Убити одного, щоб врятувати мільйони. Теракт Миколи Лемика як помста за Голодомор

21 жовтня виповнюється 85 років з дня, коли український юнак Микола Лемик зробив постріл в обороні мільйонів. У 1933 році, коли на Великій Україні лютував Голодомор організований радянською владою, він здійснив атентат на начальника канцелярії радянського консульства у Львові Олексія Майлова.


Його постріл прогримів на весь світ. Неповнолітній Микола Лемик, вбивши радянського консула Олексія Майлова, зробив трагедію Голодомору в Україні топовою медійною темою світової журналістики і заодно пропіарив Організацію Українських Націоналістів. Та чи користувалася ОУН шаленою популярністю серед жителів Західної України. Як нам сьогодні ставитися до терористичної діяльності молодих хлопців, які заявляли, що роблять це в ім’я української свободи та незалежності. Це – історія Миколи Лемика. 

Високий блондин з голубими очима

 

Микола Лемик народився у селі Солова Перемишлянського, що на Львівщині. Після закінчення української гімназії навчався на математично-природничому факультеті Львівського університету.

 

 – Високий блондин з голубими очима та струнким тілом, – саме так сучасники Лемика згадували про нього.

 

Саме так він виглядав, коли вступив до ОУН і вирішив стати бойовиком. Лемик одразу потрапив під шефство Романа Шухевича – майбутнього генерала Української Повстанської Армії.

1933 рік. Львів. Осінь. Ось як згадує той час і Миколу Лемика його побратим Володимир Макар у книзі спогадів «Бойові товариші»:

 – Згадайте осінь 33-го. А для Львова осінь – найкрасивіша пора. Мостова покрита золотом, з кав’ярень, двері яких ще причинені не наглухо (бо морози ще не настали), пахне кавою. На дамах симпатичні капелюшки, які кокетливо нахиляються, коли назустріч йде гарний, стрункий хлопець. А ти саме такий – «високий, міцної статури блондин, з синіми, трохи косими очима, з дуже симпатичним обличчям, розумний, щирий, відвертий, прямий.

 

І от здається, що ж робити коли ти молодий і красивий. Радіти життю, пити смачну каву, фліртувати з панянками. Але ні, Микола Лемик обирає інший шлях. Він свідомо йде на злочин, знаючи, що обов’язково має це зробити, аби всі дізналися про Голодомор та терор радянської влади проти українського народу.

Теракти як метод боротьби націоналістів

З одного боку, все це виглядає як ідеалізація ОУН, але є ще інша сторона медалі. ОУН діяла в підпіллі, не брала участі у виборах, а теракти були дієвим способом популяризації ораганізації. З іншого боку,  як твердить історик Максим Гон, ОУН не була найпопулярнішою політичною силою на Західній Україні.

 – Зараз особливо на Західній Україні простежується крен в бік ідеалізації ОУН. Проте маємо усвідомлювати, що це була далеко не провідна політична сила. Партії могли діяти легально і нелегально; ОУН була однією з поодиноких партій, яка була в підпіллі. Більшість населення намагалось підтримувати батьків, виховувати дітей, реалізовувати себе мирним шляхом. В цьому контексті УНДО мало яскраву візитку – об’єднання повсякчас брало участь у виборах і проводило до законодавчих органів Польщі своїх провідників. Ця сила була парламентською і здобувала політичну трибуну, щоб обстоювати права українців, маніфестувати їхні інтереси на міжнародній арені. УНДО – це взірець легітимних шляхів політичної діяльності, взірець того, як партія повинна здобувати соціальну базу, обстоювати інтереси цих людей у різних структурах, – заявив історик у інтерв’ю на Громадському Радіо.

 

Тож, як кажуть – кожному своє. Націонал-демократична партія діє легально, йде на вибори, здобуває голоси, лобією інтереси українців у парламенті, а ОУН – організовують замахи на політиків, з метою привернути увагу до проблем українства. Тобто, ОУН в то час була чимось на кшталт ІДІЛ. Зараз ми звісно засуджуємо ісламських бойовиків. Але з іншого боку – історія кожної нації, країни чи держави знає своїх бойовиків, які втілювали в життя сучасні слова з пісні Сергія Жадана: «Бийся за неї, вмирай за неї».

Ірландська республіканська армія (ІРА), що боролася за права ірландців у Британії. Можна говорити, що тероризм притаманний лишень бідним нація і народам, і то все забавки маргіналів, але Ірландія зараз має найвищі мінімальні зарплати серед країн ЄС (йде на 2 місці після Люксембургу), і доволі непогано живе.

