«Єреван біля Площі Ринок: 10 історій про львівських вірмен»

Історія перша: звідки вони і що вони тут роблять? 

Історія перша: звідки вони і що вони тут роблять? 

Барев дзез, як кажуть вірмени! У першій історії про вірмен Львова ми розповімо Вам як вони взагалі потрапили в такі далекі від рідної землі краї. Чи може їх хтось спеціально покликав? Чим вони тут взагалі займались? А скільки їх зараз?

Відповіді на всі ці питання шукайте далі. Ми починаємо наш ретроспективний тур «львівським Єреваном».


Запрошення вірмен до Львова Галицькими князями Данилом та Левом Даниловичем


У XV-XVII століттях жив у Львові такий собі аптекар і гуманіст Іоганн Алембек. І вирішив одного разу написати він твір під назвою «Topographia civitatis Leopolitanae», або ж «Топографія міста Львова» – державною. Природно, опис міста Алембек починає з оповідання про його заснування:

«Лев, син Данила, … близько 1270 р. від утілення нашого Спасителя заснував місто Львів із двома замками, з яких один у місті, інший же – на височенній горі, що здіймається над містом… [Лев] поселив у Львові вірменів, азійських воїнів, [зі] зброєю, одягом і мовою [як у] татар, під чиїм пануванням колись між горами Тавру та Кавказу зросли, [і] колись Кілікію зайняли, [за те, що] їх зусиллями батько (тобто Данило) ворожі угруповання князів руських або знищив, або до своєї волі схилив, унаслідок чого набув великої влади і монархію в Південній Русі утворив.»

 

Князь Лев Данилович

Якщо вірити інформації, яку наводить нам Іоганн Алембек, то вірмени дійсно стояли біля витоків міста Лева, адже служили у війську Галицьких князів. А Львів, як відомо, був фортецею з непоганим таким гарнізоном. У складі цього гарнізону певно були і наші закавказькі друзі. Те, що львівський гуманіст підкреслює «азійськість» вірмен не є чимось дивним для історієписання епохи ренесансу. А татарською мовою є так звана вірмено-кипчацька мова, але це вже зовсім інша історія…

А от відомий дослідник Ярослав Дашкевич навіть назвав конкретну дату першої достовірної історичної згадки про вірмен у Львові – 1277 р. Цим роком датовано напис на надмогильному камені у церкві Святої Анни в передмісті Львова, який побачив вірменський хронікер першої половини ХVІІІ століття Степанос Рошка.

Ну і яке Львів після цього polskie miasto? Виходить, воно русинське і вірменське!


З’ясуємо причини та дещо уточнимо хронологію


Взагалі, простежується декілька основних хвиль еміграції вірмен до міста з різних реґіонів їхнього компактного проживання:

В ХІІІ–XIV ст. поштовхом до міґрації представників цієї етнічної спільноти за межі історичної батьківщини стало зруйнування Вірменії монголо-татарами 1239 року. В цей період чимало вірмен мігрували у міста Причорномор’я та Східного Середземномор’я. Перші вірмени, швидше за все, переселялися до міста не безпосередньо з Вірменії, а, передусім з Криму, де вони перебували під владою татар. Саме тому вони мали схожі з останніми культурні особливост

Ще одна хвиля вірменської міґрації припала на останню чверть XIV столітті, коли було знищено Кілікійську державу, останню середньовічну державу вірмен. Імовірно, що саме ця хвиля міґрації відіграла головну роль в остаточному оформленні вірменської колонії Львова.

Далі, в 70-х роках XV століття, політичні фактори зумовили переселення вірмен з Криму (1475 року турки захопили Кафу, де була дуже велика колонія вірмен), а також Малої Азії та Буковини. Доволі значні переселення вірмен до Львова відбувалися і в інші періоди. Проте це вже були «свої» вірмени. Зумовлені ці міграції були різким погіршенням економічного становища вірменських колоній у містах сусідніх з Галичиною реґіонів – Луцьку на Волині, Кам’янці на Поділлі, Сучаві в Буковині.

