Від малоросів до українців: як ми створювали націю у ХІХ столітті
Україну в 19 столітті вигадав австрійський генштаб — говорять у Кремлі. Той факт, що 1648 року французький картограф Гійом де Боплан створив карту України, розумово обмежених керманичів Москви, мало цікавить. Ще б пак, бо на аргумент про карту середини 17 століття, москвич усміхнеться й скаже: “ну от, Україну створив французький генштаб”. А коли ти скажеш, що пан Боплан працював на польського короля, то цим самим даси росіянину ще один аргумент — Україну створив польський генштаб, щоби не дати землям Великої Русі об’єднатися в єдину братню, православну державу.
Але кремлівський пропагандист тому й поширює ці міфи та казочки, бо не розуміє фундаментальних наукових речей: сучасну політику та культуру не можна пояснювати вимірами середніх віків та ранньомодерного часу. Бо тоді ще не було ні українців, ні росіян, ні білорусів. Були поляни, древляни, тиверці, які об’єднувалися у союзи племен, а союзи племен — у князівства, а князівства — в імперію, якій вже у 19 столітті дали назву Київська Русь.
До порівняння: Київська Русь — це держава слов’ян, балтійських та північних племен у часи раннього середньовіччя. Франкське королівство — держава германських племен у часи раннього середньовіччя. Франкське королівство 843 року розділиться на три частини, з яких потім виростуть сучасна Франція, Німеччина, Італія.
Французи, німці та італійці вважають себе братніми народами? Звісно ж — ні! Але це не заважає їм мирно співіснувати. Німеччина хоче об’єднатися з Францією та Італією в “єдиную та нєдєлімую”? Ні, бо ніхто не міряє сучасність мірками Середньовіччя. Ніхто, крім росіян.
Бо людство завжди еволюціонувало: від первісного людського стада у плем’я, від плем’я до союзу племен, від союзу племен до князівства, від князівства до феодальної монархії, від феодальної монархії до конституційної монархії, республіки та нації.
І от нація — наймолодша форма об’єднання людей, яка твориться не за кровною спорідненістю, а за культурною, економічною та політичною спільністю.
Але все починається з культури…
“І покажем, що ми браття козацького роду” – говориться у рядках гімну України, який написаний у ХІХ столітті та є абсолютно явним текстом періоду романтизму. Ключові тут слова рід та козаки. У феодальних та ранньомодерних спільнотах князівства та держави очолювали люди, яким ця влада дісталася у спадок від батька. Таким чином, один рід міг правити століттями. Як Романови у Московії.
У Київській Русі правили князі, які діставали цю владу у спадок. У Литовсько-Руському королівстві — так само, у Речі Посполитій шляхетський титул передавався аналогічно. Але паралельно з існуванням Речі Посполитої як феодальної держави трьох народів — поляків, литовців та русинів-українців, зароджувалася нова, цілковито відмінна форма державности — Військо Запорозьке. Там керманичів держави обирали. Безперечно, якщо ти заможний козак, маєш три села, млини, багато майна і на тебе працюють селяни, то все це ти передаєш своєму синові. Козаки теж були феодалами. Але не всі. Часто селяни, котрі працювали на козаків, робили це за гроші. Тобто — це вже буржуазні відносини, з вільнонайманою працею.
Тому власне, Військо Запорозьке довгий час ніхто й не визнавав, бо за мірками того часу, це не була держава така як усі — де є король, феодали, знатні роди.
І вже коли Військо Запорозьке утворилося як легітимна держава 1649 року, пройшло шлях до інтеграції з Московією, перетворилося на Гетьманщину та розчинилося у структурі Російської імперії, вже тоді козацькі еліти перетворилися на повноцінних феодалів. Ще й Катерина II запровадила кріпосне право.
Йшов час і наші козацькі еліти почали замислюватися, мовляв, а чому це ми не маємо своєї окремої держави, чому це ми якась Полтавська губернія чи намісництво, де Гетьманщина, де права, де вольності?
І в цей момент на арену вийшли романтики — Тарас Шевченко, Пантелеймон Куліш та інші.
Українські інтелектуали об’єднуються у Кирило-Мефодіївське братство та проголошують ідею, що Російська імперія має зникнути з політичної мапи світу, як держава, яка пригнічує людей, народи та не відповідає потребам часу. У всьому світі вже давно скасували кріпацтво, люди вільні, працюють за гроші, а не тому, що треба відробляти у пана.
Замість Російської імперії має постати вільна, демократична федерація слов’янських народів, столиця якої повинна бути у Києві.
За такі ідеї Кирило-мефодіївців арештовують та відправляють у заслання.
Але пізніша лібералізація суспільно-політичного життя імперії сприяла проголошенню амністії членам Кирило-Мефодіївського братства, які 1857 року повернулися до Петербурга із заслання. Їм навіть дозволили обійняти високі посади: Микола Костомаров став професором Петербурзького університету, Тарас Шевченко — академіком Академії мистецтв, Василь Білозерський — чиновником однієї зі столичних канцелярій. Новий міністр освіти, українець Євген Ковалевський дав дозвіл на друкування “Кобзаря” Шевченка, підтримав клопотання Білозерського щодо відкриття в Петербурзі журналу “Основа”.
Малороси почали перетворюватися на українців.
Хто такий малорос? От є ідея Великої Русі: зібрати всі землі колишньої Київської держави, плюс ті землі, котрі Московське князівство встигло надбати, поширити всюди православ’я і жити під скіпетром єдиного Царя-самодержця.
А все велике починається з малого. Велика Русь почалася з Малої Русі. Ця Мала Русь — землі Київщини, Чернігівщини, Полтавщини. Тому всі вихідці з цих земель — Малороси. І мовою того часу — це не є образа, це навпаки похвала, мовляв — саме з Вас Велика Русь і почалася.
І тому Тарас Шевченко та його колеги-письменники, етнографи та журналісти задаються цілком логічним питанням до Росіян: якщо ми Малороси та з нас усе почалося, то чому зараз столиця десь там, у Петербурзі, а не в Києві? Чому мова, яка є українською, а ви звете її малоросійською, чому ця мова — забороняється?
Відповіді тупі та банальні: ну, ваша малоросійська говірка — вона якась сільська, а нам тут треба Велику Русь будувати, але без вас, малоросів Русь Велика неможлива, тому ви не розхитуйте човен, нащо вам та малоросійська говірка, є російська мова — мова високої культури, науки, тому пишіть нею і не задавайте дурних питань.
І тут виявляється таке нестикування: Російська імперія як держава у всіх правах і кордонах — легітимна, визнана іншими державами. Однак сама ідея, на якій ця імперія тримається — не легітимна, бо Київська Русь як феодальна держава вже в минулому, так само як Франкська держава. Тому ніякої Великоросійської ідеї бути не може, а значить і Малоросія — це штучний конструкт.
Тому наші інтелектуали, розуміючи, що фактично Малоросія є основою Російської імперії, але сама не має політичних прав та суб’єктності, звертаються до іншого поняття й терміну — Україна. Бо Військо Запорозьке це і є Україна. Військо Запорозьке — офіційна назва держави, а Україна — територія, де ця держава існує. Це як РСФРР: офіційно Російська Радянська Федеративна Соціалістична Республіка, а по-факту ж — Росія. Бо є офіційна назва держави, а є простонародна, історична назва країни. Інколи ці назви співпадають, інколи — ні.
Цим терміном якщо не давньоруські князі, то вже точно козаки позначали свою країну, свою батьківщину. Русь — це найдавніша, велика батьківщина. Русь — це є обширна наддержава слов’янських і неслов’янських народів. Україна — це мала батьківщина, територія від Дону до Карпат, від Стародубщини до Криму.
Ці ідеї інтелектуали розповідають малоросійським аристократам та дворянам — нащадкам козаків. Всі ці дворяни — Терещенки, Скоропадські, Апостоли й так це прекрасно розуміють, що вони не москвичі, не росіяни, а малороси. Розуміючи всю тяглість поняття Україна, між малоросом та українцем ставлять знак дорівнює, а з часом шальки терезів нахиляються в бік поняття українець.
Чому? Бо малорос — це інший, який мусить забити на свою ідентичність та можливість до політичної самостійності, розчинитися у коктейлі Великоросії, а українець — має право та амбіцію на політичну автономію та незалежність. Колись же Військо Запорозьке мало повну, а потім — часткову самостійність. Гетьманщину — ліквідували, козацтво — скасували. Чи було це правомірно? Звісно ж, ні, імператори просто діяли на свій розсуд, по своєму бажанню, керуючись тільки своїми інтересами, приводили в Гетьманщину свої війська, які змушували козацьку аристократію підкоритися велінню царя чи цариці.
Тому українські поміщики Тарновські та Галагани дають гроші Пантелеймону Кулішу на створення друкарні в Петербурзі. У тій друкарні Куліш видає книги Котляревського, Шевченка. Ця поезія — про минуле, про козацтво. Ця поезія розлітається маєтками українських поміщиків та дворян. Вони читають її та розуміють: так, дійсно, раніше ми мали свою незалежність та автономію, а зараз — ні. Чому? З чого б це?
Українські інтелектуали об’єднуються в громади — неформальні культурні товариства, мета яких вивчати українську культуру, створювати нову літературу, пропонувати поміщикам вкладати гроші у створення шкіл для простих людей.
Бо нація — це не тільки аристократи та інтелігенція. Нація — це коли всі разом, селяни, міщани, аристократи, робітники говорять однією мовою, читають одні й ті самі книги та мають спільні ідеї: суспільство має бути вільним, демократичним, кріпацтва не повинно існувати, а вільна праця повинна справедливо оплачуватися.
Російська влада швидко зрозуміла, що малороси починають усвідомлювати себе українцями. Тому 30 липня 1863 року міністр внутрішніх справ Російської імперії Петро Валуєв наказав припинити друк освітньої, духовної та наукової літератури українською мовою.
Згідно з указом заборонялася публікація релігійних, навчальних і освітніх книг. Публікація художньої (“изящной”) літератури дозволялася.
Як пише “Історична правда”, причиною появи Валуєвського циркуляра вважають Січневе повстання 1863 року, в якому до поляків, литовців і білорусів приєдналася і частина українців.
Іншою причиною називають переклади на українську мову чотирьох Євангелій, надіслані на розгляд Синоду для отримання дозволу на друк відставним інспектором Ніжинського ліцею Пилипом Морачевським.
Сам Валуєв мотивував свої дії тим, що “приверженцы малороссийской народности обратили свои виды на массу непросвещенную, и те из них, которые стремятся к осуществлению своих политических замыслов, принялись, под предлогом распространения грамотности и просвещения, за издание книг для первоначального чтения, букварей, грамматик, географий и т. п.
В числе подобных деятелей находилось множество лиц, о преступных действиях которых производилось следственное дело в особой комиссии”.
“Киевский генерал-губернатор находит опасным и вредным выпуск в свет рассматриваемого ныне духовною цензурой перевода на малороссийский язык Нового Завета”, – додав у циркулярі Валуєв і постановив:
“пропуск же книг на малороссийском языке как духовного содержания, так учебных и вообще назначаемых для первоначального чтения народа, пристановить”.
“Никакого особенного малороссийского языка не было, нет и быть не может”, – зазначалося в документі.
Дію Валуєвського циркуляра було розширено так званим Емським указом імператора Олександра II (1876 рік), який практично повністю забороняв видання і ввезення на територію імперії книг українською мовою.
Заборону скасували лише в 1905 році, коли Російська академія наук визнала, що українська мова є самостійною та окремою від російської.
Висновок тут такий: українців ніхто не придумав, ніякий генштаб, ніяка Франція чи Німеччина. А от малоросів — придумали московити аби обгрунтувати своє право на створення нелегітимної Великої Русі.
Термін Україна існував ще у часи козацтва та означав Батьківщину для наших шляхтичів, козаків. Тому для відновлення державності малоросійське дворянство та інтелігенція взяли термін Україна, який був цілком легітимний на відміну від Малоросії та почали його популяризувати.
Бо раніше малоросійського дворянства не було, були козаки, які створили свою державу, а цю державу ліквідувала Московська імперія. І це було не легітимно. Бо Військо Запорозьке уклало з Московією рівноправний договір 1654 року. А Московія умови цього договору порушила. Наша інтелігенція на чолі з Тарасом Шевченком прекрасно розуміла це, тому й проводила культурну та політичну роботу, аби відновити цілком легітимну Українську державність…
Друзі! Як Вам матеріал? Пишіть свої коментарі та будемо обговорювати.
Якщо вам сподобався матеріал — підтримайте журнал “Артефакт”. ⠀
⠀
Видання існує завдяки вашій підтримці! Ми хочемо робити більше якісних матеріалів, покращувати сайт, винагороджувати наших дописувачів, дизайнерів та всіх, хто допомагає розвиватися виданню.⠀
⠀
Підтримайте нас благодійним внеском.⠀
⠀
Приват: ⠀
⠀
4149 4991 1010 5317 ⠀
⠀
Моно: ⠀
⠀
5375 4141 0329 6272
Post a comment