Російські більшовики теж колись були підпільниками та вбивцями, а потім прийшли о влади у цілій Росії, та ще й ніші народи підкорили. Серед терористичних актів більшовиків було чимало «спонтанних» нападів на державних чиновників. Приміром Михайло Фрунзе і Павло Гусєв вбили урядника Микиту Перлова 21 лютого 1907 роки без офіційної резолюції, заяв та іншого піару.

Тероризмом та політичними вбивствами просякнута новітня історії балканських народів. Славнозвісний Гаврило Принцип, член організації Млада Босна, яка боролася за визволення Боснії та Герцеговини від австро-угорської влади та приєднання краю до Сербії, здійснив убивство австрійського ерцгерцога Франца Фердінанда. Цим він спровокував початок Першої Світової.

Міністр закордонних справ Франції Луї Барту був убитий у місті Марселі під час замаху на короля Югославії Александра I, який здійснив член  Внутрішньої македонської революційної організації Владо Черноземський. Історики вважають, що ідеї, які реалізовував Барту, суперечили планам нацистів, які прийшли  до влади в Німеччині. Реалізація проекту відродження Середземноморської Антанти, підтримувана Луї Барту, могла створити серйозні перешкоди для здійснення задумів Гітлера.

Майбутній президент Ізраїлю Ісаак Шемшилевич також бува організатором терористичних актів. 1924 році Іцхак Шимшелевич брав участь в організації вбивства доктора Якоба Ісраеля де Хана, секретаря Верховного рабина Палестини. Це було перше політичне вбивство в історії сіоністського руху. Ортодоксальні євреї поступово втратили свій політичний вплив.

Тож ОУН-івці були не першими, хто взяв моду на політичні вбивства. Звісно, вони не мали мету зробити PR, але говорячи сучасної мовою – це і був піар, адже про ОУН говорили, про Лемика, як члени терористичної організації писали газети.

Суд. Несподіванка для Сталіна

 – Ви вбили іншу людину — Майлова, сто разів гіршого, ніж Голубов. Це був спеціальний представник Сталіна, що контролював дипломатичні і консульські совєтські представництва у Польщі. Ви зробили приємну несподіванку товаришеві Сталіну, – сказав Миколі Лемику адвокат Степан Шухевич під час судового засідання.

Лемика засудили до смертної кари. Але йому ще не було 18 років, тож вирок змінили довічним ув’язненням.


Друга Світова

Але з тюрми Лемика визволила Друга світова війна. У вересні 1939 року, коли Німеччина напала на Польщу Миколі Лемику вдалося втекти з в’язниці.

Молодому ОУН-івцю лишалося ще два роки. За цей час він устиг закохатися і одружитися. Його жінкою стала Люба Возняк – родичка Степана Бандери.

А тим часом Німеччина напала на СРСР. ОУН у Львові 30 червня 1941 року проголошує  соратниками Акт про створення Української держави. Лемика, вже як бувалого націоналіста відрпавляють на Східну Україну – «піарити» ідеї незалежності. Він очолив групу ОУН-Схід.

Група «Схід» ішла на Харків. Їх завдання –  поширювати свою дію також на прилеглі області. Загалом у складі похідних груп ОУН (революційної) на Велику Україну було направлено понад 1,5 тисячі осіб. Члени похідних груп уже в липні 1941 дійшли до Вінниці, Бердичева, Житомира, Василькова, згодом прибули до Києва, Чернігова, Харкова, Полтави, Кривого Рогу, Кременчука, Миргорода, Дніпропетровська, Олександрії, Миколаєва, Херсона, Одеси, Новоукраїнки, проникли в Крим. Вони організовували місцеві адміністрації, міські та обласні управи, загони української поліції, місцеву українську пресу (зокрема «Дзвін» у місті Кривий Ріг, «Дніпрова хвиля» в місті Кременчук та інші). Поряд з активізацією національного життя похідні групи ОУН(р) популяризували акт проголошення української держави від 30 червня 1941.

Уже у вересні 1941 гестапо почало масові арешти членів похідних груп ОУН(р). Зокрема, у жовтні в Миргороді були схоплені 5 членів групи «Схід». Арешти пройшли також у Житомирі, Василькові, Бердичеві, Вінниці, Полтаві, Херсоні та Миколаєві.

 – У жовтні 1941 року гестапо заарештувало Миколу Лемика, його розстріляли в Миргороді. Одне це достеменно відоме, а де похований — ні… — писав потім Ярослав Лемик, близький родич Миколи.

 

Інфографіка: Рузанна Давітян 

Post a comment

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *