Захисники України. Від Січових стрільців до «Азову» та Збройних Сил

Українські січові стрільці у 1914 році як добровольці пішли захищати свій край від російських завойовників. У 2014-му – молоді ультраси та активні хлопці-патріоти з усієї України зголосилися йти на Схід, в АТО, щоби дати відсіч московським агресорам. На захист країни стали й бійці Збройних сил. Більше ста років ми в модерний час маємо яскравий феномен захисників України, пише журнал «Артефакт».

---

Січові стрільці – захисники-молодці

На початку ХХ століття  в Галичині, Буковині, Закарпатті легально діяли українські націонал-демократи, радикали, соціал-демократи. Опісля виборів 1907 року до Австрійського парламенту кількість депутатів-українців в його складі зросла майже в 10 разів у порівнянні з 1897 році.

На фоні цих подій активізувалася діяльність неурядових (громадських) організацій українців. У тренді були спортивні націонал-патріотичні об’єднання – «Січ», «Сокіл», «Пласт». Зокрема спортивно-пожежно-руханкове товариство «січовиків» було організоване ще у 1900 році.

Саме на базі цього «Січі» молодь так би мовити «підсіла» на державні проукраїнські ідеї. Більше того: вони тренувалися, були спортивно-підготовленими, а за рік до початку Першої світової добряче «натаскалися» у військових справах та стрільбі.

І от всі в очікуванні світового конфлікту. У двері стукає Перша світова. Що роблять українські політичні партії? Вони об’єдналися у Головну Українську Раду, яка поставила за мету – відстоювати права українців в умовах збройного конфлікту та гуртувати навколо себе активістів – військових та політичних. Розпочинається війна. ГУР публікує маніфест, в якому закликає українців починати боротьбу за своє визволення. Паралельно наші політики добиваються того, що в складі Австро-Угорської армії можна буде сформувати український підрозділ. Австрійці дають добро.

28 000 добровольців зголосилося вступити до українського формування. Тільки 10 000 змогло прибути на збори у вересні 1914 р., бо територію Галичини частково окупувала Російська армія. Австрійська влада відсіяла кожного четвертого, і дозволила утворити Легіон УСС чисельністю 2 500 вояків.

– Нас мало, але ми у мазепинках, – мабуть кричали тоді «січовики». Вибору фактично не було, сенсу ображатися на австрійців – теж. Була лише одна дорога – на поле бою.

Спочатку австрійське командування не поспішало кидати УСС на передову, бо не мало впевненості у їхній відданості. Перші битви «січовиків» відбулися на Борецькому й Ужоцькому перевалах. Тоді стрільці добряче постріляли кубанських козаків. Після цих битв відбулося доукомплектування УСС українськими селянами із закарпатських сіл. Австрійське командування почало скеровувати «усусів» на найважчі завдання.

Першим серйозним тест-драйвом для стрільців стали бої за гору Маківка. Запеклі позиційні битви на просторах Українських Карпатах, що точилися з 29 квітня до 4 травня 1915 відклалися у нашій історичній пам’яті. Тоді підрозділи австро-угорської 55-ої піхотної дивізії фон Фляйшнера (до складу якої входили 7 сотень 1-го та 2-го куренів Українських січових стрільців) та російські сили 78-ої піхотної дивізії генерала Альфтана билися, аби задля заволодіти панівною висотою — горою Маківка з метою контролю над селом Козьова.

Як то кажуть – Бог любить трійцю. Росіяни саме стільки разів штурмували позиції австро-німецько-угорсько-українських військ на цій горі. Перша атака завершилася повним провалом.

Після другого нападу росіян, австрійські офіцери писали доповіді у штаб, і хвалили бійців УСС.

Після третьої атаки росіяни були просто ошелешені. Вони потрапили у справжнє пекло. А все тому що австрійці використали вогнемети. У бою від їхнього згубного вогню загинуло майже сто російських солдатів. Багато одержали опіки. Іншою великою проблемою були закладені австрійцями на схилах гори фугаси, які продовжували забирати життя росіян навіть після їх перемоги.

Відразу ж після захоплення російськоімперськими військами Маківки в ніч із 21  квітня ( 4 травня) на 22 квітня ( 5 травня ) 1915 року австрійське командування знову кинуло стрілецькі курені в контратаку, що була відбита. Висота 958 залишилася за російськими формуваннями.

Фактично у тому бою росіяни перемогли. Але вони зазнали значних втрат, одначе Австрія виграла час для зосередження німецьких військ 11-ої армії фон Макензена на ділянці Горлиці-Тарнув і наступного успішного прориву східного фронту, який призвів до загального відступу російсько-імперських військ з Галичини.

 

«Айдар», «Азов», «Правий Сектор»

Як розповів у інтерв’ю виданню «Трибуна» доброволець Георгій Сьомін, першими добровольцями у зоні АТО стали батальйони міністерства внутрішніх справ (МВС), – «Айдар», «Дніпро-1», «Кривбас», «Донбас». Це не були регулярні війська. В більшості випадків вони йшли у бій першими. Влада налаштовувалася, що у добровольців є високий бойовий дух, і вони будуть сміливо захищати країну.

Саме, як добровольці на фронт пішли полтавці – Олександр Коба, Анатолій Ханко, Юліан Матвійчук, Артем Павлов, Едуард Горошочок, Артем Собко, Віктор Трофименко, Володимир Шередега, Ігор Єрьомін, Антон Грицай. Останній, будучи бійцем полку «Азов», загинув 15 лютого 2015 року під час Широкинської наступальної операції.

Це була одна з найуспішніших операцій українських військ в тактичному плані. Вона розпочалася, коли біля Дебальцево закривалося кільце, а сепаратистські війська завдали удару по Маріуполю із градів. Тоді  «азовці» підтягнули до позицій установки Град, які стріляють на відстань 40 кілометрів, щоби самим не влучити у Маріуполь.

– Ми мали з допомогою мінометів та артилерії не дати ворожим градам вийти на позицію. Ось так і розпочиналася Широкинська операція. Завданням було зачистити Широкине, Саханку і Комінтернове, – розповідає Юліан Матвійчук.

В операції взяли участь три штурмові сотні. «Азовці» тоді ще не мали танків, гаубиць, тому операція здійснювалася силами піхоти.

Спочатку було завдано відволікаючого удару в районі Комінтерново. Сепаратисти кинули туди значні сили, аби відбити наступ. Основний же удар українські військові спрямували на Саханку та на Широкине.

Успіх операції полягав у тому, що «Азовці» використали унікальну тактику. Вони завдавали удару і відходили. Це відбувалося в різних точках. Ворог не знав куди кидати підкріплення. Сили сепаратистів в буквальному силі розсипалися. Їх командири не могли контролювати особовий склад. Згодом було зачищене Широкине і напрямок по Саханському блок-посту.

Саме тоді, за словами Юліана, бійці  добровольці «Азову» зазнали найбільших втрат. Бойовики почали стріляти з артилерії та мінометів.

Свої голови під час Широкинської операції поклав голову боєць із Полтавщини Дмитро Коряк, позивний «Брат»

У рядах «Азову» загинув і полтавець Антон Грицай, позивний «Сіф», активіст ультрас футбольного клубу «Ворскла», випускник історичного факультету.

Серед інших добровольчих формувань також і добровольчий український корпус «Правий Сектор». Якщо «Азов» підпорядковується Національній Гвардії, то ДУК «ПС» по-суті є незалежним громадським формуванням.

Бойовий шлях «Правого сектору» розпочався у липні 2014 року. Добровольці діяли спільно із солдатами ЗСУ. 29-30 липня 93-тя окрема механізована бригада Сухопутних військ ЗСУ спільно з 5-м окремим батальйоном ДУК «ПС» звільнили від бойовиків Авдіївку, що в 13 км від Донецька. В місті знайдені покинутий терористами склад боєприпасів, а біля укріплень — катівня, де вони мордували та розстрілювали людей.

З вересня бійці ДУК беруть безпосередню участь в обороні Донецького аеропорту та прилеглого селища Піски разом з військовослужбовцями Збройних сил України. За відчайдушний спротив оборонці аеропорту в українських засобах масової інформації та соціальних мережах були названі «кіборгами».

У травні 2014 року на арену вийшли інші добровольці.  Це був добровольчий 24-й батальйон територіальної оборони «Айдар», підпорядкований Міністерству оборони України.

Батальйон зарекомендував себе як бойовий пiдроздiл в ходi російсько-української війни 2014 року передусім у боях за північні і центральні райони Луганщини.

За інформацією Міністерства оборони України, 17-18 червня батальйон провів кілька військових операцій, не узгоджених з керівництвом АТО. Наступного дня лідер терористичної організації ЛНР Болотов заявив, що «батальйон „Айдар“ практично знищено…». Проте, ця інформація була спростована під час брифінгу командиром батальйону Сергієм Мельничуком. Більше того, було повідомлено, що репортажі про значні втрати батальйону базуються на неіснуючих фактах і запущені як частина інформаційної війни.

Збройні Сили України

24 серпня 1991 року Верховна Рада України прийняла постанову «Про військові формування в Україні», якою визначила: «підпорядкувати всі військові формування, дислоковані на території України, Верховній Раді України; утворити Міністерство оборони України; Урядові України приступити до створення Збройних Сил України». Фактично цією постановою було покладено початок будівництва Збройних Сил України як важливого інституту держави і невід’ємного елемента її воєнної організації, розповідається на сайті Міністерства оборони України.

На кінець 2013 року чисельність Збройних Сил України становила 165,5 тис. осіб, у тому числі — 120,9 тис. військовослужбовців.

Після відмови керівництва держави на чолі з В.Януковичем підписати Угоду про асоціацію між Україною та Євросоюзом і силового розгону мітингу студентів у Києві 30 листопада 2013 року почалося відкрите протистояння, яке у подальшому переросло у Революцію гідності. Ще до втечі В.Януковича з України Російська Федерація 20 лютого 2014 року розпочала спецоперацію по захопленню Криму, яка надалі переросла у російську збройну агресію проти нашої держави та війну на сході України.

Виходячи з необхідності захисту прав та інтересів громадян України, суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності державних кордонів України, недопущення втручання в її внутрішні справи, з огляду на порушення російською стороною положень Меморандуму про гарантії безпеки у зв’язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 5 грудня 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією від 31 травня 1997 року, а також зважаючи на рішення Ради Федерації Федеральних Зборів Російської Федерації щодо використання збройних сил Російської Федерації на території України 1 березня 2014 року Збройні Сили були приведені у бойову готовність ПОВНА, а 17 березня 2014 року в Україні оголошено часткову мобілізацію. З цього часу держава почала функціонувати в умовах особливого періоду.

Через агресивні дії незаконних збройних формувань в окремих районах Донецької та Луганської областей, які призвели до припинення діяльності місцевих органів влади, керівництво держави прийняло рішення щодо проведення на цих територіях антитерористичної операції та виконання завдань територіальної оборони. Для безпосереднього управління силами і засобами, які залучалися до участі у проведенні антитерористичної операції, був створений оперативний штаб на чолі з керівником Антитерористичного центру при Службі безпеки України.

На початок проведення антитерористичної операції на сході України підрозділи Збройних Сил не мали достатньої кількості озброєння і техніки, особовий склад був слабо підготовлений. Наявне модернізоване та нове озброєння, що отримували підрозділи Збройних Сил в одиничних екземплярах, не впливало на боєздатність частин і підрозділів. Завдання по захисту України виконувалися завдяки самопожертві та героїзму воїнів. У перший період АТО велику допомогу підрозділам Збройних Сил надали добровольчі батальйони.

Одночасно із збільшенням угруповання військ (сил) в окремих районах Донецької та Луганської областей здійснювався перехід системи матеріально-технічного забезпечення Збройних Сил, побудованої за територіальним принципом, на функціонування в умовах проведення антитерористичної операції. На етапі розгортання системи матеріально-технічного забезпечення вирішення значної частини проблем Збройних Сил взяв на себе волонтерський рух.

