“Я — Бандера”. Екзистенція ідентичності або як чиновники та Росія визнали Україну

Поліцейський флешмоб “Я — Бандера” показав одну дуже важливу річ: наша ідентичність пов’язана з борцями за Незалежність. Шати цієї національно-визвольної ідентичності чи не вперше масово одягнули чиновники найвищого рівня.


 

Що сталося?

 

9 лютого відбулося у Києві поліція затримала активістів акції «Хто замовив Катю Гандзюк?». Під час сутички з мітингарями один поліцейський вигукнув російською мовою «лягай, бандеро».

Це зняли на відео, яке потрапило у інтернет. Це відео побачили тисячі українців, після чого керівництво поліції почало писати у соцмережах таке:

“Я прошу вибачення. Я теж бандерівець. Слава Україні!”.

 

Це написав Сергій Князєв, голова Нацполіції.

Далі поліцейські та інші чиновники почали писати такі пости:

Заступник голови Національної поліції України Фацевич Олександр та радник глави МВС Зорян Шкіряк вибачилися зі словами «Я теж бандерівець».

 

 

Що це означає?

Князєв, Шкіряк, Фацевич —- чиновники високого державного рангу. Їх ідентифікація з бандерівцями показує: національно-визвольна ідея стала не просто смислом групи підпільних революціонерів, вона стала частиною державної політики.

Це як раніше з більшовиками і радянським союзом, яких так любить кремлівська пропаганда: Ленін, Троцький спочатку були маргінальною купкою ліваків, потім побудували велику в кількісному сенсі партію, здійснили переворот, захопили владу, побудували СРСР.

Як сильно сучасна Росія не хотіл биа бути наслідницею імперії Романових, у них це слабко виходить. Наш Північний агресивний сусід – нащадок саме Радянського Союзу, держави, яка склалася внаслідок політичного ПЕРЕВОРОТУ та військової агресії проти сусідніх незалежних держав, наприклад  —- нашої УНР.

Картинки по запросу більшовицький переворот

Тож всі кпини Кремля до Революції гідності, яку вони називають переворотом виглядають смішно. Та ваші прадіди самі зробили переворот, а ваша держава —- результат перевороту.

Однак є проблема – Росія не приймає такі доводи. Більше того – Росія не сприймає нас. У її системи координат Незалежної України не існує.

 

Бандерівці, петлюрівці, мазепинці – ідентичність крізь оптику “іншого”

Філософи-структуралісти та екзистенціалісти ввели у науку поняття “Я –  інший”. Ці філософські визначення допомагають зрозуміти людині ким вона є, і так само – можуть виступати ідентифікатором для цілої групи людей, приміром – нації.

Поняття «Інший» – це суб’єкт, який не існує сам по собі, зате його можна описати і вивчити через процеси, пов’язані з контекстом або моментом його буття, через певні точки дотику людини і реальності.

Простіше кажучи: українці існують тоді, коли їх описують, з ними взаємодіють, торгують, воюють, дружать і так далі.

Українці, нація – це суб’єкт. У цьому випадку цікаві позиції структурної психології Жака Лакана та екзистенціальної філософії Жана-Поля Сартра.

Картинки по запросу лакан

Жак Лакан

Структуралізм — це філософський напрямок, що трактує явища життя, як певну структуру, частини якої пов’язані між собою і утворюють більш всеосяжну систему або структуру.

Жак Лакан, творець структурного психоаналізу, що виник на стику психоаналізу (З. Фрейд) і структурної лінгвістики (Ф. де Соссюр, до.-л. Строс), заявив, що суб’єкт не володіє свідомістю, не є творцем культури, а лише виконує роль точки перетину для символічних структур.

Сама по собі людина – порожня форма, яка наповнюється культурним змістом.

Тому нація – це теж форма, яка наповнюється певним змістом.

Основна теза Лакана – несвідоме мого Я породжене промовою Іншого. Більш того, несвідоме структуровано, як мова, тому, досліджуючи мову, використовуючи психоаналіз і пояснюючи суб’єкту сенс його власної мови, можна прийти до несвідомого:

 

«… несвідоме є дискурс Іншого», – каже Лакан.

 

Дитина у віці  6 і 18 місяцями починає впізнавати власне відображення в дзеркалі і відкликатися на своє ім’я. Саме в цей момент, каже Лакан, людина відчужується від своєї сутності: вона асоціює себе з відображенням у дзеркалі, зі своїм ім’ям, з надіями і докорами Інших на свою адресу.

