Степан Бандера та Варшавський процес: як провідника ОУН засудили до смертної кари?
Степан Бандера був засуджений до смертної кари. Зробив це суд Польщі 13 січня 1936 року. Отакий от Новорічний подарунок. Проте лідер ОУН зміг врятуватися.
Це був знаменитий Варшавський процес. Судили дванадцятьох. Наймолодшій — 21 рік. Катя Зарицька, студентка Політехніки. Найстаршому — 31 рік, Богдан Підгайний, працював інженером.
Усі вони організували та здійснили теракт — вбили міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького. Усі вони — активісти Організації українських націоналістів (ОУН). Та головним організатором був Степан Бандера.
Практика організації терактів з метою політичної промоції – не винахід бійців ОУН. Своїх політичних опонентів убивали європейські анархісти та націоналісти. Згадайте Гаврила Принципа, який вбивши ерцгерцога Франца Фердинанда, запустив невідворотний процес початку Першої світової. Партія більшовиків на чолі з Леніним та Сталіним займалася терористичними нападами на інкасаторів, вбивала їх, називаючи це експропріаціями.
Тому, коли комуняки колись говоритимуть вам, що Бандера – убивця, просто нагадайте їм про молодість Леніна й Сталіна. Та й не тільки про молодість…
Молоді активісти ОУН теж привернули увагу до своїх ідей, вбивши польського чиновника. Їх ідеї виражалися трьома словами — Незалежна держава Україна.
Тоді за що активісти ОУН вбили Броніслава Пєрацького?
Територія Західної України з 1923 по 1939 рік входили до складу Польщі. У 1918 році розпалася Австрійська імперія. Українці та поляки почали воювати між собою за Галичину. Поляки перемогли. Але українці не здавалися й готувалися до повстань та нової війни. У цей час з’явилася міжнародна організація — Ліга Націй. Під час Першої світової війни загинуло понад 10 мільйонів людей, тож політики різних країн об’єдналися аби не допустити нового кровопролиття.
Ліга Націй вивчила інформацію про конфлікт поляків та українців та вирішила: Західна Україна входитиме до складу держави Польща, але українці отримають автономію. Поляки мали дозволити українцям відкривати школи, університети, бібліотеки, займатися політикою, брати участь у виборах.
Частина українців погодилася на такі правила гри. Приміром, Степан Скрипник, племінник лідера УНР Симона Петлюри, переїхав на Волинь, почав займатися політикою, виграв вибори та став депутатом Польського парламенту. Він відкривав україномовні школи, допомагав українським підприємцям розвивати власний бізнес і торгівлю.
Але не всі українці погодилися з такими правилами гри. Колишні солдати та офіцери, які воювали в УГА, УСС та військах УНР вважали, що це не справедливо, й Україна повинна бути Незалежною державою. Вони об’єдналися та створили ОУН — Організацію Українських Націоналістів.
ОУН не була політичною партією. Вона являлася підпільною громадською організацією, яка об’єднувала людей та шукала гроші для відновлення збройної боротьби за Незалежну Україну.
Польська влада не дуже хотіла давати українцям автономію. Чому? Бо на це потрібні були гроші. А тут 1929 рік, економічна депресія, немає роботи, ціни зростають. Українці, які не мали коштів, роботи та можливості вчитися рідною мовою, злилися на польську владу. Злість переросла в акції протесту. Це були не мирні мітинги під міською радою, а злісні саботажні акції: українці перерізали телеграфні лінії, палили будинки польських бізнесменів та чиновників. У відповідь влада почала пацифікацію — утихомирення українців. За це взялася поліція. Польські копи їздили по селах, арештовували українців, били протестувальників. Одним словом — розганяли український майдан.
У підсумку — загинуло 13 українців, 1739 було арештовано, 1357 людей отримали травми. Є інформація, що польські поліціянти вдавалися до зґвалтувань. Постраждали 40 українок.
Польською поліцією тоді керував Броніслав Пєрацький — міністр внутрішніх справ. Саме за проведення пацифікації його вбили активісти ОУН. Їх потім затримали та почали судити.
Варшавський процес підняв інтерес до української проблеми. Європейські та американські ЗМІ писали й говорили про молодого Бандеру, інших активістів ОУН. Відсутність автономії та державності українців знову стала провідною темою міжнародної політики.
Степан Бандера та інші активісти ОУН під час суду відмовилися говорити польською мовою, тим самим показавши, що Польща зневажливо ставилася до української мови та освіти.
Бандеру засудили до смертної кари. Згодом вирок замінили на довічне ув’язнення.
У Вересень 1939 року, коли Німеччина почала війну проти Польщі, лідер ОУН вийшов на волю.
Для когось ОУН — терористи та вбивці, для когось вони — герої. Ситуація в Польщі була складною та неоднозначною. З одного боку — поляки мусили виконувати умови Ліги Націй, давати українцям автономію. З іншого у них не було фінансів, а значною мірою — бажання. Частина польських політиків ненавиділа українців, хотіла асимілювати їх, тому й не давала нагоди розвивати освіту українською, відкривати українські культурні та фінансові установи.
Смертний вирок для Степана Бандери пізніше виконає комуністична влада СРСР. Більшовики розстріляють лідера українських націоналістів у під’їзді його будинку, що в місті Мюнхен, Німеччина. Але це вже зовсім інші історія.
А як ви ставитеся до методів боротьби ОУН та Степана Бандери?
Відповіді пишіть в коментарях. Запрошуємо до конструктивної дискусії.
Друзі! “Артефакт” – це незалежний журнал про культуру. Нас ніхто не фінансує. Тому підтримайте авторів. Тут посилання на платіж через монобанк. Дякуємо!
А це карта приватбанку:
4149 4991 1010 5317
А ще у нас є свій магазин крутих футболок на історичну та культурну тематику. Ви можете придбати футболку, светр чи горнятко й цим підтримати наш журнал!
Переглянути цей допис в Instagram
Post a comment