Розвиток подій у 2014 році показав, що існує необхідність проведення докорінних змін у підходах до формування засад державної політики. Тому було відмінено позаблоковий статус України, зупинено виконання заходів Державної комплексної програми реформування і розвитку Збройних Сил України на період до 2017 року, як такої, що не відповідає сучасній воєнно-політичній обстановці та не забезпечує спрямування наявних державних ресурсів на пріоритетні напрями розвитку Збройних Сил.

Керівництвом держави визначено основним стратегічним напрямом реалізації державної політики у сфері оборони — забезпечення готовності сектору безпеки і оборони, економіки та суспільства до відбиття збройної агресії проти України.

З метою припинення конфлікту на території Донецької та Луганської областей України 5 вересня і 19 вересня 2014 року були підписані Мінський протокол і Мінський меморандум.

Протягом 2014 року виконано комплекс заходів щодо передислокації командування Військово-Морських Сил до м. Одеса і приведення його організаційно-штатної структури у відповідність до завдань та наявних сил і засобів.

За активної участі Ради волонтерів при Міністерстві оборони України, інших громадських об’єднань започатковано реформи, які кардинально змінили ситуацію щодо забезпечення військовослужбовців всім необхідним. На постачання Збройних Сил за результатами випробувань у бойових умовах були прийняті сучасні індивідуальні засоби захисту та засоби екіпірування.

Значні зусилля Міністерства оборони у 2014 році були зосереджені на підвищення соціального статусу військовослужбовця в суспільстві за рахунок відновлення раніше призупинених соціальних гарантій та пільг, надання спеціальних прав громадянам, які призвані під час мобілізації та беруть участь в антитерористичній операції. Внормовано набуття статусу учасників бойових дій та передбачено пільги для військовослужбовців, які беруть участь в антитерористичній операції.

У 2014 році близько 1000 військовослужбовців Збройних Сил України у складі чотирьох національних контингентів та миротворчого персоналу взяли участь в одинадцяти міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки на території дев’яти країн світу.

Протягом року за підсумками мобілізаційного розгортання військ (сил) сформовано 4 бригади та 29 батальйонів територіальної оборони, які згодом були переформовані в окремі мотопіхотні батальйони.

На кінець 2014 року після проведених організаційних заходів чисельність Збройних Сил становила 250,0 тис. осіб, у тому числі 204,0 тис. військовослужбовців.

Героїзм і особиста мужність, високий професіоналізм особового складу, виявлені у захисті державного суверенітету і територіальної цілісності України відзначені державою. Усього у 2014 році нагороджено 6548 військовослужбовців, із них: 456 загиблих та 694 поранених, зокрема: звання Герой України присвоєно 8 військовослужбовцям, з них 5 — посмертно.

Загалом, 2014 рік став для Збройних Сил України перевіркою на мужність, витривалість, вірність Військовій присязі та відданість державі, увійшов в історію як рік відродження української армії.

За результатами комплексного огляду сектору безпеки і оборони у 2015 році затверджено Стратегію національної безпеки України, нову редакцію Воєнної доктрини України та Концепцію розвитку сектору безпеки і оборони України. Вперше у своїй історії Україна визначила курс на європейську інтеграцію та наміри щодо вступу до НАТО, а головною загрозою та ймовірним воєнним противником оголошено Російську Федерацію.

Розроблено нову редакцію Стратегічного оборонного бюлетеня України, проведено його громадське обговорення. Підготовлено Державну цільову оборонну програму розвитку озброєння та військової техніки на період до 2020 року.

Затверджено військово-адміністративний поділ держави. Удосконалено систему управління Збройними Силами, сформовано Об’єднаний оперативний штаб. Доведено до логічного завершення створення окремого роду військ — Сил спеціальних операцій, сформовано Командування Сил спеціальних операцій. Удосконалено підготовку військ: до навчання українських військових були залучені інструктори з армій країн НАТО та Європейського Союзу. Загалом проведено понад 500 навчань.