Так само з нацією: вона упізнає себе у суспільному дзеркалі – медіа, газетах, журналах, книгах, пропаганді, культурі. Нація є уявленою спільнотою за визначенням американського історика Бенедикта Андерсона. 40, 50 чи 70 мільйонів українців не знатимуть всі одне одного, але ми можемо уявити – як ми всі говоримо однією мовою, п’ємо каву зранку, вдягаємо вишиванку на день незалежності, ходими до лікаря у місцеву поліклініку чи йдемо на великдень святити пасху.

Вищеописані речі нас об’єднують. Їх якість, зміст та наповнення – це національне дзеркало. Але не ми придумали нашу культуру. Вона утворилася внаслідок ланцюгу взаємодій.

Іудейська секта дві тисячі років тому почала  розповсюджувати християнство, воно прийшло до нас, ми отримали писемність.

Московське царство інкорпорувало Гетьманщину до своєї держави, нав’язало свої закони.

Ми мали свої традиції землеробства, виготовлення зброї, співання пісень. Все це змішалося з московською політикою, християнствою етикою і витворило наш унікальний культурний код, наше національне “Я”, котре постало і проявилося шляхом заборони і гоніння – сусідня нація сказала нам, що ми меншовартісні, що наші прагнення Незалежності – злочин, обізвавши це прагнення мазепинством, петлюрівством та бандерівщиною.

Екзистенціалізм

На думку Жана-Поля Сартра , Інший є кордоном,  для позначення межі свободи мого Я.

Перекладаючи цю тезу з людського індивідуального на колективне національне маємо таку тезу:

“Росія є кордоном для позначення межі свободи України”. Словом Росія можна замінити будь-яку іншу країну чи державу – Польщу, Угорщину.

В одній зі своїх головних робіт «Буття і ніщо. Досвід феноменологічної онтології »(1943) Сартр розглядає первинність існування людини щодо її сутності, а також проблему свободи волі.

У книзі він виділяє три виміри буття: Буття-в-собі (être-en-soi), Буття-для-себе (être-pour-soi), Буття-для-інших (être-pour-autrui).

Всі вони тісно пов’язані і переплетені.

Буття-в-собі – ми усвідомлюємо, що наше знання про будь-яке явище світу, феномен, не розкриває всієї сукупності його властивостей. В цьому випадку феномен є набагато більш об’ємним і наповненим, ніж ми здатні зрозуміти.

Наше знання про Росію не розкриває всіх її властивостей. І навпаки.

Буття-для-себе – об’єкт, що існує в цій категорії, прагне до найбільш повного існування, до розрізнення себе і Іншого. Крім того, буття-для-себе містить в собі таку частину як Ніщо.

Україна – не Росія. Це сенс нашого буття тут, на нашій землі. Без цього сенсу нас просто немає.

 

Буття-для-інших – розкриває суть третього виміру, в якому проявляються відносини між об’єктом і всіма, хто його здатний сприймати.

Таким чином, категорія Іншого грає важливу роль в процесі самопізнання. Інший створює онтологічний горизонт, що визначає межі волі, свободи, бажання, фізичної присутності нашого Я. В позитивному сенсі Інший бачить, сприймає нас, і, отже, робить існуючими. Згідно Берклі (1685-1753) і основами його філософії:

 

«Існувати, значить, бути сприйнятим (esse est percipi)».

 

Через категорію Я, має давню традицію, що бере початок від Декарта, людина виявляє Іншого. Іншими є всі ті, що не Я.

У тому то й біда: Росія не сприймає нас. Для неї ми не існуємо. Ми не сприйняті нею на культурному рівні. Їх тези – української мови немає, її хтось придумав або ж то взагалі діалект. Такої держави як Україна, немає.

Але ми існуємо для наших чиновників, політиків та лідерів. Вони – не кремлівські чиновники. І наші чиновники ідентифікують себе з нами.

Ми існуємо для світу. У час Другої світової Англія та США, більшість Німців казали бойові дії у Росії, коли мова йшла про СРСР, не розмежовуючи поняття Україна, Росія. Зараз же Україна – сприйнята світом, а значить – існує. Але Росія, граючи у свою гру неприйняття, вперто не помічає своєї головної помилки: називаючи нас бандерівцями, вони вже визнають нас.

 

Джерела і використана література:

  1. Я и Другой в структурализме и экзистенциализме. Журнал “Моноклер”. 

  2. Після “Лягай, Бандеро!” у поліції запустили флешмоб “Я – бандерівець”.Неділя, 10 лютого 2019, Українська правда.

  3. Уявлені спільноти. Бенедікт Андерсон (пер. Віктор Морозов).

 

 

 

Post a comment

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *