю дітей посилено вчать польській культурі, мові. Вони спілкуються з польською шляхтою.

Єдиним з дітей хто не сприйняв польську культуру був Вільгельм. Це відбулося не через його нездібність до вивчення польської мови і навіть не через нелюбов до високомірної польської знаті. Ще тоді, він вперше почув про українців. Цей народ відразу притягнув його увагу до себе

Там бувала в нашім домі польська шляхта і я научився там польської мови, яку добре опанував. Там я перший раз почув про Українців. Поляки називали їх “Русіні” і висказувалися про них, як про розбишаків, бандитів і т.д. Я міг тоді мати коло 14 літ і свято вірив, що Українці, які так недалеко від Живця живуть, це дійсно розбишацьке племя. Це мене дуже цікавило і притягало мою увагу. В кімнаті, де ми училися, висіла на стіні велика карта Галичини і мою увагу все звертала місцевість Жабє в Східній Галичині між горами. Я представляв собі, що це мусить бути осередок українського розбишацького племени. І твердо постановив я собі вже тоді поїхати там і придивитися тому страшному племені. В 17 році життя довелося мені поїхати в гуцульські гори до Ворохти. Вибрався я сам, не кажучи нікому куди їду.

Через Львів і Станіслав, у купе 2 класу, Вільгельм поїхав до Ворохти. В селі він познайомився з зустрічним селянином, у нього і зняв собі житло. Там він прожив сорок дінв, за які встих закохатися в українську землю, мову, культуру. Ніяких бандитів і розбишак він там не знайшов

В душі виринула у мене велика нехіть до моїх інформаторів, яким я так довго вірив. Від тоді я зовсім змінився і до Живця вернув иншим, як виїхав.

1912 року поступив на навчання до військової академії у місті Віннер-Найштадт. В академії в якості факультативного предмету він обрав українську мову. Читав багато українських авторів (Шевченка, Франка, Федьковича, Стефаника), зокрема прочитав «Малу Історію України» Грушевського.

Згодом цікавість і любов до української культури переросла в участь в політичному житті українців Австро-Угорщини. Батько не був проти, адже світ йшов до великих змін, і хто знає, можливо незабаром з’явився б новий престол – Український.

Подорожуючи Галичиною Вільгельм бачив бідність простого народу

Нужда, яку я бачив, робила на мене велике вражіння. Замітив я її ще в Істрії і потому ще більше в Галичині. Це відбивалося на мені тим більше, що я бачив страшний контраст між багацтвом свого роду і убожеством народа. Як і батько він не любив двірських церемоній та пишності, навіть не був присутній на коронації нового імператора – Карла( Мені закидали тоді, що я солідаризуюся з Українцями, які усуваються від того торжества.

1915 року, після закінчення академії, доля відправила архікнязя до  13-го полку уланів, що складався переважно з українців. Там він був командиром сотні. Під його командою сотня повністю українізувалася: були вилучені всі поляки та угорці, яких замінили українці, вояки носили синьо – жовті відзнаки на уніформі. Він заохочував підлеглих до національного самовизначення (коли я признаюся до українського народу, то і вони можуть сміло це робити). Саме там Вільгельм приміряв під військовий мундир вишиванку, саме там отримав своє прізвисько – Василь Вишиваний.

З досягненням 21 року стає членом сенату імперії. Там наводить контакти з українськими політиками в парламенті (зокрема з Євгеном Петрушевичем). Всіляко допомагає українській справі. За його підтримки міністром охорони здоров’я Австро-Угорщини стає українець.

(По центру – митрополит Андрей Шептицький, а зліва від нього – ерцгерцог Вільгельм, 1918 рік)

Спілкуючись з українськими діячами Вільгельм розуміє, що наразі необхідно домогтися роз’єднання Галичини на 2 автономні утворення: українське і польське.

Вир Першої світової війни захопив Вільгельма заніс його до Наддніпрянської України.

1918 року отримав командування військами на Херсонщині (так звана група архікнязя Вільгельма, до якої увійшли частини Українських січоіих стрільців). Його діяльність хвилювала гетьмана Скоропадського та його німецьких союзників, що всіляко намагалися усунути ерцгерцога. І навпаки – привернула до нього симпатії людей та деяких українських діячів ( наприклад Петра Болбочана).

(Архікнязь Вільгельм у складі УСС)

Невідомо як би повернулася історія якби Вільгельм мав владні амбіції, достовірно знаємо лише одне – в 1918 році архікнязь мав всі можливості до зброїного захоплення влади в Україні, але відмовився від цього, не хотів кровопролиття.

Того ж 1918 року Центральні держави програли війну Антанті. Скоропадський залишився без могутніх протекторів і до влади прийшла Дерикторія. В цей складний для України час Вільгельм всіма силами намагався боротися за незалежність молодої республіки. Він займається розбудовою армії УНР, шукає підтримки за кордоном.

Гостро відреагувавши на союз Петлюри з Польщею, за яким до останньої відходила вся Західна Україна Вільгельм залишає посаду і їде до Відня. Так Вільгельм фактично опинився в еміграції. Однак і там намагався підтримувати українську справу. Розбудовував  Українське національне вільнокозацьке товариство, займався видавництвом.

Якщо вірити американському дослідникові Тімоті Снайдеру у 1921 році Вільгельм мав певні домовленості з німецькими правими силами, що бажали ревізії Версальського мирного договору. Нібито за закликом Вільгельма до Баварії з’їхалися тисячі українських добровольців, щ обули готові розпочати зброїну боротьбу проти країн, що поневолили Україну, особливо проти Польщі та Більшовицької Росії. Союзниками мали стати Німеччина та Угорщина, що відчували себе приниженими умовами договору. Якщо б союзники здобули перемогу Україна отримала б незалежність. Нажаль цим планам не вдалося здійснитися.

Під час Другої світової війни налагоджує співпрацю з ОУН.

Його діяльність привернула увагу радянських спецслужб. 1946 року схоплений у Відні агентами СМЕРШу. Наприкінці листопада 1947 Вільгельма Габсбурга перевели до Лук’янівської тюрми Києва, де тривало слідство. Протягом півроку його щоденно допитували. Всі закиди слідства про співпрацю з ОУН та англійською розвідкою він заперечував.

(Василь Вишиваний в радянських застінках)

Того ж 1947 року його життя обірвалося. Як і багато борців за українську волю він помер в застінках НКВД.

Вільгельм Габсбург –романтик, без сумніву великий мрійник. Письменник та поет, що писав українською мово. Австрієць, що вчив українців любити свою землю та  боротися за неї. Людина для якої українська нація стала сім’єю.

Вадим Патик