 


Щоб Ви мали хоч приблизне уявлення про Кілікію


Укріплення екзотичної львівської громади у середні віки


Найдавнішим місцем проживання вірмен у місті було Підгороддя (Підзамче), де в княжий період розміщувалися дві вірменські церкви, – Якова та Хреста, а також монастир Святої Анни. Про це красномовно свідчить давня топоніміка цієї львівської дільниці – Вірменська річка, Вірменський міст. У наш час на тому місці, де була церква Святої Анни, розташовується видавництво та друкарня Отців Василіян «Місіонер» (вул. Богдана Хмельницького, 40).

 

Колись давно тут був вірменський осередок

У 1356 році, з даруванням Львову магдебурзького права, вірменська громада отримала можливість мати свого війта й організувала власні автономні органи судочинства. Загалом, у них там була своя атмосфера.

Аналізуючи актові джерела Львова, ми можемо прийти до висновку, що вже у XIV столітті місцеві вірмени були доволі заможними: 1377 року вірменин Мардрус продав львівському міщанинові українцю Іванові Марховичу село Малехів. Ціле село, Карл!

Вірменська колонія мала складну соціальну структуру, серед них були і священики, парони (барони), ходжі (пани), купці, міщани, мандрівники, ремісники і звичайні рільники.

Вірменський собор на старій гравюрі

Про духовне. У 1363 році було завершено будівництво вірменського храму Аствацацін (Пресвятої Богородиці) у вірменській дільниці середмістя, яка стоїть й понині. Так Львів став релігійним центром всіх вірмен Русі і Валахії у 1367 році.


Відомий вірменський квартал


В історичних джерелах про вірменський квартал у середмісті вперше згадано за 1394 рік. Центральною у кварталі була вул. Вірменська. Оскільки власники будинків вірменського кварталу продавали їх тільки одновірцям, то цілісність кварталу підтримувалася сторіччями.

Вірменський дворик

На передмісті вірмени мешкали здебільшого навколо костьолу Святого Йоана Хрестителя, однієї з найдавніше закладених святинь Львова. Цікаво, що цей костьол перейшов до вірмен у 1371 році. Щоправда, його згодом у 1415 році відібрали католики, але після того зменшився приход храму, а потім ще й судові скарги надійшли. І його таки знову віддали назад вірменам-уніатам у XVI столітті.

Костел Іоанна Хрестителя

Костел Іоанна Хрестителя

Жило вірмен на початку XV століття у Львові чимало. У 1407 році у межах львівських міських мурів за неповними даними мешкав 291 вірменин, а вже у 1416 – 425. Якщо вважати, що в лише в середмісті тоді жило близько 4,5 тис. осіб, то частка вірмен становила орієнтовно 7–10 %. Здавалося б, небагато. Але ця частка була вельми впливовою у тогочасному Львові. У той же період в етнічному складі населення Львова абсолютно переважало немісцеве населення – німці та вірмени. Наприклад, у складі населення середмістя ці етнічні групи разом становили щонайменше 75 %.

Вірменська колонія Львова поряд з Амстердамом та Венецією була однією з найбільших у Європі!

Сформувалася вона передусім завдяки транзитній торгівлі. Дослідники Львова вже давно відводять вірменам чи не головну роль у процесі формування міста як одного з найважливіших торгових центрів Європи. Це і логічно, адже у Середні Віки практично всю торгівлю Львова «тримали» німці і хачіки.

До речі, слово «хач» зовсім не повинно ображати християн-вірмен і взагалі не може бути образливим, адже з вірменської мови Խաչ (khach) перекладається як «хрест». Отак.

Надгробок з вулиці Вірменської. А знизу – хач.


І тут вірмени трішки вгамувалися


Наприкінці XV– на поч. XVI століть в суспільному житті Львова почалися докорінні зміни… В цей період значно послабла міжнародна транзитна торгівля зі сходу до Європи через Західну Україну. Труднощі у транзитній торгівлі східними товарами спричинили військові успіхи в Причорномор’ї Османської імперії, яка в 1453 році захопила Константинополь, Царград та Візантій. Ні, це не три різних міста, а три історичні назви одного сучасного Стамбулу.

Турки, як ми бачимо, не тільки місцевим вірменам життя попсували, але й нашим львівським. Адже найбільших втрат від різкого зменшення обсягів транзитної торгівлі східними товарами зазнали німці та вірмени. Послабившись економічно, вони доволі швидко втратили панівні позиції в управлінні містом…

Ну, побули «зверху», і досить. Місце вірмен і німців зайняли поляки, потім євреї, потім знову таки поляки, ну а тепер, нарешті, корінні жителі – українці.

Але незважаючи на те, що в той час за соціальним статусом вірмени у Львові посідали друге місце після католиків, показовою є одна  трагічна історія співжиття вдівця вірменина Івашка та його служниці католички Софії. У 1518 році Львівська міська рада, дізнавшись про факт співжиття та про вагітність служниці, звинуватила обох у святотатстві та постановила спалити злочинців на вогні. О часи, о звичаї!


А потім зробили невеличкий «камбек»


У ХVІ–першій половині ХVІІ століть вірменська колонія ще не занепала, адже не повторила долі німецької колонії, тобто не полонізувалася після занепаду транзитної торгівлі. Цьому сприяли особливості віровизнання вірменів – християнство монофізитського спрямування, яке виокремило їх поміж інших етнічних груп, наявність власного самоврядування, а також періодичне поповнення колонії мігрантами.

Збереженню кількості, а почасти й збільшенню, вірменської колонії Львова сприяло також суттєве відродження у другій половині ХVІ століття завдяки зусиллям Османської імперії східної торгівлі. Львів, зокрема, став великим центром транзитної торгівлі левантійським шовком та виробами з нього: у Львові в торгових операціях брало участь до 400 купців з Турецької імперії. Як і у Львові, так і в східних державах торгували шовком здебільшого вірмени.

Прикладом, у 1544 році із 263 забудованих ділянок середмістя 94 уже належало полякам, вірмени ж мали 42 ділянки. Проте німці, євреї та українці мали ще менше. Нащадки горців доволі міцно вчепилися у привабливі центральні райони, як ми бачимо. Як то кажуть, губа не дура!

Найбільш сприятливим періодом для вірменської колонії Львова були 70– 80-ті роки ХVІ століття. У 1578 році вірмени навіть отримали королівський привілей, який майже повністю зрівнював їх у правах з католиками!

 

Однак, унія 1596 року посилила міжконфесійну напруженість у Львові. Це негативно вплинуло на соціальне становище вірмен у місті, які були не-католиками. Міська влада нехтувала давніми привілеями вірмен, обмежуючи їх економічно та релігійно. Зокрема, 1600 року двома декретами короля було скасовано вищезгаданий привілей.

 

Кількість вірменських будинків у середмісті було обмежено до 73, уведено заборону на купівлю вірменами будинків на Ринку, накладено низку обмежень на їхню участь у торгівлі та ремісництві…


Унія і занепад колонії


У 1630 році висвячений вірменським патріархом на єпископа Львова Микола Торосович, щоб втримати за собою цю посаду, погодився на релігійну унію з Римом. Це сподобалось далеко не всім, противники унії боролися понад 30 років і завершилося це тільки в 60–70-х роках ХVІІ століття перемогою уніатів.

Ця боротьба неабияк послабила вірменську колонію, спричинила міграцію багатьох вірмен зі Львова в Угорщину та Молдову. Ще одним наслідком унії стала втрата вірменами етнічних ознак та пришвидшення їхньої полонізації. Занепад вірменської колонії довершило остаточне руйнування східної торгівлі.

Втративши функцію транзитного центру, Львів утратив економічну привабливість для вірменських купців, відпала потреба в існуванні у ньому великої вірменської колонії. Переселення вірмен до Львова в останній чверті ХVІІ століття тільки зберегло вірменську колонію міста від остаточного занепаду, однак не змогло відродити колишню її силу…

Уніат Микола Торосович

Цікаво, що серед прийнятих до міського права Львова в 1405–1783 роках вірмен нараховувалась лише 261 особа, що складало 3,9% від загального числа. Зумовлено це передусім тим, що ще у ХV ст. вірменинові для того, щоб отримати львівське міське право, потрібна була протекція особисто польського короля. Та й самі вірмени неохоче ставали громадянами міста.


Повний занепад


На момент входження Галичини до складу Австрійської монархії частка вірмен у місті становила всього 2–3 %.

Упродовж усього ХІХ і на початку ХХ століть у Львові зберігалася нечисленна громада вірмен. Вона налічувала до 200 полонізованих осіб. Зокрема, 1869 році у місті мешкало 138 вірмено-католиків та одна особа вірмено-григоріанського віровизнання, у 1890 році 172 та 34 відповідно. Часто ці люди називали себе вірменами тільки завдяки родинній традиції, адже ні зовнішністю, ні стилем життя вони майже не відрізнялися від поляків. Повноцінного вірменського етнічного середовища у Львові уже давно не існувало…

У 40-х роках ХХ століття остаточно припинила існування давня вірменська громада Львова. У Львові на час приходу радянської влади мешкало близько 240 вірмено-католиків. Однак з початком акції переселення поляків значна частина вірменів також виїхала до Польщі.

 

У Львові залишилося не більше 40–50 осіб. Остаточного руйнування вірмено-католицька громада Львова зазнала після ліквідації Вірмено-католицької церкви. Вірменських церковних діячів Львова радянська влада звинуватила у співпраці з гітлерівцями, зокрема, участі в організації Вірменського легіону, який у складі німецької армії мав би боротися за незалежну Вірменію. Радянська класика.

 

Проте, на заміну галицьким вірменам також прийшли вірмени з різних регіонів Радянського Союзу, здебільшого русифіковані.

За підсумками Всеукраїнського перепису населення 2001 року, вірмен у Львові нараховувалося всього 788 осіб, що складало 0,11% від загалу, і всі вони – не є нащадками тих давніх галицьких вірмен…


Чим «жили» львівські вірмени?


Як вже було сказано вище, в основному вірмени займалися ремісництвом, причому доволі специфічним, та торгівлею. Брали вони якістю, а не кількістю. Або хитрістю.

Наприклад, у XVII–XVIII століттях львівська торгівля часто переживала кризові моменти, в багатьох осіб з’являлося бажання отримувати зиски, оминаючи міські права та звичаї. Уникали прийняття громадянства і львівські вірмени, які традиційно займалися торгівлею.
Мовою цифр про значущість вірмен у торгівлі: у 1588 році вірменам належало у Львові 22 великих крамниці (для порівняння, католикам належало 9, а русинам — 7).

Друге місце після купців займали ремісники, особливо ткачі й золотарі, а також чинбарі, шевці, кравці, кушніри, зброярі, сідлярі, бляхарі, муляри, м’ясники та пекарі. Згідно згадок про вірменських ремісників серед громадян міста, відносно чисельними були сап’янники та золотарі. Сап’янництво було фактично вірменським ремеслом, інші нації завжди були у ньому меншістю. Популярними також серед вірмен були гаптування, миловарство та лучництво (в останньому становили понад 80%).

Нерідко також вірмени обіймали посаду тлумача, серед них було чимало представників інтелігенції та митців.

Ось такою, в загальних рисах, були історія та характер вірменської громади славного міста Лева. А далі буде…


Владислав Газарян, редактор проекту Magistra Vitae

Література:

1. Заяць, Орест Андрійович. Громадяни Львова XIV-XVII ст.: правовий статус, склад, походження [Текст] : [монографія] / Орест Заяць ; Нац. акад. наук України, Ін-т укр. археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського – 558, [32] с. : іл. – Парал. тит. арк. англ.
2. Козицький А., Підкова І. Енциклопедія Львова. Том 1. — Львів : Літопис, 2007. — 656 с. https://www.twirpx.com/file/607141/
3. Лозинський Р. Етнічний склад населення Львова. — Львів : Львівський національний університет ім. І. Франка, 2005. — 358 с.

Facebook Comments

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *