“Ведмежатник”, прем’єр-міністр, шпигун та “дуче”: топ-5 карколомних втеч ХХ століття

Втечі з ув’язнення завжди вражають уяву – тут є усе, ризик, винахідливість, небезпека. Навіть враховуючи те, що втікачі часто є жорстокими злочинцями, вони складають блискучі плани. З кількома з них ми зараз познайомимось. Попереджуємо: є пару героїв, яких ви не очікували тут побачити. Але тим цікавіше!


“Соло” Френка Моріса

 

З 1930-х рр. репутацію найбільш зловісної в’язниці отримав “Алькатрас”.

 

Так виглядає тюрма Алькатрас сьогодні – так само, як у 1962 році

Тюрма на острові в кількох милях від Сан-Франциско стала прихистком для гангстерів, що не сходили з передовиць таблоїдів у період “великої депресії”. Головним охоронцем тут був океан – кілька разів в’язням вдавалось вибиратися з камер і корпусів, але усі незмінно пасували перед неприємними течіями, які оточували “острів пеліканів”.

Втікачі 1962 року – Френк Моріс (ліворуч) та брати Енгліни разом зі своїми фальшивими головами

Так було, доки у 1962 році туди не прибув Френк Моріс – викрадач автомобілів зі строкатим кримінальним минулим.

В’язень дізнався з розмов, що у вентеляційну шахту над камерами так і не поставили новий вентилятор: вихід до неї був через невеличкий технічний коридор, який йшов уздовж усього корпусу.

План був простий: розширити невеликий вентеляційний отвір у приміщенні, же ночували ув’язнені через нього пролізти у шахту та вилізти на дах. Далі з’являється можливість дійти до берега та випробувати щастя в запливі. Моріс знайшов кількох спільників і почав діяти. Вони колупали отвір спочатку манікюрними ножицями, а пізніше саморобними інструментами і навіть дреллю, яку змайстрували з пилососа. Діру в стіні спочатку прикривали акардеоном, а пізніше зробили з картону фальшиву копію вентиляційного отвору.

Після багатьох місяців роботи план був реалізований: троє втікачів (четвертий вирішив прикріпити картон до стіни цементом, щоб не з’їжджала і це завадило йому вчасно вибратись) поклали під ковдру фальшиві голови з пап’є-маше, опинилися на даху, успішно пройшли до берега і вийшли в море на кількох бурдюках, зроблених з гумових плащів. Наступного дня на розшук втікачів підняли усі сили поліції та ФБР, утім, нічого крім мішка з фото і рецептами знайти не вдалося. Вдала втеча поклала край історії знаменитої тюрми – у 1963 році звідти перевели останніх в’язнів і Алькатрас закрили.

 

Клінт Іствуд у одному з кадрів стрічки “Втеча з Алькатрасу”

 

За мотивами подій у 1979 році вийшов фільм “Втеча з Алькатрасу” де Моріса зіграв Клінт Іствуд. Ну а через 20 років неймовірної популярності набув фільм “Скеля” – за сюжетом, колишні військових захоплює групу туристів, яка відвідує острів, вимагаючи від уряду грошей та погрожуючи вдарити по Сан-Франциско ракетами зі смертельним газом. ФБР залучає до співпраці Джона Мейсона, британського шпигуна, який тікав зі в’язниці у 1963 році. Тож і втеча і сам Алькатрас стали частиною американської культури.

“Скеля” з Ніколасом Кейджем та Шоном Конері

Черчіль втікає від бурів

Диву даєшся, наскільки все могло піти інакше. У 1899 році в засідку бурів (тривала Англо-Бурська війна у якій британці сподівались покінчити з двома державами – Трансвааль та Померанчева республіка (Південна Африка), де управляли нащадки голандських колоністів – бурів). Серед захоплених був кореспондент лондонської газети “Морнінг Пост” Уінстон Черчіль.

Молодий хлопець опинився у одному з таборів для військовополонених у Преторії. Втікти йому вдалося просто – він перемахнув через стіну поки часовий набивав люльку. Головною проблемою було подолати сотні кілометрів ворожої території. План був простий – залізницею дістатись до нейтрального порту Лоренцо-Макіш і звідти потрапити на підконтрольну англійцям ділянку. Він зміг сховатись у вугільному ешелоні, але не проїхав і 100 км – побоюючись обшуку він зістрибнув з потяга, заліг у рослинності та настільки вдало вдавав мертвого, що його ледь не заклював стерв’ятник.

Невдачі на шляху до своїх

Згодом він переховувався у покинутій шахті, ще й у повній темряві – щури добряче поласували його свічками. Бури, тим часом, оцінили голову майбутнього “рятівника Британії” у 25 фунтів живим чи мертвим. З допомогою місцевих англійців, хлопця змогли успішно заховати у “товарняку” з тканиною і хутром. Опинившись у порту, він миттєво відплив на кораблі до Дурбана, де його зустріли як героя. Вдала втеча підняла його статус на дуже високий рівень – скоро хлопець розпочне свою карколомну політичну кар’єру. Так герой “Темних часів” змін зберегти себе для великих справ!

 

Лондонська прогулянка Рейхсверівського офіцера

 

Про те, як складно пересуватись ворожою територією не слід нагадувати капітану Гюнтору Плюшову. Прориваючись з Китаю до Німеччини, той опинився у британському таборі для військовополонених. Знайшовши спільника, вони вирішили тікати. План простий: вибратись з табору (це найпростіше – спільники сховались серед парку і почекали, поки охорона переміститься з денного периметру і опинившись у зоні без спостереження вони залишили табір), дістатись до містечка Дербі, далі поїздом до Лондона і там сісти на судно до нейтральної країни, наприклад Голандії.

Гюнтер Плюшов

 

Все пішло зовсім не так, коли спільник Плюшова не з’явився на місці зустрічі – наступного ранок офіцер дізнався, що колегу заарештували. Більше того, той розповів усе про його одяг і прикмети. Найгірше – Плюшова майже зовсім не знав англійської. Але він не опустив руки – позбувся дорогого шмаття, перевдягся під роботягу, вимазав собі волосся вазеліном і почав вести себе як типовий лондонський докер. Відрекомендувавшись Джоном Майном він взяв квитки до порту Тілбері і там зміг з третьої спроби проникнути на борт голандського судна “Макленбург”.

Там він сховався в одному з рятувальних човнів і без пригод доплив до Нідерландів. Все, що йому було потрібно для повернення у Німеччину – сісти на потяг!

Шпигунські ігри

На початку 1960-х рр. британці виявили “крота” в середині своєї секретної служби, МІ-6. Ним виявився Джордж Блейк, він був причетним до провалу 40 агентів. Суд відправив його за грати на 42 роки, а співробітники спецслужб не полишали надії розколоти “крота”. Тому його тримали у погано захищеній тюрмі “Умвуд Скарбз” в Лондоні. Там шпигун знайшов кількох друзів, серед яких був Шон Бурк, який з самого початку спланував втечу.

Джордж Блейк, радянський шпигун

План був простий але ризикований: Блейк мав відволікти охорону, тоді як спільники витягнуть шибки з одного з вікон без решітки. У той же час Бурк мав перекинути мотузкову драбину через стіну та чекати Блейка в авто. Надзвичайно дивно, але план спрацював – Блейк вирвався з в’язниці, утім, невдало зліз зі стіни і зламав руку. Радянський шпигун моментально перетворився у найбільш розшукувану людину Британії. З країни вирішили вибратись через НДР. Для того щоб, пройти кордон, Блейка засунули у маленьку шухляду для білизни (де він провів майже 36 годин) в середині буса “Фольксваген”, у той час, як його товарищ з сім’єю удавав, що насолоджується турпоїздкою. План вдався і дуже скоро Блейк опинився у Москві, пожинаючи плоди своєї діяльності.

Дуче не залишає чайових

 

У вересні 1943 року король Італії наважився на вольове рішення – вихід з Другої світової війни. Він розпорядився заарештувати “дуче” Беніто Мусоліні, який правив країною більше 20 років. Сховали його у важкодоступному гірському готелі Альберто Ріфуджо на перевалі Гранд-Сасо, куди вела єдина канатна дорога.

Мусоліні разом зі своїми визволителями біля гірського готелю.

Гітлер розпорядився витягти союзника і доручив це завдання генію спеціальних операцій – Отто Скорцені. Задача була не з легких – дуче потрібно було спочатку знайти. За справу взялись німецькі кріптоаналітики і, зрештою, їм вдалося перехопити та розшифрувати повідомлення від генерала Гвели, який був начальником охорони диктатора. Місце було кардинально незручним для атаки – єдиною можливістю захопити готель було десантнуватись на планерах. Для операції відібрали кількадесят десантників і штурмовий загін злетів з римського летовища.

Два планери розбилися, серед них був і штурманський, тож Скорцені мав сам керувати посадкою на маленьку площадку, засіяну камінням. 4 планера долетіли до цілі, а далі все було як завжди. Після того, як німці увірвались в готель і знищили телеграф, італійці здались. Фактично, операція пройшла без єдиного пострілу. Мусоліні і Скорцені, випивши вина з колишніми охоронцями італійського політика, попрямували назад на маленькому літаку “Шторьх”. Операцію здійснили швидко, без пилу і шуму!

Матеріпли для вас підготувала команда Legio Historica.

Facebook – https://www.facebook.com/legiohistorica/

Наші відео https://m.youtube.com/channel/UC4ZGGy5AQ52X0zOchNBK-iA

Телеграм @legio_historica

Зворотній зв’язок – @legiohistorica_bot

Facebook Comments

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

More Readings