У 2015 році для недопущення створення передумов гуманітарної катастрофи у районах проведення антитерористичної операції, виникнення соціального напруження на іншій території України, формування позитивної громадської думки щодо діяльності Збройних Сил під час особливого періоду, ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій у Збройних Силах впроваджено систему цивільно-військового співробітництва.

Незважаючи на постійну складну обстановку в зоні проведення антитерористичної операції та ризики відновлення збройного протистояння, головним завданням Міністерства оборони було реформування Збройних Сил для створення боєздатних, добре оснащених, підготовлених до виконання завдань за призначенням військ (сил).

Протягом 2015 року Збройні Сили України відновили боєздатність, набули бойового досвіду, оперативної спроможності, необхідного рівня технічної оснащеності та матеріальної забезпеченості для захисту суверенітету і територіальної цілісності держави, завдяки чому стабілізували обстановку в районі проведення антитерористичної операції.

Удосконалено систему управління та всебічного забезпечення Збройних Сил: започатковано пілотні проекти з управління державними підприємствами, з речового, продовольчого та медичного забезпечення військовослужбовців, автоматизації управлінських процесів і процесів обліку та руху матеріальних засобів.

Забезпечено реалізацію соціальних гарантій військовослужбовців та членів їх сімей, у тому числі військовослужбовців, призваних за мобілізацією. Встановлено додаткові стимулюючі винагороди.

Головні зусилля Міністерства оборони та Генерального штабу у сфері миротворчої діяльності були спрямовані на збереження існуючого формату представництва у міжнародних місіях та продовження виконання взятих Україною міжнародних зобов’язань із залученням мінімально-необхідної кількості матеріальних та фінансових ресурсів.

Упродовж 2015 року за мужність і героїзм, виявлені під час захисту державного суверенітету і територіальної цілісності України, державними нагородами України нагороджено 6739 осіб (посмертно 1213 осіб, поранених 4533 особи), з них звання Герой України присвоєно 14 військовослужбовцям, з них 5 — посмертно.

Загалом із початку проведення антитерористичної операції у Збройних Силах сформовано 15 бойових бригад, полк, 5 батальйонів (дивізіонів), а також бригаду, 6 полків та 11 батальйонів оперативного (бойового), тилового і технічного забезпечення. Збільшено авіаційний парк та бойовий склад зенітних ракетних військ, сформовано підрозділи для охорони аеродромів і стартових позицій зенітних ракетних військ. Відновлено діяльність 138 районних та міських військових комісаріатів, завдяки чому проведено шість черг часткової мобілізації та призвано понад 200 тис. військовозобов’язаних.

Відповідно до ініціативи Президента України — Верховного Головнокомандувача Збройних Сил України, підтриманої Урядом, з 1 січня 2016 року відбулося суттєве збільшення грошового забезпечення військовослужбовців.

Навесні 2016 року відновлено призов на строкову службу в Україні. Усього до Збройних Сил призвано 19 тис. осіб, що дало змогу не допустити зниження укомплектованості до критичного рівня та замінити військовослужбовців, переміщених до частин, задіяних у антитерористичній операції.

Норми харчування військовослужбовців значно покращилися і доведені до загальноєвропейських вимог. Істотно вдосконалено медичне забезпечення, головні заходи якого були зосереджені на підвищенні індивідуальної безпеки військовослужбовців, а також впроваджено курс медико-психологічної та соціальної реабілітації учасників антитерористичної операції. Військова служба в Україні стає престижною, що позитивно позначається на довірі населення до Збройних Сил України.

Історію будівництва Збройних Сил України можна поділити на ряд основних етапів: перший етап — формування основ Збройних Сил України (1991–1996 рр.); другий етап — подальше будівництво Збройних Сил України (1997–2000 рр.); третій етап — реформування Збройних Сил України (2001–2005 рр.); четвертий етап — розвиток Збройних Сил України (2006–2011 рр.). З 2012 по 2017 роки планувалося здійснити новий етап військової реформи — реформування і розвитку Збройних Сил України. Однак у зв’язку з агресією Російської Федерації виконання заходів даного етапу було зупинено.

Роман Коржик

Колаж та інфографіка – Катя Кисла, Рузанна Давітян