Як Китай відійшов від планової економіки. Порівняємо з Україною 90-х

Планова система економіки до 80-х років вважалася невід’ємною частиною ідеології комуністичних країн. Суть центрального планування була в тому, що замість приватної власності існувала колективна, однак по суті, колективна власність лише декларувалася, по факту нею розпоряджалися чинуші.

---

Планова система концентрувала виробничі ресурси в центрі і розподіляла їх по індустріях згідно з центральним планом, що в теорії повинно було приносити більші суспільні блага ніж в капіталізмі. Також через відсутність процесу накопичення капіталу, таке суспільство не має суттєвого розшарування.

Правда варто зазначити, що якщо візуально в системі існує рівність, то по факту воно все одно має розшарування, бо чиновницький клас має певні привілеї. Також через неповоротність планової системи, індустрії, які не мають підвищеної уваги починають деградувати (наприклад, споживчий сектор в СРСР).

Ще однією проблемою стає неефективність витрати ресурсів на створення тих чи інших товарів (ніхто не рахує в плановій системі чи ефективно зливати певну кількість ресурсів на товар і чи не застарілий він).

Стаття написана на основі праці: Павла Козуби. Чому Китай обігнав Індію.

Реформування економіки КНР

Ще з моменту розриву відносин між Мао і Хрущовим в КНР закралася думка, що з плановою системою щось не так. Особливо проблеми відчувалися з кожною п’ятирічкою, яка все частіше була гірша за минулу. Китайці почали розуміти, що в плановій економіці немає реальних інструментів стимулювання.

Тому в 1977 році почався експеримент в провінції Феньянь, де селянам надали землю в довгострокову оренду з ціллю підвищити ефективність та наситити ринок товарами. Головною ідею було те, що селянам було дозволено продавати на вільному ринку свої товари, якщо вони виповнили норми плану.

До речі, в СРСР теж намагалися ще в 60-ті ввести стимули для розвитку економіки, але будь яку ініціативу було зведено нанівець вже в 70-х консервативною частиною партійної номенклатури. Причому примітивність КПРС навіть перевершила себе, бо знаючи про проблеми агропромислового комплексу держава продовжувала ігнорувати необхідність введення ринку хоча б на селі.

В КНР навпаки після перших результатів від реформи, на офіційному рівні впровадили досвід провінції Феньянь по всій державі. Вже у 1983 році 93% сільськогосподарських земель були видані в оренду. Така політика призвела до подолання кризи продовольства та підвищило продуктивність праці.

Паралельно КНР впроваджували приватну ініціативу шляхом надання можливостей створювати приватні фірми (далі — TVE), на яких в 1990 працювало вже 100 млн. людей. Ці підприємства почали виробляти продукцію і постачати її на ринок. Правда форма умовної власності цих підприємств в кожній провінції була своя, в одній вони були консеційні (умовно приватні власники і держава) в одній тільки державні/умовно приватні. Доречі, саме така незрозуміла форма власності призвела до того, що після буму почалася стагнація і уряд почав задіювати інструмент приватизації.

Проте, ефект цих реформ був суттєвий:

– умовно приватні TVE ставали більш конкурентоздатними ніж державні підприємства, що створювало тиск на комуністичну партію і стимулювало її продовжити реформи.
– зростання доходів сільського населення створило ринок для продажу промислових товарів.
– розпочалася масова урбанізація.

Нижче виділено червоном зростання ВВП, з моменту початку реформ:

В 1998 році в Китай повертається приватна власність, а разом з нею і розпочинається приватизація компаній. Впровадження капіталістичних стандартів суттєво збільшили прибутковість компаній і місцеві органи влади зацікавилися тим, щоб якомога швидше завершити приватизацію.

Примітка: Важливо зазначити, що приватизація в Україні проходила без етапу становлення підприємств в ринковій економіці, як це була наприклад в КНР.

Де за 10–20 років TVE стали працювати за ринковими принципами й сформували перші свої капітали (приватизація державних підприємств в КНР розпочалася після того, як половина ВВП вже була формувалася приватною ініціативою). Український уряд у свою чергу не проводив поступового переходу, а тупо займався мародерством (тотальний розпродаж для розпилу підприємств).

Дивлячись на успіх TVE держава спробувала впровадити систему стимулів для державних підприємств, зокрема надавати премії/надбавки колективам та менеджменту. Однак, як зазначає Павел Кобе, це не дало результату:

До виплати податків на одиницю капіталу на держпідприємстві впала з 24.2% у 1978 до 12.4% у 1990 році. Частково це стало наслідком підвищення конкуренції зі сторони приватних підприємств.

Цікавий факт, що впертість чинуш (скоріш за все старої «гвардії» Мао) була суттєвою тому не всі державні підприємства були розпродані, найбільші комуністи вирішили залишити в державному статусі.
Їх стратегія була така: вони продають приватному власнику частину компанії, а контрольний пакет залишають собі. Таким чином вони сподівалися, що приватна ініціатива зможе бути в синергії з державними чиновниками.

Однак, в результаті експеримент с 1000 підприємствами провалився і вони так і не змогли стати прибутковими. Головна причина була в тому, що чиновники на місцях не давали можливість приватним власникам покращувати їх ефективність.

Проблеми були також і в банківському секторі, зокрема спроба все ж таки дати доступ до кредитних ресурсів всім суб’єктам економіки провалилась. Зокрема Павел Кобе пише:

Державним підприємствам було легко отримувати кредити, навіть якщо вони не могли з ними розплатитися. При цьому китайські банки мали труднощі з кредитуванням приватних компаній, не тільки через постійне втручання уряду, але і через слабо розвинену систему інформації по кредитах (бюро кредитних історій і тп.).

В якомусь плані така вибірковість та обмеженість призводила до гальмування економічного зростання. Однак, це не було критично, особливо, коли ми порівнюємо умови в яких існували українські підприємства 90-х, за свідченнями академіка Пахомова:

«грошовий голод (особливо в промисловості), фінансо-спекулятивний підхід в сфері «коротких грошей» (кредитування на короткий термін до 1 року) при повній відсутності «довгих грошей» (кредитування на термін 3–10 років) доларизація економіки і т.п.»

Ще варто додати, роль місії МВФ, які типу консультували тих хто робив «ефективні реформи» в Україні, а по суті стимулювали політику деіндустріалізації України.

На фоні цього розумієш, чому Китай власноруч намагався перейти від планової системи до ринкової без допомоги міжнародних організацій, бо в уряді чітко розуміли: «ніхто не буде допомагати своєму потенційному конкуренту».